Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Хірург від Бога
"Хірург від Бога" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 07.02.2022
Хірург від БогаМихайло Олександрович помирав лежачи у своєму ліжку в маленькій та задушливій кімнатці своєї трикімнатної квартири на третьому поверсі. Він як колишній лікар-хірург розумів як ніхто інший безперспективність боротьби з раком шлунка на четвертій останній стадії. Але змиритися з думками про свою близьку смерть не міг. У цьому висохлому від хвороби тілі булла зосереджена величезна жага до життя. Тому Максим Олександрович заплющив очі і спробував налаштувати свої думки на інший лад. У нього не вийшло, і тоді він почав згадувати своє недавнє минуле. Подумати тільки що лише три роки тому я працював у Національному інституті раку та писав докторську дисертацію. Мене все тоді вважали новою зіркою вітчизняної онкології та з різних міст України і навіть з інших країн люди приїжджали до мене зі своїми проблемами, які ніхто не міг за них вирішити. Зі сльозами на очах люди привозили до мене своїх хворих онкологією дітей і я рятував їх роблячи ризиковані операції на мозку за які ніхто більше з лікарів не хотів братися і буквально виривав цих бідних дітей із лап смерті, а тепер я сам майже лежу на смертному одрі і мені нікому допомогти. Михайло Олександрович згадав як три роки тому до нього ще молодого та здорового п'ятдесятирічного міцного чоловіка прийшла гарна молода заплакана жінка на ім'я Тетяна 32 років вона привезла із собою трирічного сина Андрія та благала Михайла Олександровича врятувати її дитину. Михайло Олександрович не зміг відмовити Тетяні не тільки тому, що вигляд заплаканої жінки, що перебувала на межі відчаю, болем торкнув його серце, а й тому, що тут було зачеплене його професійне самолюбство. Як «хірург від Бога» як його жартома називали колеги по роботі Михайло Олександрович поклявся Тетяні щоб не сталося він врятує її сина від смерті. У Андрія на щастя була операбельна пухлина мозку і Михайло Олександрович сам провів операцію з її видалення. Після операції, яка тривала 5 годин хлопчика, перевезли у відділення реанімації, де він ще добу повинен був перебувати під наглядом лікарів. Тетяна від щирого серця дякувала Михайлу Олександровичу і говорила що якби не його чарівні руки, то її б син Андрій давно б помер. Михайло Олександрович усміхнувся Тетяні та запросив її до сусіднього кафе на філіжанку кави. Тетяна з радістю погодилася. Там за столиком у тісному кафе Тетяна розповіла Михайлу Олександровичу про те, як дізнавшись про страшний діагноз сина з сім'ї, пішов її чоловік Віктор. Я розлучилася з ним незабаром після цього і тепер я молода і розлучена самотня жінка гірко посміхнулася Тетяна. Михайло Олександрович зітхнув і розповів Тетяні, що вже п'ять років як розлучений зі своєю дружиною. Мої діти вже давно виросли та пішли з сім'ї, я їм більше не потрібен, а з дружиною ми жили як абсолютно чужі один одному люди. Моя дружина весь час вимагала до себе уваги і не розуміла мою одержимість роботою і тому щойно діти підросли моя дружина подала на розлучення і я погодився з її рішенням розлучитися. Ми поділили майно тихо та мирно і тепер у мене є невелика трикімнатна квартира та старий автомобіль Нісан. Отже, я тепер теж розлучений самотній старий чоловік п'ятдесяти років розсміявся Михайло Олександрович. Ну що ви ще дуже молодо виглядаєте Михайло Олександрович сказала йому Тетяна може бути ви ще зустрінете свою долю і одружитесь вдруге. Будь-який вік підкоряється коханню продекламував Михайло Олександрович. Михайло Олександрович став серйознішим і глянув на Тетяну. Виходьте за мене заміж Таня несподівано для себе сказав Михайло Олександрович. З тих пір, як я вперше вас побачив у себе на прийомі я весь час думаю про вас. Звичайно з вашого боку може здатися смішним коли літній чоловік вік якого вже наближається до пенсії робить пропозицію молодій жінці в зеніті сил і краси, але якби я цього вам не сказав, то мучився б від цього до кінця життя, сказав Михайло Олександрович Тетяні. За столом повисла коротка пауза, протягом якої Михайло Олександрович відчув себе ніяково як школяр перед класною дошкою. Потім Тетяна відповіла я нескінченно вдячна вам Михайло Олександрович за те, що ви врятували життя моєму синові Андрію і я згодна вийти за вас заміж. Михайло Олександрович був приголомшений до глибини душі і відчував себе