Слава ЗСУ!

"Мінливості долі " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 20.08.2024

"Мінливості долі"

 Пошкодувавши свого чоловіка, який відвідував хворого батька, я вирішила відвідати його сама.

Світлана обережно зачинила двері до кімнати. 

Їй було дуже шкода свого чоловіка Миколу. Останнім часом він настільки вимотався, що засинав просто на ходу.

А ось і зараз, прибіг з роботи, швидко проковтнув тарілку макарон по-флотськи і впав на диван. 

Встиг лише сказати їй:

—Світлано, розбуди мене через годину, треба до батька з'їздити.

—Знову? 

—Ти ж позавчора в нього був.

Світлана зрозуміла, що чоловік її просто не чує. Вона зачинила тихо двері і вийшла на кухню. Ні, треба щось із цим робити. Сергій Семенович, звичайно, не подарунок, але він людина похилого віку і раз не може сам себе обслуговувати, то, вони заберуть його сюди.

Світлана навіть здригнулася, коли згадала всі скандали зі свекром. Кажуть, що невістці завжди важко зі свекрухою, але в якості вередливої свекрухи був свекор Сергій Семенович. Він заміняв і свекруху, і злого собаку, і багатьох когось інших.

Світлана, коли вийшла заміж за Миколу, намагалася стримувати себе. Вони оселилися разом із свекром у його заміському будинку, як він сам величав свій нічим не примітний будинок. На роботу їздити було незручно. Машина у Миколи була, хай не нова, але в повному порядку.

А ось працювали вони у різних кінцях міста, і доводилося Миколі висаджувати дружину на зупинці, де потім вона сідала на маршрутку і їхала на роботу. Або Світлана висаджувала Миколу, бо за вмовлянням їздили так через тиждень.

Тиждень Світлана добиралася так до роботи, тиждень Микола добирався так до роботи. Свекру Сергію Семеновичу це дуже не подобалося, він вважав, що невістка не така вже важлива персона, нічого з нею не станеться, якщо пішки пробіжить, або на громадському транспорті прокотиться до роботи.

Світлана не раз чула, як він говорив до сина Миколи:

—Що ж ти сину на поводі йдеш, нехай дружина знає своє місце.

Микола тільки відмахувався і відповідав йому:

—Тату, не кажи нісенітниці.

Але свекор ніяк не вгамовувався. Дійшло до того, що він якось почав лаяти Світлану, мовляв, не принцеса, щоб так свого чоловіка напружувати.

Світлана та Микола одружилися, коли обом вже ближче до тридцяти п'яти років було. У Світлани за плечима невдалий шлюб, а у Миколи , як все більше впевнилася Світлана, його тато.

Була б вона молодша, мабуть, промовчала б, а тут не змогла. відчитала свекра Сергія Семеновича на повну, не ображала, не кричала, просто пояснила йому, як він виглядає збоку і що у своїй сім'ї вони самі якось розберуться. Ох, що тоді почалося. 

Сергій Семенович кричав так голосно, що вона думала, його удар вистачить. Микола вже прибіг на їхні крики, насилу забрав батька, потім прийшов на кухню, опустив голову:

—Світлано, я розумію, як тобі, але батька мені шкода, залишати його на самоті начебто і неправильно, але якщо ми не з'їдемо, нашій сім'ї кранти, шукатиму аренду квартири.

Світлана не заперечувала чоловікові, розуміла, що все через неї, але сил більше терпіти не було.

Перші два роки вони дуже добре прожили, свекор дзвонив тільки синові, а в гостях у них лише кілька разів бував. Микола до нього їздив у вихідні і допомагав. Світлана теж кілька разів змушувала себе з'їздити до свекра, прибирала, прала. 

Вони практично не спілкувалися, але це і на краще, інакше обов'язково сварилися б, а в останній рік поїздки відновилися.

Світлана і Микола якраз взяли іпотеку, на перший внесок наскребли і навіть на ремонт трохи лишилося, взяли одразу двокімнатну квартиру, бо наступним пунктом мали завести дитину. Але свекор Сергій Семенович захворів, захворів серйозно, Микола постійно возив його по лікарях, але ті тільки руками розводили. Микола був пригнічений, розумів, що батько не молодшає, мало не кожну вільну хвилину був у нього, тільки ось працював її чоловік теж багато, тому не міг надто часто там бувати.

Сьогодні щось зламалося в них, ось прибіг раніше, вирішив годинку поспати та їхати до батька. Світлана тихенько зазирнула до кімнати, Микола міцно спав на дивані. Точно в такій самій позі, як і заснув.

Вона зачинила двері і рішуче взяла ключі від машини, хай чоловік відпочине. Вона з'їздить до свекра Сергія Семеновича і відвезе продукти, прибереться, ну загалом, за обставинами. Заїхала в магазин і всю дорогу до будинку свекра лаяла себе. Не можна так, як вона поводиться, для Миколи Сергій Семенович єдина рідна людина, вона повинна пересилити себе і навіть попросити вибачення в свекра вирішила вона.

