Слава ЗСУ!

"Невесела поїздка" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 27.09.2024

"Невесела поїздка"

   Наталка — багатодітна мати.

Про неї можна сказати так — вона вся з себе така супер мати, яка шалено любить своїх п'ятьох дітей, і відноситься до своїх материнських обов'язків дуже відповідально. Чоловік Іван добрий, роботящий, діти виховані, вдома чисто, все в родині добре.

Перша дитина це дочка Ганна — жвава і цілеспрямована дівчина, вона вже вийшла заміж і після весілля відлетіла на південь до коханого чоловіка. Друга дитина це —син Льоша, добрий хлопчик, але часто в дитинстві хворів — шлунок слабенький, доводилося окремо йому варити щось дієтичне. Після армії він залишився на надстрокову в тому самому місті, де й служив. Теж одружився, але пишного весілля не було, наречені зі свідками просто посиділи в кафе. Троє молодших доньок Віра, Оленка і Марічка живуть ще з батьками.

—Ну ось, наша Ганнуся вже народила, — зітхнувши, сказала Наталка, отримавши звістки від дочки.

—Та я знаю, на що ти натякаєш своїм зітханням, —усміхнувся Іван. 

—Їдь вже, провідай її, допоможи спочатку, ми тут самі впораємося. —Дівчата вже підросли, самостійні стали.

—Так, Ваню, я так подумала,— спочатку поїду поїздом, на добу залишуся у Льоші, подивлюсь як вони там живуть, а далі — на південь, до Ганни. 

—Там побуду тиждень після її виписки з онуком та повернуся назад додому літаком, добре?

—Домовилися.

Наталка їхала в поїзді і все дивилася на фотографію в смартфоні, яку Льоша надіслав: на знімку він сам, усміхнений і щасливий, а поряд з ним така ж сяюча Інна — його дружина. 

Світловолоса, зеленоока, гарна дівчина. Наталка впевнена — вони з невісткою подружаться, Інна справжнє янголятко, судячи з фотографії. 

Ближче надвечір на вокзалі її зустрічав Льоша.

—Мамо, вітаю, зустрічаю один, бо Інна вдома на стіл накриває, хвилюється. 

—Ходімо, таксі вже чекає.

Інна виявилася справді гарненькою та милою. На столі салати, смажена курка, картопля. 

Видно, що намагалася, але тільки треба дещо підказати юній господині:

—Інночко, все красиво і смачно, але є одне «але»...

—У салатиках занадто багато майонезу, це жирно та шкідливо. Курочку краще не смажити, якщо ти її хочеш зробити красивою, краще її готувати в духовці, а зверху натерти медом. 

—Можливо, тобі Льоша не говорив, але в нього слабкий шлунок, бувають загострення, йому не можна таке їсти.

—Мамо, та ти що? 

—Мало що було в дитинстві! 

—Та я й симулював часто, щоб до школи не ходити. 

—Я придатний до армії, і загострень у мене немає, а як Інна готує, мені дуже подобається. 

—У мене ніколи нічого не болить, шлунок гаразд.

—І все одно це шкідливо! 

—Не ображайся, Інночко, просто приймі до уваги. 

—Льоша не повинен так харчуватися, йому це заборонено.

Вечір був зіпсований.

Інна явно образилася, але виду не подавала, намагалася посміхатися, але в неї це погано виходило – ось-ось розплачеться. 

З ранку Наталка вирішила поміняти квиток та поїхати не ввечері, а в районі обіду, така нагода була. Приїхати до дочки Ганни треба було раніше за день до виписки, та й у Льоші обстановка напружилася. Син знизав плечима – мовляв, як хочеш, дивися сама.

—А чого це Інна досі спить? 

—Вже дев'ята година! 

—Чоловік голодний та й взагалі...

—Мамо, у нас не прийнято так як у тебе – ми можемо спати і до обіду, дітей ще не народжували. 

—Сьогодні у нас вихідний, і я теж сплю в цей час, просто встав через тебе. 

—Снідати ми можемо і вдвох, що тут такого?