найщасливішою людиною у світі. Через два дні Михайло Олександрович та Тетяна подали заяву до РАГСу, а через місяць їх розписали. Весілля святкували у ресторані у невеликому колі друзів та колег Михайла Олександровича. Після весілля Михайло Олександрович із дружиною Тетяною та її сином Андрієм відлетіли у весільну подорож на тиждень до Кіпру. Михайло Олександрович із дружиною та дитиною оселилися у тризірковому готелі та цілі дні проводили на пляжі засмагаючи на сонці. Це були найкращі дні в моєму житті з сумом подумав Михайло Олександрович. Це були дні шаленого сексу, довгих купань у морі, прогулянок на яхті з ловом риби на спінінг. Повернутись хоч на один день у цей щасливий час з тугою подумав Михайло Олександрович. Два роки пролетіли, як один день. Андрій син Тетяни полюбив Михайла Олександровича свого вітчима і став називати його татом, що дуже подобалося Михайлу Олександровичу. Михайло Олександрович як і раніше більшу частину часу проводив на роботі в Національному інституті раку, але тепер повертаючись додому на нього чекали не безглузді вечори на самоті перед телевізором, а його нова сім'я. Два роки тому Михайлу Олександровичу раптом стало погано на роботі, живіт так скрутило болем, що він мало не знепритомнів. Михайло Олександрович зробив аналізи і жахнувся у нього виявився рак кишечника третьої стадії. Ну чому я не здав аналізи, раніше докоряв сам себе Михайло Олександрович. Як я міг так запустити свою хворобу? Тепер життя для Михайла Олександровича розділилося на дві частини до виявлення страшного діагнозу раку кишечника і після. Михайло Олександрович став лікувати свою занедбану хворобу, він застосовував усі найсучасніші методи лікування та хіміотерапію та променеву терапію і навіть звернувся до нетрадиційної медицини, але клятий рак кишечника прогресував та пускав метастази проникаючи в інші внутрішні органи. Михайло Олександрович звільнився з Національного інституту раку і тепер цілодобово знаходився вдома у своїй трикімнатній квартирі на третьому поверсі. Виходити на вулицю у Михайла Олександровича не було ні сили, ні бажання. Весь свій тепер уже вільний час Михайло Олександрович присвячував роздумам про життя та смерть, іноді коли був настрій він читав художні книги, які йому приносила дружина. Тепер Михайло Олександрович повністю залежав від дружини Тетяни. Тетяна не кинула в біді свого хворого чоловіка і самовіддано ходила в аптеку, купувала йому необхідні ліки, викликала лікарів додому, а ще купувала продукти, готувала їжу, прала білизну, прибирала в будинку. Її синові Андрію нещодавно виповнилося шість років і він уже пішов у перший клас школи. Андрій часто приходив до кімнати, де лежав на ліжку Михайло Олександрович і просив тата Мішу змайструвати літачок з паперу або розповісти йому якусь казку, але Михайло замкнувся у своєму горі як молюск у раковині і на всі спроби хлопчика налагодити з ним контакт відвертався від нього обличчям до стіни і вперто мовчав. Андрій ображався на тата Мішу і йшов, але швидко пробачаючи образи, приходив до нього знову. Його дружина Тетяна тричі на день відвідувала свого чоловіка Михайла Олександровича, приносячи йому їжу та ліки. Ось і сьогодні вона прийшла і принесла йому тацю з їжею, на якій стояла тарілка з супом, салат з моркви та селери, котлета з гречаною кашею. Як ти сьогодні почуваєшся співчутливо запитала його дружина Тетяна. Тетяна нахилилася і поторкала рукою лоба у Михайла Олександровича. Не гарячий сказала вона. Сідай їж швидше, бо їжа охолоне і стане несмачною. Михайло Олександрович розплющив очі і подивився на свою дружину. А навіщо мені поспішати запитав він дружину, у мене тепер море вільного часу сказав він дружині. Якщо ти не вчасно їстимеш, то порушиться графік прийому ліків відповіла Тетяна чоловікові. Ну і що я ж знаю, що я все одно довго не протягну в мене остання четверта стадія раку кишечника і ніякі ліки у світі мені не допоможуть відповів Тетяні Михайло Олександрович. Ти маєш хотіти жити і прагнути цього заради себе, заради нас сказала Тетяна Михайлу Олександровичу. Заради нас перепитав дружину Тетяну Михайло Олександрович. Так, заради нас мене та нашого сина Андрія якому ти замінив рідного батька, відповіла Тетяна. Ти ще одружишся після моєї смерті сказав Михайло Олександрович своїй дружині. Кинь говорити дурниці ми з Андрієм любимо тебе і не дозволимо щоб ти помер, ми боротимемося за твоє життя з