Селище, в якому жив батько її чоловіка Миколи, знаходилося всього за п'ятнадцять кілометрів від міста. Щоправда, жило селище вже своїм життям, свої магазини, інші люди. 

Світлана тільки в'їхала, як довелося негайно гальмувати. На дорогу перед нею буквально вивалився п'яний мужик та ще й жінки з ним. Світлана страшенно перелякалася, визирнула з машини.

 —Та що ж ви під колеса кидаєтесь? Чоловік махнув рукою, навіть не подивившись у її бік. У пакеті у нього весело побрякували пляшки. Світлана хмикнула. Звичайно, у них попереду веселощі, а вона тут із якимись претензіями. Одягнені вони, до речі, були досить пристойно, не бомжі та не п'яниці. Світлана об'їхала їх і рушила далі. 

Сутінки вже опускалися, тому доведеться їхати по темряві. До будинку залишалося всього нічого, і вона раптом пригальмувала. Микола казав їй, що батько зовсім розболівся, навіть насилу встає, нічого робити не може. Микола просто тоннами купував йому вітаміни, червону рибу, ліки. Вона ніколи нічого не говорила проти чоловікові, це ж таки його рідний батько. А зараз їй в голову прийшла страшна думка, а що, коли вона зараз увійде до будинку, а він там того лежить мертвий. 

Світлана і уявити не могла, що з нею буде. Вона так сильно боялася покійників та й взагалі страшна ситуація. Світлана відкинула ці думки та завернула в останній поворот. Завернула і натиснула на педаль гальма.

Будинок свекра був висвітлений. Спочатку вона злякалася, а потім побачила вже знайомих чоловіка та жінку, а вони заходили у двір. Ох, вони-то що забули у старої хворої людини. Світлана вискочила з машини і побігла слідом за ними. Вбігла у двір і зрозуміла, що її збентежило. Це була музика. Свекор Сергій Семенович жив трохи на відшибі, і Світлана відразу почула мелодію і тільки зараз зрозуміла, що будинків поряд більше немає і звучати музиці ні звідки, якщо тільки від свекра.

Саме це вона зараз і зрозуміла, коли побачила веселу компанію у дворі. 

—Ну що встала? 

—Проходь, не соромся. 

Голос ззаду змусив її здригнутися. Вона обернулася. Поруч стояв чоловік років шістдесяти, не надто тверезий, проте дуже усміхнений.

—Я… Я… — Світлана нічого проговорити не змогла.

Чоловік придивився до неї:

—Семенович щось з котушок злетів. Ви ж надто молода для нього. Вас Марією звуть?

—Ні, Світланою.

—Світлана. Але це не має значення. —Проходьте.

Вона несміливо зробила крок вперед, взагалі не розуміючи, що тут відбувається. Хотіла запитати того чоловіка, який її запросив, але він уже кружляв у танці якусь даму. Світлана завмерла, бо побачила свекра. Найменше зараз він був схожий на вмираючого. Сергій Семенович стояв біля мангалу. В одній руці келих з вином, в іншій він спритно перевертав шампура з м'ясом. Світлана остаточно розгубилася. Тут її хтось обережно взяв за лікоть. Вона обернулася. На неї дивилася жінка з коротким сивим волоссям. 

Їй було близько шістдесяти п'яти років. Незнайомка посміхалася і взагалі випромінювала доброту:

—Ви ж Світлано, правда?

—Так і є.

—Сергій показував мені ваші фотографії.

—Сергій?

—Ваш свекор.

Світлана остаточно розгубилася. 

—Ходімо, Сергій буде радий. У нас сьогодні невелика подія.

— Подія? 

—Чекайте, я нічого не розумію.

—І чому ви вирішили, що він буде радий?

—Ну, тому що ви стільки часу не їздили до нього. Як він каже, образилися. І правильно зробили, тому що поводився він не найкращим чином.

У Світлани у голові утворилася справжня каша:

—У сенсі не їздили давно? 

—Адже Микола мало не щодня тут.

Світлана і не помітила, як жінка захопила її до столу.

—Світлано? 

Свекор здивовано глянув на неї. 

—Світлано? 

—Як ти тут опинилася? З Миколою щось трапилося?

—Ні. З Миколою все добре. 

—Ну, якщо не брати до уваги того, що він дуже втомився мотатися до вас щодня.

 —І я сьогодні вирішила приїхати сама.

—До мене?

—Щодня?

У Світлани в голові почало трохи прояснюватись. І зараз їй хотілося лише одного — дуже, дуже сильно розплакатися.

—Так, Світлано, сідай, я нікуди не відпущу тебе на ніч дивлячись. У нас сьогодні з Марією заручини, ну, напевно, так правильно висловитися. Давай посидимо, поговоримо, вип'ємо за наше здоров'я.

Світлана слухняно взяла келих. Тепер їй було байдуже, що робити, думки були дуже далеко.

Гості розійшлися за північ. Світлана допомагала Марії прибирати зі столу, а потім присіла на диван: — Сергію Семеновичу, я правильно розумію, що якщо чоловік комусь і допомагає, то ніяк не вам?

