Слава ЗСУ!

"Дипломна робота" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 11.02.2022

Дипломна робота
Петро закінчив виступ перед комісією, що складалася з викладачів різних кафедр, заступника декана та проректора з наукової діяльності. Декілька викладачів з комісії поставили Петру питання на тему його дипломної роботи і визнавши його відповіді задовільними оголосили свої оцінки. Комісія поставила Петру четвірку натякнувши на деякі неточності в оформленні дипломної роботи. В цілому Петро був дуже задоволений він закінчив ВНЗ і захистив диплом з соціології. Попереду у Петра буде нове доросле життя. Прощай сидіння за підручниками допізна в останній день до іспиту, прощай вечірні посиденьки з друзями у гуртожитку за пляшкою пива все це вже в минулому. Тепер Петро вже не студент, а фахівець, людина з дипломом соціолога який влаштується на роботу в якийсь соціологічний центр і отримуватиме зарплату і на роботі у нього будуть колеги з багатьма з яких він потоваришує і може навіть зустрічатиметься з колегами по роботі в кафе і приходитиме до них у гості додому. Петро уявив собі, як влаштується на роботі і отримавши першу ж зарплату з'їде з батьківської квартири і разом зі своєю дівчиною Світланою з якою він зустрічався з другого курсу університету, зніме квартиру десь на околиці міста і вони житимуть там удвох. Петро йшов університетським коридором і думав про свої плани на доросле життя, коли його ім'я вигукнула Марина Василівна тепер уже колишній науковий керівник його дипломної роботи. Марина Василівна наздогнала Петю і захекавшись привітала його з гарним закінченням університету. Марина Василівна зробила паузу, озирнулася на всі боки і переконавшись що на них ніхто не звертає уваги тихо сказала Петру: «Приходь сьогодні ввечері о сьомій годині до мене додому, я на тебе чекатиму». Петро кивнув і сказав Марині Василівні, що прийде. Марина Василівна посміхнулася Петру і розвернувшись пішла від нього коридором в інший бік. Петро вийшов на вулицю з університету, сів у маршрутку та поїхав додому. Дорогою Петро думав як йому ввечері поговорити з Мариною Василівною, щоб не образити її, адже вона так багато зробила для нього, а фактично написала йому дипломну роботу, бо він сам би її так не написав. У той же час Петро обтяжувався їхніми стосунками, які з професійних стосунків вчитель-учень переросли в інтимні стосунки жінки та чоловіка. Правда жешина грала ще й певною мірою роль матері для Петра допомагаючи йому з самореалізацією. Для Марини Василівни Петро був кимось середнім між коханцем і сином, а Марина Василівна була для Петра кимось середнім між коханкою та матір'ю. Все це неправильно думав Петро поки їхав в маршрутці додому. У мене є дівчинка Світлана мого віку з якою я зустрічаюся з другого курсу і яка мені подобається, а я подобаюся їй. Коли я вступив у любовний зв'язок з Мариною Василівною, я майже перестав кудись виходити зі своєю дівчинкою Світланою в люди, не запрошував Світлану в кафе або в кіно боячись там зустрітися випадково з Мариною Василівною. Марині Василівні я сказав що зі своєю дівчиною Світланою я порвав тому що не люблю її після того, як зустрів її Марину Василівну. Марина Василівна дуже зраділа цій звістці і поцілувала Петра в губи. У цей момент вона була дуже щасливою. Петро розумів, що вчинив погано, але від Марини Василівни в той момент залежало написання його дипломної роботи і він не міг з нею сваритися. Тому Петро грав роль «палко закоханого» у свого наукового керівника з дипломної роботи і кілька разів на тиждень приходив до неї додому, займаючись з нею сексом. Приїхавши додому в порожню квартиру, так як батьки Петі в цей момент були на роботі, Петро зняв взуття і верхній одяг і прибрав його в шафу. Потім він пройшов у свою кімнату і зателефонував Світлані з якою вже кілька днів не спілкувався по телефону. Світлано привітай мене будь ласка я захистив диплом на чотири сказав Петро. Вітаю відповіла йому Світлана. Її голос стомлено звучав у трубці. Петро подумав заради написання диплома мені доводилося таємно зустрічатися зі Світланою на квартирі її батьків, коли їх не було вдома. На вулицю ми вдвох нікуди не виходили, бо я скрізь боявся натрапити на Марину Василівну, подумав Петро. Але Світлана здавалася прийняла мою жертву і навіть вибачила мені мою вимушену зраду подумав Петро. Чому сьогодні в неї такий стомлений голос подумав Петро.
Що ти зараз робиш запитав Світлану Петро. Я зараз трохи захворіла на грип відповіла Світлана Петру. Ти приїдеш сьогодні відвідати мене, а то батьків вдома немає і мені самотньо у порожній квартирі відповіла Світлана Петру. Так, я приїду хотів сказати Петро, але він згадав, що він пообіцяв Марині Василівні що зустрінеться з нею ввечері в її квартирі. Я не зможу Світлано сьогодні зустрітися з тобою, бо у мене є одна невідкладна справа, сказав Петро Світлані. Ти знову сьогодні зустрічаєшся з Мариною Василівною? Ти вже захистив диплом. Тобі нема чого більше боятися. Ця жінка вже не має влади над тобою, а ми любимо одна одну сказала Світлана Петру. Тож сьогодні ти прийдеш запитала Світлана Петра? Ні. Не прийду. Але ця зустріч з Мариною Василівною точно буде останньою запевнив Світлану Петро. Петро поклав трубку телефону, ліг на ліжко і задумався про своє життя. Як так вийшло, що він став коханцем Марини