усіх сил сказала Тетяна. Це від вас не залежить, відповів дружині Михайло Олександрович. Михайло Олександрович підняв голову з подушки і подивився на обличчя своєї дружини Тетяни критично оцінюючи її ніби збоку, на її гладку без жодної зморшки шкіру, тонку білу шию, погляд його впав ще нижче він оцінив її гарні груди, яку підкреслювало синє вовняне плаття. Моїй дружині 35 років зеніт жіночої краси, а я вже однією ногою стою в могилі. Ще не помер, але вже ходячий живий труп, а через два місяці я помру і гнитиму в могилі. Моя дружина напевно знову вийде заміж за якогось іншого чоловіка, який їй замінить мене, а Андрію замінить батька і вона буде також як мене раніше цілувати іншого чоловіка в губи, вночі займатися з ним любов'ю, а її син Андрій називатиме його татом. Від думки про це Михайла Олександровича охопила злість змішана з відчаєм, коли він уявив, як Тетяну цілує інший чоловік вранці в ліжку, тоді як він похований на цвинтарі лежить на самоті серед мармурових надгробків. В якійсь із книг присвячених релігії Індії Михайло Олександрович прочитав що раніше існував звичай, при якому дружину живцем ховали з померлим чоловіком, щоб на тому світі вони були разом. Це правильно подумав Михайло Олександрович. Моя жінка має належати тільки мені одному і більше нікому. У цей момент Михайло Олександрович фізично ненавидів свою дружину за її молодість, красу, оптимізм, за майбутнє яке у неї є в той час як для нього залишилося одне минуле, адже його життя добігає кінця. Якби в мене були сили, я б кинувся на свою дружину згвалтував би її, задушив би її, виколов їй очі. Я б знечестив, зганьбив її красу тому що це гріх виглядати так красиво і сексуально коли твій чоловік помирає подумав Михайло Олександрович. Він опустив голову назад на подушку і заплющив очі, щоб дружина не прочитала ненависть і злість. Дякую я поснідаю потім відповів Михайло Олександрович своїй дружині Тетяні. Ну як знаєш, відповіла йому Тетяна ти останнім часом поводишся як примхлива маленька дитина. Просто нестерпна маленька дитина. Я не можу тобі гріти їжу чотири рази поспіль тому що в мене ще повно справ по дому і домашні уроки з Андрієм треба зробити сказала Тетяна. Тетяна розгорнулася та пішла. Тоді Михайло Олександрович потихеньку сів на ліжку підсунув до себе піднос з їжею і взявся не поспішаючи їсти холодний суп. Він з'їв суп, відкусив шматок котлети, поколупав салат і поставивши тарілки на тацю поставив тацю на підлогу поруч із ліжком. Михайло Олександрович ліг на ліжко, заплющив очі і задрімав. Він прокинувся через годину від того, що голосно грюкнула зачиняючись вхідні двері квартири. А потім через п'ять хвилин унизу грюкнули зачиняючись двері під'їзду. Михайло Олександрович згадав що настав час приймати свої таблетки і обережно зліз з ліжка, одягнув свої старі тапки і як одягнений у м'яту піжаму пішов на кухню притримуючись однією рукою за стінку щоб не втратити рівновагу і не впасти на підлогу. На кухні Михайло Олександрович поліз у холодильник і у дверцятах на верхній полиці знайшов упаковку з пігулками. На упаковці таблеток дрібними літерами було написано зберігати таблетки у недоступному для дітей місці. Він дістав кілька знеболювальних пігулок з блістера і почав товкти їх у чашці, перетворюючи їх дрібний порошок, щоб можна було запити їх водою. Останнім часом Михайло Олександрович відчував труднощі з ковтанням будь-чого чи то була проста вода чи ліки. Це означає, що поступово згасають всі функції організму і година моєї смерті вже близько подумав Михайло Олександрович. Тато Міша почув раптом Михайло Олександрович. Він неквапливо розвернувся і побачив Андрія, який підійшов до нього з Ігорем іграшковою машинкою в руці. Тато Міша допоможіть мені відремонтувати колесо від машинки попросив хлопчик Андрій Михайла Олександровича. А де твоя мати Тетяна запитав Андрія Михайло Олександрович. Пішла в магазин за покупками і повернеться за півгодини не раніше відповів хлопчик Андрій. А ти чомусь не в школі запитав його Михайло Олександрович. Адже канікули здивувався хлопчик Андрій. Михайло Олександрович цього не знав оскільки для нього всі дні проходили однаково нудно, вічна туга в очікуванні смерті. І тут сюди я наллю тобі соку, сказав Михайло Олександрович Андрію. Хлопчик довірливо підійшов до Михайла Олександровича, той поліз у холодильник і дістав звідти пакет із апельсиновим соком. Михайло Олександрович відчинив