Слава ЗСУ!

"Милостиня " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 12.08.2023

"Милостиня"

  Тиждень тому я вийшов з "Сільпо" з важкими сумками повними продуктів і до мене на вулиці звернулася з проханням допомогти літня бідно одягнена жінка з сумкою на плечі, що стояла з пластиковим стаканчиком у руці біля супермаркету.

—Молодий чоловіче, Ви можете мені допомогти?

—А що у Вас трапилося запитав її я ставлячи важкі сумки з продуктами на асфальт.

—Я збираю гроші на лікування свого п'ятирічного онука Марка.

—А на що він хворий?

—Рік тому лікарі в дитячій лікарні "Охмадит" діагностували у нього гострий лімфобластний лейкоз.

—Я Вам бабусю, дуже співчуваю.

—Допоможіть мені будь-ласка, молодий чоловіче, чим зможете.

Я завагався тому що зараз стало дуже багато шахраїв, які не гребують ні чим щоб "розвести" довірливих людей на гроші.

Бачачи що я вагаюся, літня жінка дістала з сумки гаманець, а звідти дістала фотографію свого онука Марка і показала її мені.

На фотографії був зображений життєрадісний хлопчик у плавках приблизно 3 років на вигляд, що стояв на пляжі по коліно у воді та тримав в правій руці дитяче пластикове відерце.

—Цю фотографію було зроблено два роки тому на Чорному морі, до того, як моєму онуку Марку лікарями в дитячій лікарні "Охмадит" було поставлено страшний діагноз лейкоз.

—Я можу показати Вам і документи про лікування онука від раку крові сказала мені жінка похилого віку ховаючи фотографію свого онука в гаманець.

—Я Вам охоче вірю, відповів я їй.

Бо кому ж вірити, як не літній бабусі, яка збирає гроші на лікування свого онука від раку крові?

—Я можу Вам дати 50 гривень, сказав їй я.

—Я розумію, що це невеликі гроші, але я вже витратився в супермаркеті "Сільпо" на продукти і більше я Вам дати не можу, сказав я їй дістаючи з барсетки 50 грн і простягаючи їй.

На її обличчі раптом промайнула хитра усмішка, яка так само швидко змінилася смиренністю.

—Я дякую Вам за доброту молодий чоловіче, сказала мені літня жінка беручи в мене з рук гроші і ховаючи їх у свій гаманець.

—Бережи Вас Господь, сказала мені вона.

—Дякую відповів я їй.

—Бажаю Вашому онуку Марку якнайшвидшого одужання сказав я їй на прощання і взявши важкі сумки в руки, пішов до підземного переходу, щоб перейти дорогу на інший бік вулиці і йти до себе додому.

Коли я вже підходив до підземного переходу, мене гукнула ззаду якась жінка.

Я обернувся назад продовжуючи при цьому йти вперед і побачив жінку середнього віку, що йшла за мною з сумкою на плечі та з поліетиленовим пакетом з продуктами в руці.

—Даремно Ви дали їй гроші сказала мені жінка середнього віку порівнявшись зі мною.

—Чому це з подивом запитав у неї я продовжуючи йти вперед.

—Бо ця жінка шахрайка.

—З чого це Ви взяли?

—Немає у неї ніякого хворого онука Марка.

—Звідки це Ви знаєте?

—Вона моя сусідка по під'їзду.

—Але вона мені показувала фотографію маленької дитини.

—Цю фотографію вона завантажила з соціальних мереж.

—Зрозуміло.

Жінка середнього віку швидко обігнала мене і пішла далі, а я зупинився відпочити, поставивши важкі сумки з продуктами перед собою на асфальт.

На душі у мене було гидко.

Мені було не стільки шкода моїх 50-ти грн, скільки було прикро, що мене обдурили, підло зігравши на почутті співчуття до чужого горя, на моєму бажанні допомогти літній бабусі з маленькою пенсією у якої вдома був хворий на рак крові маленький онук.

Але потім я подумав, що я нічого взагалі не знаю про життя цієї жінки.

—Як я можу її засуджувати, якщо я не знаю достеменно причин, які штовхнули її на подібний "заробіток"?

—Може, вона живе сама на маленьку пенсію і їй нема кому допомогти?

—Може, її примусили до цього жорстокі злидні?

—Добре, Бог їй суддя подумав я.

Заспокоївши самого себе таким чином, я взяв в руки важкі сумки з продуктами і став повільно спускатися сходами в підземний перехід, щоб перейти дорогу на інший бік вулиці і йти до себе додому.

Кінець

Ваш коментар буде першим!