І тільки перед самим від'їздом Наталки Інна прокинулася, вийшла з кімнати і сонно попрощалася з матір'ю Льоші, намагаючись посміхнутися. 

Наталка цмокнула її в щоку, Льоша провів матір до вокзалу, і вона поїхала.

На душі у Наталки було недобре через вчорашній вечір. Тепер дорога до дочки Ганни. На вокзалі її зустрів зять Ілля з машиною і привіз додому.

—Ой, як у вас все неправильно розставлене у дитячій!,— розчаровано простягла Наталка тільки-но побачивши нещодавно облаштовану дитячу кімнату. 

—Так, Ілля, давай, допомагай: ліжечко має стояти тут — рухай його сюди, до стіни, а пеленальний столик до кута. 

—Ось у шафі треба все перебрати: постільна білизна сюди, повзунки туди. 

—Освітлення у дитячій кімнаті мало, ти б, Іллюша, яскравіше лампочку вкрутив.

—Наталіє Вадимівно, ви ж знаєте Ганну, вона лаятися потім буде! 

—Ганна тут все так, як належить розставила, як вона хотіла, щоб було красиво.

—Не лаятиметься! 

—Я багатодітна мати, мені видніше,— як буде краще для дитини, а не тільки щоб було гарно. 

—Із завтрашнього дня у цій квартирі всі повинні думати тільки про дитину, забудьте про свої забаганки, зрозуміло?

Ганна була дуже рада маминому приїзду, але ця радість була до того моменту, поки вона не побачила дитячу кімнату.

—Так, впізнаю мамину руку, - зітхнувши, сказала вона. 

—Все зрозуміло!

Почався тиждень маминої допомоги. 

Спочатку Ганна прислухалася до порад і виконувала те, що казала їй мати: як купати, коли годувати, що дитині одягати. 

Через три дні Наталка відчула, що Ганну все це дратує.

—Мамо!,— з розпачом сказала їй одного разу Ганна. 

—Тобі не здається, що тебе буває забагато? 

—Ти ж кроку ступити мені не даєш без твоїх нав'язливих порад! 

—Я слухаю тебе тільки з поваги і щоб не образити тебе, а всередині все кипить! 

—Ну що, ти думаєш я не знаю, коли годувати і як купати? 

—Я ж бачила, як ти це робиш з трьома моїми молодшими сестрами, сама тобі допомагала, я все знаю. 

—Ти поміняла місцями меблі у дитячій кімнаті, навіщо ти це зробила? 

—Ти ж поїдеш від нас, а я все одно поставлю на свої місця, як мені зручно!

—То дитині буде краще! – відповіла дочці Наталка.

—Що краще? 

—Їй чи не все одно біля якої стіни спати?

—То може мені зараз додому полетіти, якщо я тобі доню, заважаю своїми порадами?

Ганна у відповідь промовчала і знизала плечима,— так само як знизав плечима син Льоша, коли вона до нього приїжджала. 

Наталка гірко зітхнула і подумала: «Ось виховуєш дітей, виховуєш, а вони стають такими невдячними».

Наступного дня Наталка відлетіла додому. В аеропорту її проводила Ганна і просила на неї не ображатись. 

Все ж таки — чим далі, тим рідніше, по мобільному телефону спілкуватимуться. 

Наталка сказала дочці, що не ображена на неї, але полетіла однаково з важким серцем.

Вдома вона розповіла про все чоловіку Івану та доповнила словами:

—Так, Іване, невесела у мене поїздочка вийшла!

—Ну ти, мати, і навернула справ за такий короткий час! — здивувався чоловік. 

—Навіщо ж ти зі своїм статутом у чужий монастир полізла? 

—І запам'ятай — поради хороші лише тоді, коли в тебе їх просять. Даремно ти все це — і невістку Інну образила, і дочку Ганну. 

—Ех, ти!

Наталка ображено промовчала. 

З одного боку чоловік має рацію, але з іншого боку — міг би її й морально підтримати. 

—Так що вже тричі прикро, ніхто її не розуміє, адже вона всім тільки добра бажає. 

—Чи справді її поради були надмірно нав'язливими?

Кінець

Ваш коментар буде першим!