дверцята стінної шафи і знайшов там склянку. Відвернувшись від Андрія Михайло Олександрович налив у склянку холодний апельсиновий сік і влив у нього потовчені у своїй чашці свої знеболювальні пігулки. Він простяг склянку Андрію. На пий. Андрій взяв із рук Михайла Олександровича склянку і зробив ковток. Гіркий сік не хочу його пити, сказав Андрій. Тоді Михайло Олександрович схопив хлопчика однією рукою за плечі, а іншою затис йому ніс рукою. Хлопчик відчайдушно чинив опір, але що міг зробити проти дорослого чоловіка втричі більше його вагою. Зрештою він відкрив рота, щоб подихати повітрям і Михайло Олександрович силою влив у горло хлопчику весь апельсиновий сік. Хлопчик пручався і хотів його виплюнути, але Михайло Олександрович затиснув його підборіддя у своїй великій руці, не дозволяючи йому відкрити рота. Андрій проковтнув весь сік. Михайло Олександрович відпустив Андрія і привалився до холодильника, важко дихаючи. Хлопчик утік від Михайла Олександровича до своєї кімнати. Михайло Олександрович знав, що дав Андрію смертельну для його віку концентрацію знеболювальних таблеток і за його розрахунками хлопчик повинен померти протягом 15-20 хвилин. Я все зробив правильно подумав Михайло Олександрович, перш ніж убити свою дружину мені треба було убити мого прийомного сина Андрія щоб він не ріс сиротою. Коли я вб'ю свою дружину Тетяну і помру сам ми всі втрьох возз'єднаємось на Небесах і знову житимемо щасливо як раніше. Михайло Олександрович старанно вимив і витер склянку і повернув її на місце в шафу, залишив на столі блістер з знеболюючими пігулками і ступаючи і тримаючись рукою за стінку, щоб не впасти, побрів у свою кімнату і ліг на ліжко. Через півгодини грюкнули вхідні двері квартири та й у будинок увійшла Тетяна. Андрій покликала хлопчика Тетяна, чому ти мене не зустрічаєш? У відповідь тиша. Занепокоєна Тетяна пройшла на кухню, але на кухні теж нікого не було тільки на кухонному столику на виду лежав блістер знеболювальних пігулок, які приймав її чоловік. Тетяна прожогом кинулася в кімнату хлопчика і побачила його лежачого на підлозі без ознак життя. Тетяна кинулася до сина і підняла його на руки, вона поклала Андрія на ліжко і почала перевіряти пульс на шиї хлопчика. Пульсу не було. У розпачі Тетяна зателефонувала у швидку допомогу та в поліцію. Швидка допомога приїхала одночасно з поліцією через 10 хвилин після виклику і два парамедики в халатах оглянувши тіло Андрія дійшли висновку, що помер він недавно не більше години тому і
цілком можливо міг отруїтися знеболювальними пігулками Михайла Олександровича, які лежали на кухонному столику. Поліцейський слідчий поки парамедики укладали тіло Андрія на носилки щоб знести вниз до машини швидкої допомоги, що стояла на вулиці, розпитував невтішну Тетяну як так сталося, що вона так надовго залишила свого сина одного разом з хворою людиною. Але ж я думала, що тільки збігаю в найближчий супермаркет біля будинку за продуктами і швидко повернуся додому, відповіла Тетяна слідчому. Тоді слідчий звернув свій погляд на Михайла Олександровича, який сидів на стільці біля кухонного столу. Це ваші пігулки спитав слідчий Михайла Олександровича. Так, мої відповів слідчому Михайло Олександрович. А чому блістер із цими знеболювальними пігулками лежав на кухонному столику у відкритому доступі, де його могла б взяти дитина? Запитав слідчий Михайла Олександровича. Мені вдень було дуже погано у мене рак кишечника четвертої стадії неоперабельний, я ледве дійшов до кухні, відкрив холодильник і дістав упаковку зі своїми знеболювальними пігулками, потім я налив собі води з чайника в склянку і запив їх. Що було потім я пам'ятаю смутно, як у тумані. Я пам'ятаю як прийшов до тями коли почув що моя дружина Тетяна викликає по телефону швидку допомогу та поліцію. Я міг залишити ці знеболювальні пігулки на кухонному столику і Андрій міг їх випити. Це моя вина і мені дуже шкода, що це сталося, але в той момент я дуже погано відчував слідчому Михайло Олександрович. Зрозуміло сказав слідчий і пішов до криміналістів, які знімали відбитки пальців з поверхні кухонного столу. Ну щось знайшли там спитав слідчий криміналістів. Відбитків багато їх треба перевіряти відповів один з криміналістів. Парамедики із швидкої допомоги вже поїхали. Михайло Олександрович сидів нерухомо на стільці, опустивши голову і дрімав. Раптом йому здалося, що Тетяна дивиться на нього. Він