Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Ключі

"Ключі" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 30.03.2022

«Ключі»

Маленький хлопчик 8-ти років на ім'я Женя грав у дворі будинку з хлопчиками у футбол поки його мати вдома готувала обід. Мати суворо йому сказала з двору не йди щоб я тебе бачила у вікно, а то якийсь чужий дядько візьме та вкраде тебе. Матір хлопчика Жені звали Віра Іванівна їй було 30 років. Женя грав із хлопчиками у футбол, а потім пішов дощ та друзі хлопчика Жені попрощалися з ним та розбіглися по домівках. Женя глянув угору на небо, а небо сіре та дрібний дощик мрячить. Женя думає дощ все одно дрібний, скоро минеться, а додому йти не хочеться. Додому прийдеш мати примусить назавтра уроки для школи вчити і більше на вулицю гуляти не пустить. Женя дістав з кишені ключі від під'їзду, які йому мама дала «як дорослому» і став їх за кільце на пальці крутити. Крутив Женя зв'язку ключів на пальці, а вона візьми та й зіскочи з пальця на асфальт під машину, яка поруч стояла біля під'їзду. Женя злякався адже мати Віра Іванівна йому суворо сказала ключі берегти і не втрачати.
Женя уявив собі, як зараз його покличе мати додому обідати, а він не зможе у під'їзд увійти, бо ключ від домофона втратив. Женя став рачки і недовго думаючи поліз під заднє колесо автомобіля за ключами. Але в ту ж саму мить машина завелася і різко здала назад. Водій машини не бачив хлопчика Женю, який вліз головою під заднє колесо і розчавив Женю на очах старих бабусь, що сиділи на лавці біля сусіднього будинку. Коли Віра Іванівна мати Жені почула крики людей внизу і побачила у вікно народ, що збігся навколо тіла її сина Жені який нерухомо лежав на землі у калюжі крові і переляканого водія машини який стояв біля тіла її сина Жені поруч із заведеною машиною, вона кинула борщ який став збігати на плиту і в домашньому халаті і тапочках кинулася вниз по сходах. Біля під'їзду зібралися люди, хтось телефоном викликав швидку допомогу. Віра Іванівна кинулася до мертвого тіла сина Жені, що лежало на землі в калюжі крові, яка виливалася з його розбитої голови. До прибуття швидкої Віра Іванівна все сиділа, гойдалася з боку в бік і притискала мертвого Женю до себе благаючи його прокинуться і розплющити очі. Швидка допомога приїхала через 10 хвилин і констатувала смерть хлопчика Жені від перелому основи черепа та шийних хребців. Бачачи стан жінки матері Жені парамедики вирішили забрати Віру Іванівну матір Жені до лікарні, щоб надати їй необхідну медичну допомогу. Вони завантажили тіло її сина Жені на каталку накривши його обличчя простирадлом і допомогли забратися його матері всередину машину швидкої допомоги.
Водій швидкої допомоги ввімкнув мигалку та машина поїхала до лікарні. Віра Іванівна все сиділа і дивлячись перед собою невидячими очима весь час повторювала ну чому він не сказав мені, що втратив ключі? Чому він вирішив самостійно полізти діставати ключі з-під машини? Невже мій син так боявся мене, що я покараю його за зникнення цих проклятих ключів? Я пробачила б йому ці втрачені ключі, але він принаймні був би живий. За що мені Боже мій це покарання, за які мої гріхи…. Боже мій за що….

Кінець
Підтримати автора:

Ваш коментар буде першим!