Він зітхнув, сів поруч. Його Марія з іншого боку:

—Світлано, я не бачив Миколу місяця зо три, напевно. Він заїжджав, щоб попросити грошей, та й годі. А я думав, що ви дуже ображені на мене. Все збирався поїхати вибачитись за свою поведінку. Це добре, що ти сама приїхала. Вибач мене, дурня старого. Мабуть, сеча в голову вдарила. Всі щасливі, у всіх все добре, тільки ось я один і один. 

І ось зустрів Марію і зрозумів, яким же дурнем я був.

Марія пішла приготувати ліжко Світлані, а гостя вийшла надвір. У кишені завібрував мобільний телефон. То був Микола.

—Так,— відповіла Світлана натиснувши на зелену слухавку.

—Світлано, ти де? 

—Ти що, і справді поперлася до батька? 

—Навіщо? 

—Ну, хто тебе просив?

—Миколо, це все, що ти хочеш сказати? 

У слухавці запанувала тиша. Потім чоловік заговорив: —А що ти хочеш від мене почути? 

—Те, що ти схожа на сумну мишу? —Але вмієш добре готувати та розраховувати бюджет, щоб на все вистачило, або те, що я все одно не віддам тобі квартиру, тож краще тобі нічого не робити, а просто все забути і житимемо далі як раніше?

—Що ти хочеш від мене почути?

—Ти ж розумієш, що нічого без мене не можеш?

Кожне слово чоловіка било її, як плетеним батогом. Вона глибоко зітхнула: — А як же все те, що ти казав мені?

—Невже ти все брехав?

—Світлано, не починай, га? 

—Повертайся додому. Просто забудемо це дрібне непорозуміння.

—Дрібне непорозуміння?

—Звісно. Нам же добре вдвох. Ну, нехай так і залишається. Тим більше, що на тебе навряд чи хтось спокуситься.

Світлана відсунула мобільний телефон від вуха. Взагалі вимкнула його. Свекор і Марія чекали на неї:

—Микола дзвонив?

—Так. Світлана нарешті почала схлипувати.

Марія кинулася до неї:

—Ну що ти, плакати треба через тих, хто цього заслуговує.

Сергій Семенович ходив із кута в кут:

—Ех, Миколо, от дурень.

Сергій Семенович та Марія запропонували пожити у них. Микола не приїжджав за машиною і не дзвонив більше. Через тиждень Світлана подала на розлучення. Сергій Семенович не став її вмовляти подумати чи пробачити його синові. Просто сказав, що нехай вона робить так, як вважає за потрібне. 

Взагалі, і він, і Марія за ці дні стали їй ріднішими за рідних. Вона й подумати не могла, що в особі свекра Сергія Семеновича знайде таку моральну підтримку.

Світлана поставила машину і увійшла до будинку. Завтра у неї вихідний, і вони з Марією мали намір маринувати огірки.

На дивані сидів Микола. Мабуть, приїхав зовсім недавно, тому що його розмова з батьком була в самому розпалі:

—Батьку, якого дідька ти втручаєшся?

—А що, я мав прогнати Світлану до тебе? До людини, яка її не любить і яка обманює?

Микола скривився:

—Та не утрируй ти, від неї не зменшиться. У неї інтерес пожерти зварити, випрати, все вилизати, от і нехай цим і займається.

Світлана кашлянула.

Микола злякано обернувся до неї:

—Світлано, я за тобою. Знаєш, як я скучив. Ну, вибач ідіота, з ким не буває.

Світлана відсторонилася, коли він спробував її обійняти, запитала:

—Жратва закінчилася чи чисті сорочки?

Свекор посміхнувся і показав їй великий палець.

Микола звузив очі:

—Дивлюсь, сміливою стала. Ну гаразд, зачекаю, поки сама приповзеш. Тільки подумаю, приймати тебе назад чи ні.

—Ні, Миколо, не приповзу. За квартиру, до речі, боротимусь, там є і моя половина.

Чоловік засміявся.

—Ну, можеш забирати, тільки за мою частину мені заплати, у тебе ж за душею ні копійки.

—А це ти помиляєшся! Сергію,— Семенович недобро глянув на сина. —Ми дамо Світлані грошей.

—Що? Ви тут зовсім здуріли? 

—Взагалі, я твій рідний син, а це, це зовсім стороння баба.

Сергій Семенович обережно взяв сина під лікоть і повів до виходу:

—Ходімо, синку, поговоримо на вулиці.

Через рік Світлана вийшла заміж. Знайшовся чоловік, який дивився на неї з обожнюванням, який гори ладен був заради неї згорнути. А Світлана, вона взагалі дихати боялася у його присутності. 

Весілля зіграли веселе, від ресторану відмовилися, бо Сергій Семенович вирішив, що в нього в будинку буде краще. 

І взагалі, життя Світлани заграло іншими фарбами, а новий чоловік, який тільки після весілля дізнався, що Сергій Семенович та Марія не батьки Світлани, ще довго перебував у прострації.

Кінець

Ваш коментар буде першим!