підняв голову і глянув на свою дружину Тетяну і помітив її дивний погляд спрямований на нього та стиснуті губи. Вона напевно здогадалася, що я отруїв її сина Андрія, але нічого не сказала про свої підозри слідчому тому, що прямих доказів проти мене немає. Та й хто запідозрить людину, яка вмирає від раку у навмисному вбивстві дитини подумав Михайло Олександрович. Слідчий із криміналістами зібралися йти і на прощання слідчий дав свою візитку з телефонами Михайлу Олександровичу та його дружині Тетяні і сказав, що якщо вони щось згадають, то нехай негайно зв'яжуться з ним за вказаними у візитівці телефонами. Коли поліція пішла Михайло Олександрович повільно встав і обережно тримаючись рукою за стінку пройшов у свою кімнату, весь час знаходячись під пильним поглядом своєї дружини Тетяни. Тетяну теж треба вбити поки вона не розповіла слідчому про свої підозри, подумав Михайло Олександрович, лягаючи на свою постіль. Ось тільки як це зробити Михайло Олександрович ще не вигадав. На ранок Тетяна знову прийшла до кімнати Михайла Олександровича і принесла тацю з їжею. Михайло Олександрович із задоволенням відзначив про себе нещасне, змарніле, з мішками під очима обличчя дружини. Не спала всю ніч, подумав він. Тетяна мовчки поставила тацю з їжею, глянула на чоловіка і мовчки вийшла з кімнати. Наступні дні проходили в напруженому мовчанні Тетяна, як і раніше, приносила Михайлу Олександровичу в кімнату їжу на таці і несла назад брудні тарілки, але при цьому у жодному разі не заговорила з чоловіком. Михайло Олександрович розумів що Тетяна підозрює його у навмисному вбивстві її сина Андрія, але не має жодних доказів, що підтверджують правоту її підозр лише загострене почуття жіночої інтуїції. Зі свого боку Михайло Олександрович теж не робив жодних спроб заговорити зі своєю дружиною, бо втомився від брехні і не знав про що з нею говорити. Через тиждень після отруєння Андрія коли Тетяна пішла до супермаркету, а Михайло Олександрович дрімав у своїй кімнаті у вхідних дверях квартири тихо провернувся ключ і вхідні двері квартири обережно відчинилися, а потім також тихо і обережно зачинилися. У квартиру увійшов худий високий чоловік у чорній куртці з капюшоном на голові з великою чорною спортивною сумкою Найк у руках. Чоловік навшпиньки прокрався коридором у найбільшу кімнату і відкрив сервант. Чоловік поставив чорну спортивну сумку Найк на підлогу і обома руками почав копатись у серванті шукаючи документи на квартиру чи заховані гроші або прикраси. Я вам розповім де зберігаються гроші та коштовності моєї дружини почув за своєю спиною чоловік голос. Чоловік у куртці з капюшоном різко обернувся назад і побачив виснаженого чоловіка похилого віку в м'ятій піжамі, що притулився до дверної коробки і спостерігає за ним. Хто ви запитав його злодій. Я господар квартири відповів злодію Михайло Олександрович. Але ви не бійтеся, я вас не видам швидко додав Михайло Олександрович. Більше того я розповім вам, де лежать найцінніші речі в квартирі. Хочете забирайте їх сказав крадію Михайло Олександрович. А чого це ви дядечко такий добренький до мене запитав недовірливо злодій Михайла Олександровича. Я хочу попросити вас про одну послугу з вашого боку сказав Михайло Олександрович крадію. А що це за послуга спитав обережно крадій Михайла Олександровича. Вбити мою дружину відповів злодію Михайло Олександрович. Е, дядько я крадій, а не вбивця і не хочу брати гріх на душу сказав злодій Михайлу Олександровичу. Тоді я прямо зараз зателефоную до поліції і скажу що в мою квартиру вломився злодій і докладно опишу твої прикмети відповів крадію Михайло Олександрович. Ви не встигнете зробити дзвінок у поліцію, бо я насамперед встигну вбити вас і втекти з вашої квартири відповів злодій Михайлу Олександровичу. Тобто ти згоден убити мене, щоб не сісти у в'язницю за пограбування моєї квартири, але не хочеш вбивати мою дружину? Дивна в тебе, однак, логіка сказав Михайло Олександрович крадію. Та за що ви так сильно ненавидите свою дружину, що готові убити її, запитав крадій Михайла Олександровича. Вона що вам зрадила з іншим? Ні, гірше відповів злодіїві Михайло Олександрович. Моя дружина Тетяна вбила нашого сина Андрія і за це заслуговує на смерть. А як вона його вбила, запитав крадій Михайла Олександровича. Отруїла його коротко відповів злодіїв Михайло Олександрович. Підла і бридка жінка дійсно не гідна того, щоб жити сказав злодій. А