Слава ЗСУ!

"Дивний лист" - оповідання від GReigh опубліковано 12.08.2022

Дорогий друже, пишу тобі оскільки не знаю кому ще
можна довірити таку інформацію. Як ти напевно знаєш, я зараз перебуваю в Африці.

Бач, я вже кілька місяців веду розкопки  (не можу повідомити де саме), але довгий час
ми з моїми людьми нічого не знаходили.

Проте, одного сонячного дня, а сонце тоді знатно
палило, я навіть сонячний удар отримав - цілий день у наметі пролежав, щось я
відволікся, а так, того сонячного дня мене з мого сина у наметі вирвав голос
мого помічника.

Вони щось розкопали, уяви, друже. О, після цього
повідомлення я навіть забув про страшенний головний біль. Я, неначе гепард
(смішне порівняння я знаю, до речі я трішки схуд, так що не надто смійся,
усе-таки пустеля витягує з тебе соки) вилетів з намету, щоб на власні очі
побачити знахідку. Я біг чи не найшвидше у житті в той момент. Можу
тільки уявити, як кумедно я в це момент виглядав, хе-хе, щось я знову
відволікся.

Коли я прибіг до місця розкопок, мій помічник
показав мені знахідку. Статуетка, друже, статуетка.

 І
що тут дивного? - спитаєш ти мене.

А я відповім, що все. Розумієш, розкопки у цих місцях усі назвали б
дурістю (власне так всі й сказали, а мене назвали дурнем). Але дивною була не стільки наявність статуетки у
цьому місці, а її вигляд і форма.

Це була мармурова статуетка, сантиметрів 22 висотою.
Власне, скоріше це був бюст, і бюст не кого небудь. О, мій дорогий друже, той, хто позував для
скульптора, був ніким іншим як мною.

Що
за дурня? Чи ти при здоровому глузді? - точно спитаєш ти
мене.

Так, абсурд, але це було правдою. Згодом, після кількох днів після знахідки, ми
відкопали з під землі ще 13 статуеток. Бачив би ти в вираз на наших обличчях
тоді.

Кожна з цих свіжо відкопаних статуеток мали обличчя
одного з членів моєї команди (разом зі мною нас було 14). А потім почалися ще дивніші речі (що може бути дивнішим? - Напевно спитав
би ти мене).

Першим ми втратили Майка (мого помічника). Ми
знайшли його вранці мертвим. Його тіло було висушене, неначе муміфіковане, а
обличчя, хай Бог милує, його обличчя. Його не було, розумієш, не було. Але ми не
встигли навіть подумати "куди воно зникло?",  у своїх руках Майк тримав свій бюст, а на
мармуровому лиці статуетки було його обличчя, яке неначе стогнало. Не варто й казати, що більшість з нас тоді не
втримали свій сніданок у шлунку.

Чому Майк був першим? Бо це повторилося.

Після
поховання, ми з рештою команди поспішно накивали п'ятами звідти.

Шляхом до найближчого куточка цивілізації, ми
втратили ще десятьох. Десятьох!!! І всі померли так само. І статуетки, їх бюсти
з їхніми обличчями....

Я пишу тобі друже, бо більше не знаю кому написати. Я
пишу тобі, бо я наступний.

Коли ти отримаєш цього листа, я, скоріше за все,
буду мертвим.

Ваш коментар буде першим!