Василівни? Марина Василівна читала лекції з соціології в їх групі студентів і якось на парі перевіряючи його реферат сказала Петру, що він міг би вчитися ще краще. У тебе Петро є потенціал, але ти лінуєшся і не прагнеш його використати. Тобі треба буде сходити до репетитора на додаткові заняття з соціології. Петро підійшов наприкінці пари до Марини Василівни і попросився до неї додаткові заняття з соціології. Марина Василівна самотня незаміжня жінка сорока двох років погодилася, щоб Петро двічі на тиждень приходив до неї додому займатися. Петро став приходити до Марини Василівни додому, і вона пригощала його домашньою випічкою з чаєм, та потім вони разом займалися соціологією. Петру подобалося ходити до Марини Василівни, він відчував від неї турботу та затишок. Якось прийшовши додому до Марини Василівни Петро зізнався, що ще ні де йому так не подобалося, як у неї вдома, на теплій кухні з жовтими шпалерами на стінах, з домашньою випічкою і ароматним зеленим чаєм. Петро сказав що його мама завжди пропадає на роботі і не пече такі смачні пиріжки. На що Марина Василівна сказала Петі, що якби він був її сином, то вона б готувала для нього його найулюбленіші страви. Потім Марина Василівна розповіла про своє нещасне сімейне життя і дуже засмутилася. Я обрала кар'єру, а не чоловіка і сім'ю і тепер у мене є кар'єра, але немає поруч коханого чоловіка і немає дитини яку б я любила і якій я була б доброю матір'ю відповіла Марина Василівна Петру. Марина Василівна полізла в кухонну шафу і дістала звідти пляшечку червоного вина. Взагалі найкраще пиріжки їсти запиваючи чаєм, але я зараз не в настрої пити чай заявила витираючи сльози Марина Василівна. Марина Василівна налила червоне вино собі та Петру в келих і зробила невеликий ковток зі свого келиха. Петро теж зробив ковток червоного вина з келиха і оцінив приємний фруктовий післясмак. Вино мало присмак якихось пряних спецій та копчених фруктів. Петро глянув на червоні від недавніх сліз очі Марини Василівни. Петро ще жодного разу не бачив Марину Василівну в сльозах і підкоряючись раптовому пориву жалю й бажання втішити Петро обійняв Марину Василівну за плечі і поцілував її. Марина Василівна трохи захмелівши від вина притягнула голову Петра і поцілувала його в губи. З цього дня Петро та Марина Василівна стали коханцями. Петро двічі на тиждень приходив до Марини Василівни додому займатися соціологією, вона допомагала йому писати дипломну роботу, а потім займався з нею любов'ю на невеликому ліжку в однокімнатній квартирці. Петру подобалася майже материнська турбота Марини Василівни, вона щиро цікавилася його життям більше ніж рідна мати, але в той же час Петро розумів що це неправильно, адже в нього була дівчина Світлана, яку він дуже любив. Петро отямився від своїх думок і озирнувся на всі боки. Він лежав як є одягнутий на своєму ліжку і напевно так і задрімав. Вже темно. Петро глянув на годинник на руці о пів на сьому вечора. Батьки Петра були ще на роботі і раніше дев'ятої вечора додому не поверталися. Петро згадав йому треба йти до Марини Василівни на їхню останню зустріч. Петро одягнувся і вийшов із дому. Йти до будинку Марини Василівни треба було півгодини і тому до сьомої години Петро вже був біля будинку Марини Василівни, а о сьомій годині п'ять хвилин Петро вже стояв біля вхідних дверей у квартиру Марини Василівни і дзвонив у двері. Двері Петру відчинила Марина Василівна вона була дуже ошатно одягнена в бордову вовняну сукню з чорним поясом, а на шиї у неї були червоні намисто. У цьому одязі Марина Василівна виглядала дуже красиво та для свого віку мала гарну струнку фігуру. Петро проходь до квартири. Я на тебе вже чекала. Для тебе я запікла курочку в духовці, приготувала твої улюблені пиріжки сказала Марина Василівна Петру. Петро чомусь ти не заходиш у квартиру запитала його Марина Василівна. Вона потяглася до Петра щоб обійняти його, але Петро відсахнувся і сказав їй. Марина Василівна це наща остання зустріч, вибачте мені, але наш любовний зв'язок був помилкою, у мене є дівчина Світлана і я люблю її і хочу з нею разом жити сказав Петро Марині Василівні. Петро ну що ти таке кажеш сказала Марина Василівна. Ти ж сам казав мені, що розлучився зі Світланою. Я збрехав. Я побоявся сказати правду, відповів Петро Марині Василівні. Ти зі мною був тільки через дипломну роботу запитала його Марина Василівна. А я собі стара дурепа придумала казку гірко посміхнулася Марина Василівна. Так, ні ти, вірніше ви, Марина Василівна, мені все одно що мати і я вас дуже поважаю, але я люблю свою дівчину Світлану сказав Петро. Ні слова більше, йди, бачити тебе не бажаю ти Петро брехлива, підла людина закричала на Петра Марина Василівна і різко зачинила перед ним двері своєї квартири. Петро розвернувся і з важким серцем пішов сходами вниз. Марина Василівна не могла вибачити зраду Петра, адже вона дуже щиро його полюбила і не уявляла, як вона зможе жити далі і довіряти людям ніби нічого не сталося. Прийшовши в її самотнє життя, Петро замінив їй і чоловіка і сина, а тепер вона втратила його назавжди. Марина Василівна пройшла на кухню, відкрила духовку в якій на деку смажилася курка, дістала деко з куркою і поклала його на табуретку. Потім Марина Василівна відчинила газ, стала на коліна і засунула голову в духовку.
Кінець

---

Ваш коментар буде першим!