чому ви не звернулися до поліції, а хочете вершити самосуд? У мене немає жодних конкретних доказів проти надати їх поліції тільки мої власні здогади та підозри. Але одні тільки підозри, як ти розумієш, не можуть стати речовими доказами провини людини для порушення проти неї кримінальної справи у навмисному вбивстві дитини, сказав Михайло Олександрович крадію. Тепер ти згоден допомогти мені убити свою дружину, запитав злодія Михайло Олександрович. Та згоден відповів йому злодій. Тоді слухай мої вказівки сказав йому Михайло Олександрович. Моя дружина скоро повинна повернутися з магазину додому і коли вона прийде і закриє вхідні двері квартири ти тихо підкрадешся до неї ззаду і вдариш її по голові ось цим бронзовим свічником, який стоїть на серванті, а потім відтягнеш тіло моєї дружини до балкона і скинеш її з балкона головою вниз. Все це буде виглядати як самогубство матері, яка не змирилася зі смертю свого сина. Потім ти візьмеш свою спортивну сумку Найк і швидко підеш з моєї квартири сказав крадію Михайло Олександрович. А зараз сховався за шторою у вітальні порадив крадію Михайло Олександрович. Злодій послухався поради Михайла Олександровича і сховався за шторою у вітальні. Щойно крадій сховався за шторою у вітальні як у дверному замку проскрипів ключ і у квартиру увійшла Тетяна обидві руки якої займали великі пакети з продуктами із супермаркету. Погляд Тетяна впав на чоловіка, який безсило притулився до стіни коридору і дивився на неї. Я йшов у туалет, але мені раптово стало погано і ось я стою та відпочиваю сказав їй він.
Нічого не відповівши чоловікові Тетяна обернулася спиною до чоловіка обличчям до вхідних дверей. Поставивши пакети на підлогу, вона почала ключем закривати вхідні двері квартири. Потім вона почула, що хтось біжить до неї з вітальні. Тетяна обернулася на тупіт ніг і встигла побачити незнайомого чоловіка, що обрушив їй на голову бронзовий свічник. Тетяна не встигла навіть скрикнути від болю та впала до ніг Михайла Олександровича. Ну ось половину справи зроблено сказав Михайло Олександрович крадію. Тепер бери її під пахви і тягни її до балкона, а на балконі перекинь її тіло через огорожу балкона головою вниз і вся справа буде зроблена, сказав Михайло Олександрович злодієві. Злодій напружився і потягнув тіло Тетяни по паркету через вітальню до балконних дверей. Михайло Олександрович дивився як крадій тягне тіло його дружини, а набійки на підборах туфель Тетяни залишають глибокі подряпини на паркеті. Треба буде викликати робітників, щоб їх зафарбувати лаком, подумав Михайло Олександрович. Злодій тим часом дотяг тіло Тетяни до балкона, відчинив балконні двері, втягнув тіло Тетяни на балкон, перекинув її тіло через огорожу балкона і подивився вниз. Злодій побачив як тіло Тетяни стикнулося з асфальтом і наступної миті побачив її вже лежачу на тротуарі, шия згорнута набік, а з-під розбитої голови на асфальт розтікається калюжа яскраво червоної крові. Якась жінка, що проходила повз у момент падіння Тетяни шарахнулася вбік і підняла злякані очі вгору. Злодій інстинктивно відскочив від краю огорожі балкону, щоб його не побачили з вулиці. Настав час йти сказав крадію Михайло Олександрович. Покладіть знаряддя вбивства бронзовий свічник у свою спортивну сумку Найк, винесете його з квартири і викинете десь у сміттєвий бак по дорозі. Гроші, за якими ви сюди прийшли, лежать у серванті в синьому конверті із щільного паперу праворуч, показав рукою Михайло Олександрович злодієві. Злодій взяв конверт із грошима і засунув його в кишеню куртки, потім від'єднав від телевізора відеомагнітофон і поклав його в чорну сумку, туди він поклав знайдену в серванті відеокамеру. Небагатий улов сказав злодій ідучи до вхідних дверей квартири. Ну чим багаті, тому й раді відповів йому Михайло Олександрович. Поліція швидко приїхала на місце події буквально протягом 10 хвилин. Поліцейські обгородили місце події від роззяв і зараз опитували жінку- свідка падіння Тетяни. Жінка, розповідаючи поліцейським свою версію подій, підняла голову і показала рукою на балкон. Я йшла тротуаром як раптом майже мені на голову впала якась жінка. Я звичайно дуже сильно злякалася та інстинктивно підняла голову вгору та побачила на цьому балконі високого чоловіка у чорній куртці з капюшоном котрий дивився вниз. Побачивши мене чоловік повівся дивно швидко відскочив з балкона розповідала поліцейським жінка-свідок. Я