Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Мамо, а чому ми їдемо з України до Польщі?
"Мамо, а чому ми їдемо з України до Польщі?" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 15.02.2024
"Мамо, а чому ми їдемо з України до Польщі?"
—Мамо, а чому ми їдемо з України до Польщі?,— запитав у матері Олени Володимирівни серйозним тоном тринадцятирічний Віктор дивлячись їй прямо в обличчя.
—Тому що наступного року синку, тобі виповниться чотирнадцять років,— відповіла йому серйозним тоном мати Олена Володимирівна.
—Ну той що?
—А це означає, що тебе синку, переведуть з дитячої поліклініки до дорослої і поставлять на військовий облік.
—Але ж мамо, в армію беруть з вісімнадцяти років.
—Правильно синку, але я не хочу чекати п'ять років до твого повноліття.
—Я не хочу синку, щоб тебе у вісімнадцять років примусово мобілізували до армії, а потім через місяць тебе вбило снарядом десь на Донбасі під Авдіївкою.
—Мамо, коли мені через п'ять років виповниться вісімнадцять років, то війна в Україні вже давно закінчиться.
—Ні, я так не думаю синку. Війна буде затяжною і помре ще багато людей в Україні військових і цивільних.
—Я не хочу щоб ти став черговим "мертвим Героєм" якого з великими почестями поховають у сирій землі і потім швидко забудуть, а я залишуся стара і хвора жінка доживати свого віку на самоті в панельній "хрущовці".
—Я хочу тобі синку, зовсім іншого життя. Хочу, щоб ти жив довго і щасливо. Мав великий будинок, гарну роботу, одружився, мав дітей та онуків...
—Мамо, у мене ж тут в Україні мої друзі, —вигукнув з розпачем Віктор.
—Ти ще зовсім юний і заведеш собі нових друзів у Польщі,— сказала йому категорічним тоном, що не терпить сперечань, Олена Володимирівна.
—Мамо, ти завжди все вирішуєш за мене, але я вже не маленький хлопчик щоб беззаперечно виконувати твої бажання,— відповів їй розгнівавшись Віктор, пориваючись встати зі своєї нижньої полиці і піти з купе.
Але Олена Володимирівна розгадавши наміри сина швидко зачинила двері купе і стала перед дверима не даючи йому можливості піти геть.
—Мамо, я не хочу їхати до Польщі,— сказав їй розлючений Віктор.
—Ти ще дуже малий синку і багато чого в житті не розумієш.
— Колись ти скажеш мені за це спасибі,— відповіла йому Олена Володимирівна.
—Я ненавиджу тебе мамо, за це,— розплакавшись сказав їй Віктор.
—Це синку, для твого ж добра. Я рятую тобі життя і дарую шанс на гарне майбутнє,— відповіла йому серйозним тоном Олена Володимирівна.
У цей момент у двері їх купе хтось голосно постукав.
—Ненавиджу тебе мамо...
—Тихо.
—Хто там?
—Перевірка квитків.
—Витри синку, сльози на обличчі.
—Не буду.
—Ну як знаєш.
—Я відчиняю двері купе, а ти синку, поводься будь-ласка пристойно в присутності провідника.
—Вже відкриваю.
Олена Володимирівна відкрила двері купе і відійшла убік, даючи можливість провіднику увійти всередину.
Літній чоловік у формі провідника увійшов у купе і витріщився спершу на хлопчика, що стояв і плакав посередині купе, а потім повільно перевів очі на Олену Володимирівну.
—Ваші квитки та документи,—сказав їй провідник.
—Ось тримайте,—відповіла йому Олена Володимирівна дістаючи з сумки квитки і документи.
Олена Володимирівна простягла провіднику квитки, закордонний паспорт свій та неповнолітнього сина, свідоцтво про народження сина.
—Все гаразд, — сказав провідник Олені Володимирівні, досвідченим оком швидко переглянувши надані документи та квитки.
—Квитки поки побудуть у мене. Я вам їх поверну назад коли поїзд рушить,— сказав їй провідник повертаючи назад документи.
—Добре,— відповіла йому Олена Володимирівна швидко ховаючи документи назад у сумку.
—А чому хлопчик плаче?, — запитав у неї з цікавістю провідник.
—У нього зуби болять від холодного морозива відповіла провіднику за свого сина Олена Володимирівна.
—Ох, коли зуби болять це погано. Я ось недавно собі у стоматолога зуб мудрості видаляв і знаю, що це таке важко зітхнувши,— сказав їй провідник.
—Ну удачі вам і щасливого шляху,— сказав їй провідник і пішов геть.
—Ох, Слава Богу, він пішов,— сказала перехрестившись Олена Володимирівна зачиняючи за провідником двері купе.
—Дякую тобі синку, що ти не став влаштовувати непристойний скандал при провіднику,— сказала сину Віктору з вдячністю Олена Володимирівна.
—Я тобі мамо, цього ніколи не пробачу,— відповів їй ковтаючи сльози Віктор.
У цей момент потяг "Київ-Варшава" неквапливо рушив з місця поступово набираючи швидкість.
—Ми щойно рушили, — сказала з полегшенням Олена Володимирівна синові.
—Хочеш синку, ти можеш сісти подивитися у вікно, — сказала йому лагідно Олена Володимирівна намагаючись налагодити контакт з сином.
Віктор ображено насупившись мовчки сів на свою нижню полицю і відвернувшись від матері став дивитися у вікно.
Кінець
Підтримати автора: