Слава ЗСУ!

"Малолітній ґвалтівник" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 31.10.2023

"Малолітній ґвалтівник"

  Україна. Київ. 1991 рік. Зима. Грудень місяць. Мені 6 років. Я одягнений у дитячу сіру шубу зі штучного хутра, вовняні сині штани з начосом та вовняну коричневу шапку "півник" схожий на маленького плюшевого ведмедика 

стою біля відділення "Укрпошти" за адресою проспект Героїв Сталінграда 21/38 і чекаю на свою матір Галину Григорівну, яка всередині відділення "Укрпошти" стоїть у великій довгій черзі на отримання бандеролі від бабусі Любові Федорівни.

Мені дуже нудно стояти одному на місці без діла і я починаю від нудьги бігати навколо відділення "Укрпошти", стрибати і ловити язиком сніжинки, які падають з неба.

Раптом до мене підходить незнайомий 8-річний хлопчик одягнений у утеплену жовту нейлонову куртку та сині джинси і каже мені: "Привіт чувак".

—Привіт чувак відповідаю я йому.

—Подивися чувак, що в мене є говорить він мені і лізе рукою в кишеню куртки.

Він дістає з кишені куртки петарду і гордо демонструє її мені.

—Що це? — здивовано питаю я в нього.

—Це петарда відповідає він мені.

—А що таке петарда? — зацікавлено питаю я в нього.

—Ти що маленький і не знаєш, що таке петарда?

Він голосно сміється, а мені стає образливо.

—Ні, я не знаю що таке петарда, тому що моя мати ніколи мені їх не купувала, чесно відповідаю я йому.

—Гаразд, чувак проїхали.

—Це бомбочка така пояснює він мені.

—Знаєш що я з нею зроблю?

—Ні.

—Я збираюся засунути її в порожню пляшку з-під пива і підірвати каже він мені.

—Ух, ти кажу я з захопленням.

—Хочеш подивитися як я це зроблю? — запитує він мене.

—А ти це робитимеш тут? — питаю я в нього.

—Ти що дурень?

—Ні звичайно. Я зроблю це за відділенням "Укрпошти"—відповідає він мені.

—Підеш разом зі мною? — запитує він мене.

—Я не можу — відповідаю я йому.

—Чому? — запитує він мене.

—Я мати чекаю— відповідаю я йому.

—А де твоя мати? — запитує він мене.

—Вона там усередині говорю я йому і показую рукою на відділення "Укрпошти".

—Ну, ти як знаєш, а я піду підривати петарду —каже він мені і з байдужим виглядом відходить від мене.

А мені так хочеться подивитися як він підриватиме петарду в порожній пляшці з-під пива.

От стою я і думаю, що моя мати ще нескоро звільнитися, а я за цей час встигну побігти і подивитися як він це зробить і повернутися назад до входу до відділення "Укрпошти".

—Стривай кричу я йому вслід і біжу за ним.

Він зупиняється і чекає на мене, а потім ми йдемо разом.

Ми заходимо за відділення "Укрпошти", і тут відбувається щось зовсім мені незрозуміле.

Замість того щоб підривати петарду, він натомість хапає мене за руку і починає роздягати мене.

—Ти що робиш? — здивовано питаю я в нього.

Він мовчить і нічого мені не відповідає.

Раптом мені стає страшно, і я намагаюся втекти від нього.

Але він міцно тримає мене за руку.

—Пусти мене! — кричу я йому.

—Стули пельку гівнюк, бо інакше поб'ю тебе так, що мати рідна не впізнає загрозливо шипить він мені прямо у вухо.

Я смертельно наляканий і паралізований страхом дивлюся на нього великими переляканими очима як кролик дивиться на удава і навіть не намагаюся більше втекти.

А він тим часом знімає з мене шапку, шубу, светр, сорочку, майку, стягує з мене взуття, штани та труси.

Я зовсім голий стою на снігу босими ногами у десятиградусний мороз і мені дуже холодно.

Від холоду вся шкіра в мене вкрилася мурахами та стукають зуби.

—Не стукай так голосно зубами шипить він мені і валить мене спиною на мокрий сніг.

Сам він розстібає ширинку на джинсах і лягає на мене зверху вдавлюючи мене своєю вагою у мокрий сніг.

Він намагається рухатися на мені, здійснюючи якісь безглузді хаотичні рухи імітуючи статевий акт між чоловіком і жінкою, але через малоліття в нього нічого не виходить.

Я лежу знизу під ним і плачу.

Мені страшно і холодно і прикро.

Мені соромно за те, що я не послухався матір і пішов з незнайомим хлопчиком за відділення "Укрпошти".

—Що тепер зі мною буде?

Мені страшно за себе.

Мені дуже, дуже, дуже, дуже, дуже, дуже, дуже, дуже, дуже страшно.

Раптом я чую, як хтось швидко біжить до нас по снігу.

—А ну злазь з нього мерзотнику, чую я розсерджений матусин голос.

Хлопчик миттю схоплюється на ноги і швидко втікає.

Я встаю на ноги і йду голий до матері ридаючи в три струмки.

Моя мати Галина Григорівна з бандероллю під пахвою підбігає до мене і кидаючи бандероль на сніг, починає швидко мене одягати.

Моя мати Галина Григорівна швидко одягає на мене труси, штани, взуття, майку, сорочку, светр, шубу, шапку.

—Ти навіщо пішов з незнайомим хлопчиком за відділення "Укрпошти"? — сердито питає моя мати Галина Григорівна в мене одягаючи мене.

—Я Стасе, де тобі сказала стояти?

—Мамо, пробач мене будь-ласка — белькочу я плачучи від радості що знову бачу свою матір.

—Я тобі Стасе, за те що пішов з незнайомим хлопчиком без мого дозволу вдома дам шкіряним ременем по дупі — каже мені сердитим голосом мати.

—Я люблю тебе мамо, — белькочу я їй у відповідь.

Моя мати Галина Григорівна нахиляється, піднімає лежачу на снігу бандероль і бере її собі під пахву.

Потім моя мати бере мене за руку і ми разом повільно йдемо додому.

Так, вдома я таки отримав від матері шкіряним ременем по дупі. Цілком заслужено.

Це стало мені уроком на майбутнє і більше я нікуди від матері без дозволу не ходив.

Кінець

Ваш коментар буде першим!