знаю, цей балкон сказав слідчий. Це балкон тієї квартири, де хлопчик Андрій отруївся знеболюючими пігулками. Якби не свідчення жінки-свідка, то я б вирішив, що Тетяна мати Андрія сама кинулася з балкона щоб покінчити життя самогубством, але тепер знаючи про незнайомого чоловіка в чорній куртці з капюшоном на голові, який в момент падіння Тетяни знаходився на її балконі, то тепер версію з самогубством треба відкинути як неспроможну сказав слідчий поліції. Треба нам знову навідатися до чоловіка Тетяни і поставити йому кілька запитань, а в цей час наші криміналісти оглянуть квартиру і особливо балкон з якого Тетяна впала на предмет якихось слідів злочину, що вказують на навмисне вбивство. Слідчий поліції зателефонував до дверей квартири Михайла Олександровича. Іду, іду Михайло Олександрович відчинив двері і зіткнувся зі слідчим віч-на-віч. Знову старий знайомий усміхнувся слідчий. Що вас до мене привело запитав його Михайло Олександрович. А ви не знаєте, що ваша дружина Тетяна щойно випала з балкона третього поверху на асфальт і на смерть розбилася спитав слідчий Михайла Олександровича. Ні, я не знав про це, відповів слідчому Михайло Олександрович. Я спав у своїй кімнаті на ліжку і ваш наполегливий дзвінок у двері моєї квартири мене розбудив відповів Михайло Олександрович слідчому. Можна нам увійти до квартири запитав слідчий Михайла Олександровича. А хіба я можу вам у цьому завадити, сказав Михайло Олександрович відступаючи вбік і пропускаючи слідчого та криміналістів у квартиру. А навіщо вам знову така велика команда криміналістів спитав слідчого Михайл Олександрович. На скільки я зрозумів ви сказали, що моя дружина Тетяна впала з балкона третього поверху і розбилася на смерть. Значить що це був або нещасний випадок або самогубство сказав Михайло Олександрович слідчому. Останніми днями моя дружина Тетяна перебувала в депресії і тому цілком могла вчинити самогубство заявив слідчому Михайло Олександрович. У нас є свідок жінка, яка йшла вулицею в момент падіння Тетяни з балкона, свідок інстинктивно підняла голову вгору і побачила на вашому балконі якогось високого чоловіка в чорній куртці з капюшоном на голові, який дивився вниз. Побачивши що жінка дивиться вгору на балкон чоловік швидко зробив крок назад, розвернувся і пішов з балкона сказав слідчий Михайлу Олександровичу. Ви що хочете знайти у мене у квартирі високого чоловіка у чорній куртці з капюшоном на голові спробував пожартувати над слідчим Михайло Олександрович. Ні, ваш спільник у вбивстві вашої дружини Тетяни давно вже пішов з вашої квартири, а тут ми шукаємо сліди злочину, тобто дрібні крапельки крові невидимі людському оку, відбитки пальців, може, частинки епідермісу шкіри вбивці відповів слідчий Михайлу Олександровичу. У вас немає жодних доказів проти мене крім показань якоїсь жінки-свідка, що вижила з розуму, яка нібито бачила на моєму балконі якогось високого чоловіка в чорній куртці з капюшоном на голові обурився Михайло Олександрович. Я колишній лікар, шановна людина в місті, хворий до того ж на рак кишечника останньої стадії і не знаю скільки часу мені ще залишилося жити. Я втратив за короткий термін і прийомного сина Андрія і свою дружину Тетяну, а ви замість того, щоб шукати справжніх злочинців, намагаєтеся звинуватити мене в навмисному вбивстві своєї дружини, сказав слідчому Михайло Олександрович. Олег Дмитрович покликав слідчого один із криміналістів, що це він показав на крихітну червону цятку на паркеті в коридорі біля вхідних дверей. Слідчий Олег Дмитрович присів навпочіпки, ввімкнув ліхтарик і став роздивлятися червону цятку на паркеті. Схоже на кров сказав слідчий Олег Дмитрович піднімаючись з колін. Тільки ось поки що незрозуміло жертви чи вбивці. Візьміть кров на аналіз, сказав слідчий Олег Дмитрович криміналістам. А чому це у вас килим на підлозі лежить не так, як минулого разу запитав слідчий Олег Дмитрович Михайла Олександровича. А це злочин запитав слідчого Михайло Олександрович. Ні якщо ви нічого не ховаєте під цим килимом відповів слідчий Михайлу Олександровичу. Підніміть цей килим наказав слідчий Олег Дмитрович криміналістам. Криміналісти вдвох скатали килим у кімнаті в рулон і приставили його до стіни. Подивіться на ці смуги на паркеті ці глибокі подряпини тягнуться схоже від самих вхідних дверей квартири до балкона сказав один із криміналістів. Мені все ясно заявив слідчий. Тетяну дружину