Слава ЗСУ!

""Несправжні друзі"" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 21.08.2023

"Несправжні друзі"

    Якось мій восьмирічний племінник Діма за завданням своєї вчительки Станіслави Олександрівни вигадав цікаву казку про маленьку цибулинку.

Початок він узяв з книги, а ось продовження та кінець казки придумав сам.

Казка вийшла філософська та доросла за змістом. Я вам її зараз розповім.

"Жила була на світі маленька цибулинка. Їй було дуже самотньо, тому що ніхто з овочів не хотів з нею дружити через те, що у неї були фітонциди, через які всі овочі плакали. Одного разу маленька цибулинка звернулася за допомогою до доброї феї, щоб та позбавила її фітонцидів і тоді з нею стали б дружити інші овочі. Фея виконала прохання цибулинки і позбавила її фітонцидів. Цибулина зраділа і пішла шукати собі друзів серед овочів. Але втративши свої фітонциди цибулинка стала зовсім беззахисною перед іншими овочами і вони стали ображати її за те, що раніше вони через неї плакали. Тоді цибулинка повернулася назад до доброї феї та попросила її повернути їй назад фітонциди. Краще я буду зовсім одна, ніж мене ображатимуть інші овочі, подумала цибулинка. Фея виконала прохання цибулинки та повернула їй назад її фітонциди".

Мені казка Діми дуже сподобалася своєю дорослістю і ще я побачив у ній життєву позицію дитини, яка потребує захисту і яку кривдять інші діти.

Я прямо запитав у нього чи кривдять його друзі на дитячому майданчику.

—Хлопці на дитячому майданчику не хочуть зі мною дружити відповів мені Діма.

—Чому?

—Тому що у мене тільки дві картки з покемонами, а у Вадима їх сто, у Артема їх сорок, у Сашка їх двадцять, у Ігоря їх десять, а у мене їх тільки дві відповів мені Діма.

—Значить це несправжні друзі, якщо вони будуть дружити з тобою, тільки через покемонів відповів я йому.

—Справжній друг - це той, хто дружить з тобою, тому що Ти це Ти, а не тому, що в тебе є якісь іграшки сказав я йому.

—Так, я це розумію відповів він мені по дорослому серйозно і розсудливо.

Але я бачив, що сам Діма дуже засмучений через те, що на дитячому майданчику хлопці його повністю ігнорували і весело гралися одне з одним у квача ніби не помічаючи його.

Я запропонував Дімі взяти дві дорослі дерев'яні ракетки для бадмінтону і піти з ним до школи №239 пограти удвох у бадмінтон.

Одягнувшись у верхній одяг ми взяли дві ракетки для бадмінтону і вийшовши з під'їзду будинку спеціально пішли дорогою повз дитячий майданчик за адресою вул. Героїв Полку Азов 25, на якому в цей час гралися діти.

—Тут є хтось із твоїх знайомих чи друзів тихо запитав я в нього.

—Ось там на дитячій гірці граються Вадим, Артем та Сашко також тихо відповів мені він.

—О, привіт Дімо, закричав йому Артем побачивши Діму з дорослою ракеткою для бадмінтону в руці.

Він швидко зліз з дитячої гірки і вибігши з дитячого майданчика підбіг до нас.

—Даси ракетку пограти в бадмінтон запитав він у Діми.

Діма хотів відповісти йому - "так", але перш ніж відповісти подивився запитливо на мене.

—Вибач хлопче, але ми поспішаємо відповів йому я.

—Так-так ми поспішаємо повторив за мною Діма і ми з ним пішли.

Я буквально спиною відчував, що Артем стоїть біля дитячого майданчика і дивиться нам услід проводжаючи нас розгубленим поглядом.

Діма хотів обернутися назад і подивитися на Артема, щоб побачити, чи дивиться він нам услід, але я йому суворо заборонив це робити.

—Іди вперед і не обертайся назад сказав я тихо Дімі.

—А чому ти не дозволив йому пограти зі мною в бадмінтон спитав у мене Діма.

—Щоб провчити його за те, що він не хотів гратися з тобою в квача через те, що в тебе не було достатньо покемонів, відповів йому я.

—Зрозуміло сказав Діма.

Ми пішли до школи №239 і три години поспіль грали один з одним на території школи у бадмінтон.

Нам було весело і добре грати вдвох і Діма навіть і не згадував про хлопців з дитячого майданчика.

Кінець

Ваш коментар буде першим!