Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Яблучний сік

"Яблучний сік" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 20.02.2024

"Яблучний сік"



  35-річна Надія Іванівна, згорбившись, сиділа на стільці біля лікарняного ліжка, на якому оповитий павутинням дротів в оточенні різноманітних моніторів, що голосно пікали, лежав її маленький 4-х річний син Єгор. Хлопчик спав і його крихітні груди здіймалися і опадали в такт важкому переривчастому хрипкому диханню. До лікарняної палати увійшла літня медсестра Віра Петрівна, тихо підійшла до матері Єгора Надії Іванівни та легенько торкнулася її рукою за плече.

Надія Іванівна підняла на неї червоні від хронічного недосипання очі повні сліз.

—Що трапилося Віро Петрівно?, — тихим голосом запитала у медсестри Надія Іванівна.

—Вас хоче бачити у себе лікар Олег Володимирович,— сказала їй таким же тихим голосом медсестра Віра Петрівна.

—Дякую, Віро Петрівно.

—Я зараз підійду,— тихо відповіла їй Надія Іванівна.

Надія Іванівна встала зі стільця, тихенько навшпиньки щоб не розбудити сплячого сина вийшла з лікарняної палати і пішла до лікаря Олега Володимировича.

Підійшовши до кабінету лікаря Олега Володимировича Надія Іванівна спершу делікатно постукала у двері його кабінету, а потім трохи привідкривши двері зазирнула до кабінету.

—Олегу Володимировичу, ви зараз зайняті?

—Чи можна увійти до кабінету?,— несміливо запитала вона.

—Так, увійдіть Надіє Іванівно, я на вас чекав, — відповів їй лікар Олег Володимирович, сидячи у високому шкіряному кріслі за великим письмовим столом і зосереджено дивлячись на екран ноутбука.

Надія Іванівна увійшла до кабінету та підійшла до письмового столу за яким у шкіряному кріслі сидів лікар Олег Володимирович.

Лікар Олег Володимирович на знак поваги підвівся з крісла і простяг Надії Іванівні для привітання свою велику жилисту руку, яку вона відразу ж міцно потиснула.

—Будь-ласка Надіє Іванівно, сідайте сюди сказав їй сідаючи назад у своє зручне шкіряне крісло лікар Олег Володимирович, вказуючи правою рукою на стілець, що стояв навпроти письмового столу.

Надія Іванівна сіла на стілець і мигцем глянула на втомлене неголене обличчя лікаря Олега Володимировича зосереджено дивлячогося в екран ноутбука.

—Я хотів з вами Надіє Іванівно, відверто поговорити про стан здоров'я вашого сина Єгора,— сказав їй лікар Олег Володимирович, нарешті відірвавши очі від екрана ноутбука.

—Ваш син Єгор важко хворий, у нього рак підшлункової залози четвертої стадії і сеанси хіміотерапії йому не допомагають, — сказав їй, дивлячись у вічі лікар Олег Володимирович і замовк збираючись з думками.

—Він помре лікарю?, — запитала у нього Надія Іванівна.

Лікар Олег Володимирович мовчав і дивився на неї, не наважуючись сказати жінці усю правду до кінця.

—Скажіть мені, будь-ласка, усю правду про стан здоров'я мого сина Єгора, Олегу Володимировичу,— попросила його Надія Іванівна.

—Так, ваш син скоро помре відповів їй відверто зібравшись з духом лікар Олег Володимирович.

—Скільки в нього ще залишилося часу в запасі?, — схлипнувши спитала лікаря Олега Володимировича Надія Іванівна.

—Ще три місяці, а може й чотири. Я точно не знаю. Все дуже індивідуально і залежить від дії багатьох факторів, які ми не можемо до кінця прорахувати, — чесно відповів їй лікар Олег Володимирович.

—Що ж мені робити? — запитала в нього заплакавши Надія Іванівна.

—Підтримуйте в синові віру в одужання і моліться Богові,— відповів їй лікар Олег Володимирович.

—На жаль, тут не все від нас лікарів залежить,— відповів їй з жалем лікар Олег Володимирович.

—Дякую, Олегу Володимировичу, за все, що ви для нас робите,— сказала йому з вдячністю Надія Іванівна встаючи зі стільця.

—Це моя робота,— відповів їй лікар Олег Володимирович.

—Я піду до свого сина,—сказала лікареві Олегу Володимировичу Надія Іванівна.

—Так, так йдіть. Йому зараз дуже потрібна ваша моральна підтримка, —відповів їй лікар Олег Володимирович.

Засмучена Надія Іванівна вийшла з кабінету доктора Олега Володимировича і пішла по коридору до палати сина.

Йдучи коридором їй раптом спало на думку спуститися на перший поверх і купити в кіоску булочку з корицею і маленький пакетик яблучного соку, тому що вона провела вісім годин у лікарняній палаті сидячи на стільці біля сина виходячи лише до туалету і їй дуже хотілося їсти.

Надія Іванівна спустилася сходами на перший поверх і купивши в кіоску булочку з корицею і маленький пакетик яблучного соку поспішила назад до лікарняної палати в якій лежав її син.

Зайшовши до лікарняної палати, вона побачила, що Єгор вже прокинувся.

—Ти давно прокинувся Єгоре?,— лагідним голосом запитала вона, сідаючи на стілець біля ліжка і кладучи булочку з пакетиком яблучного соку на тумбочку.

—Тільки що,— відповів їй Єгор, ледве ворушачи пересохлими від спраги губами.

—Мамо...

—Що Єгоре?

—Я хочу пити, - сказав їй Єгор.

—Зараз я дам тобі синку попити яблучного соку з пакетика через соломинку,— відповіла йому Надія Іванівна.

—Мамо, ти ж раніше ніколи не купувала яблучний сік у пакетиках, бо він шкідливий. Ти завжди казала мені що не можна пити будь-яку синтетичну погань з Аспартамом та штучними ароматизаторами з подивом сказав їй Єгор.

—Але ж ти синку, завжди дуже хотів спробувати на смак яблучний сік з пакетика?,— запитала у нього Надія Іванівна.

—Так дуже хотів,— відповів їй Єгор.

—А я захотіла зробити тобі приємне і тому купила його в кіоску на першому поверсі лікарні... сказала йому Надія Іванівна і розплакалася.

—Мамо, ти що плачеш?,—здивовано спитав у неї Єгор.

—Просто смітинка в око потрапила,— відповіла йому плачучи Надія Іванівна.

Вона відкрила пакетик яблучного соку і вставивши соломинку піднесла його до губ сина.

Єгор насилу зробив один маленький ковток соку через соломинку і більше пити не став. Не зміг.

Надія Іванівна прибрала соломинку з синових губ і поставила пакетик яблучного соку назад на тумбочку.

—Дякую тобі мамо, за смачний яблучний сік з пакетика сказав їй з вдячністю Єгор і Надія Іванівна дивлячись на схудле від важкої хвороби жовте обличчя сина ще дужче розплакалася.

—Не плач мамо, я швидко одужаю і ми разом підемо в цирк дивитися на індійських слонів,— сказав їй з оптимізмом Єгор.

—Так, синку коли ти одужаєш ми обов'язково підемо в цирк дивитися на індійських слонів, витираючи сльози які зрадницьки текли по щоках,— відповіла йому Надія Іванівна гладячи сина рукою по облисілій голові.




Кінець

Підтримати автора:

Ваш коментар буде першим!