Михайла Олександровича вбив його спільник ударом чогось важкого по голові, це й пояснює червона плямка крові біля вхідних дверей квартири – це кров Тетяни. Потім убивця підхопив мертве тіло Тетяни і якось у туфлях потягнув паркетом з коридору до балкона. Саме набійки підборів туфель Тетяни залишили ці глибокі подряпини на паркеті сказав слідчий Олег Дмитрович уголос. Подивіться Олег Дмитрович покликав слідчого один з криміналістів нами на огорожі балкону знайдено чорну нитку, а якщо ви пам'ятаєте свідок жінка говорила, що бачила на балконі високого чоловіка в чорній куртці з капюшоном на голові і напевно ця нитка з чорної куртки невідомого нам високого чоловіка спільника Михайла Олександровича. Найімовірніше це так відповів криміналісту слідчий Олег Дмитрович. Візьміть цю чорну нитку та приєднайте до знайдених речових доказів сказав слідчий Олег Дмитрович криміналісту. Олег Дмитрович відійшов від криміналістів на балконі і підійшов до Михайла Олександровича, що сидів нерухомо на стільці навпроти серванту. Ну що ви там ще знайшли нового пробурчав Михайло Олександрович, звертаючись до слідчого Олега Дмитровича. Ми багато непрямих доказів знайшли проти вас Михайлу Олександровичу слідчий Олег Дмитрович. Поки ми не знайшли знаряддя вбивства вашої дружини Тетяни важкий предмет яким її вдарили по голові перед тим, як скинути з балкона, але я впевнений що дуже скоро ми знайдемо і його. Раджу вам Михайло Олександрович зекономити нам час і зусилля та щиро зізнатися в організації умисного вбивства вашої дружини Тетяни сказав слідчий Михайлу Олександровичу. А якщо я нічого вам не скажу запитав Михайло Олександрович слідчого Олега Дмитровича. Тоді я змушений вас затримати за підозрою в організації вбивства вашої дружини і посадити вас в камеру до інших злочинців і повірте там вам буде дуже погано сказав слідчий Олег Дмитрович Михайлу Олександровичу. Ви що загрожуєте залишити смертельно хвору людину без ліків та лікарської допомоги посадивши її в камеру до злочинців перепитав слідчого Олега Дмитровича Михайла Олександровича. Я вам не погрожую, а просто кажу, що може з вами статися, якщо ви відмовитеся від співпраці зі слідством відповів Михайлу Олександровичу слідчий Олег Дмитрович. Але якщо ви зробите щиросердне зізнання зараз, то я обіцяю вам, що враховуючи стан вашої смертельної хвороби, ви можете провести час, що залишився до суду, в тюремній лікарні з медичним доглядом і більш менш стерпним харчуванням і це краще ніж у тюрмі сказав слідчий Олег Дмитрович Михайлу Олександровичу. Михайло Олександрович замислився над словами слідчого Олега Дмитровича. Добре сказав Михайло Олександрович жити мені в будь-якому разі залишилося не більше кількох тижнів і до суду я, швидше за все, не доживу, а догляд у тюремній лікарні краще, ніж у камері зі злочинцями. Михайло Олександрович попросив у у слідчого Олега Дмитровича аркуш паперу для щиросердного зізнання і кривими літерами став повільно писати своє визнання у скоєнні вбивства свого прийомного сина Андрія та своєї дружини Тетяни. Коли Михайло Олександрович дописав своє щиросердне визнання, він передав його слідчому Олегу Дмитровичу. Ви нічого не написали про мотиви скоєння злочинів та не розписалися внизу сторінки сказав слідчий Олег Дмитрович Олександрович Михайло Олександрович. Свої мотиви я залишу в таємниці, а наприкінці сторінки я розпишуся, відповів слідчому Олегу Дмитровичу Михайло Олександрович. Тепер все ми можемо їхати у дільницю запитав слідчого Олега Дмитровича Михайло Олександрович. Та вже можна їхати сказав Олег Дмитрович Михайлу Олександровичу, затягуючи наручники на обох його руках. Я звичайно не вірю що ви у своєму стані зможете кудись далеко втекти, але поліцейських інструкцій треба дотримуватися сказав Олег Дмитрович Михайло Олександрович ведучи його перед собою до поліцейської машини припаркованої перед самим під'їздом будинку. Історія колишнього лікаря хірурга-онколога, який вбив свою дружину та свого прийомного сина на довгий час стала сенсацією, облюбувавши перші сторінки газетних видань України. Всі газети називали колишнього лікаря Михайла Олександровича чудовиськом та вимагали швидкого та справедливого суду над ним, але до суду колишній лікар-онколог Михайло Олександрович не дожив. Михайло Олександрович помер від раку кишечника через два тижні після свого арешту лежачи на ліжку в тюремній лікарні.
Кінець
Підтримати автора: