Слава ЗСУ!

"Одружитися на зло матері" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 10.09.2024

"Одружитися на зло матері"

   Сергій не знав, що йому робити. Зараз його життя може кардинально змінитися, а цього зовсім не хотілося б. А Лариса може це зробити.

Так, мала рацію його мати, коли казала, що Ольга йому не пара. Але тоді він наполіг на своєму. Навіть не знає чому. Може на зло владній матері, а може, все-таки він любив тоді Ольгу. Хоча, швидше за все, причина була саме в матері Вероніці Павлівні.

Коли йому було 10 років батько Микола Іванович пішов із сім'ї. Пішов не до коханки, а просто не зміг витерпіти важкий характер дружини. Вероніка була і ревнива і дуже любила командувати. Довго він терпів, але певної миті здався, зібрав речі і пішов.

З Сергієм батько хотів бачитись, але мати налаштувала сина проти батька і той сам відмовлявся. Максимум це приймав подарунки, які батько надсилав йому й усе.

І ось коли Сергій сам виріс, то почав розуміти батька. Тому вступивши на навчання до Київського Національного Університету Будівництва і Архітектури Сергій одразу з'їхав від матері, тим більше було куди. Батько давно придбав для нього квартиру, яку здавала Вероніка Павлівна.

Як же сердилась мати і кричала, і тупала від злості ногами. Але Сергій наполіг на своєму і з'їхав. З батьком він поновив стосунки і той допомагав йому фінансово. Тож від матері Сергій ніяк не залежав.

На останньому курсі університету він познайомився з Ольгою. Просперечався друзям, що почне зустрічатися з першою дівчиною, яка увійде в аудиторію. І то була вона.

Ольга не була помічена на студентських вечірках і завжди трималася подалі від усіх.

—Такий "міцний" горішок тобі не розгризти,— сміявся над Сергієм його друг Іван.

—А це ми ще Іване, побачимо,— посміхнувся Сергій.

Довго він домагався прихильності до нього Ольги. Вже хотілося це кинути, але потім Сергія знову накривав мисливський азарт. Сергій не любив, та й не вмів програвати.

І ось через три місяці вони гуляли під руку в парку і розмовляли про майбутнє. Сергій мало слухав супутницю. Йому залишилося тільки затягнути її до себе в ліжко та й усе. Можна кидати. Саме сьогодні він і думав, що все вийде.

І як на зло навіщось його матері знадобилося пройти повз них на вулиці. Побачивши сина під руку з Ольгою, вона зупинилася. Миттєво оцінивши одяг дівчини, вона одразу ж зрозуміла, що той явно не місцевий і грошима в її сім'ї не пахне.

—Сергію, та як ти можеш навіть поруч із нею йти?, — кричала Вероніка Павлівна на весь парк. 

—Ти подивися на себе та на неї.

—Мамо, перестань влаштовувати концерт,—розсердився на неї Сергій.

—Концерт?,—не вгавалася Вероніка Павлівна. 

—Та з якої дірки ти її витяг? 

—Ти не розумієш, що такій потрібні лише гроші та квартира у місті?

—Мамо, прошу тебе замовч.

Але Вероніку Павлівну було вже не зупинити.

Ольга вирвала свою руку і втекла від Сергія.

—Мамо, припиняй. 

—Бачиш, до чого ти довела бідну Ольгу?

—Ой подумаєш. У тебе Сергію, цих Ольг ще буде багато. Потім ще спасибі скажеш мені, що так легко неї позбувся.

—Не скажу. І знай. Я скоро на ній одружуся, і ти мені мамо, не завадиш,— випалив він спересердя і пішов геть.

Він здогадувався, куди побігла Ольга. Біля набережної було затишне містечко у тіні верб. Ольга розповідала йому, що ходить туди, коли хоче побути сама. Там він її і знайшов.

—Іди геть,—прошипіла вона змахуючи сльози з очей рукою.

Але він не пішов. А сів поруч із нею і ніжно притис до себе.

—Ольго, люба, вона мені не указ. —Зрозумій. І все, що вона наговорила це дурниці. Я ж тобі розповідав яка у мене мати.

—Але за що вона так зі мною? 

—Так, я приїхала із села. Але я вступила до університету сама і скоро в мене буде червоний диплом. Нехай я не одягаюсь модно, але ж це не привід мене ображати.

Ольга плакала, а він заспокоював її, як міг. Того вечора вони поїхали до нього. Але вранці він не став кидати її, як збирався. Згадав слова про те, що він одружується з нею з недовірливою усмішкою матері.

З того часу вони почали жити разом. Разом готуватися до захисту диплома. Друзі сміялися з нього. Казали, що, мовляв, ти вже виграв парі, заспокойся. А знайомі Ольги попереджали її про те, який Сергій насправді. Що вона йому не потрібна, і він її швидко покине. Ольга лише відмахувалася від них. Сергія вона полюбила найщирішим коханням. І заплющувала очі на його минулі стосунки, адже це все було до неї.

—А Сергій?

Йому було так зручно жити. Вдома завжди чисто та смачно пахне їжею. На гулянки він зараз все одно не ходив би. Адже батько Микола Іванович обіцяв його влаштувати на хорошу роботу, якщо Сергій здасть добре іспити і захистить диплом.

На честь закінчення університету Микола Іванович вирішив подарувати Сергію машину. Сергій про це нічого не знав. Він сидів удома і думав, як сказати Ользі, що вони розлучаються. З одного боку, було шкода дівчину якісь почуття до неї всередині нього все так були. А з іншого боку, у нього починалося нове життя. На нього чекала кар'єра, а отже, і навколо нього буде великий вибір молодих і гарних кандидаток на роль дружини. А з Ольгою й у світ не вийти, та й узагалі. Але якщо розлучиться, то мати говоритиме, що вона таки мала рацію.

З такими думками він і сидів на дивані поки Ольга готувала вечерю щось весело співаючи. Не знав він тоді і про те, яку новину вона йому хоче повідомити.

У цей момент пролунав дзвінок у двері. Вони нікого не чекали у гості. Мати давно не приходила. Вона сказала, що не переступить поріг квартири, поки в ній житиме ця "швабра". І це ще був наймиліший вислів Вероніки Павлівни у бік Ольги.

З небажанням Сергій підвівся і пішов відчиняти вхідні двері квартири. Яке ж було його здивування, коли він побачив на порозі батька Миколу Івановича. З батьком вони в основному спілкувалися по телефону і той не попереджав, що збирається приїхати в їхнє місто.

—Ну що дивишся син? Може запросиш увійти?

—Тату, пробач. Просто не чекав на тебе.

—А чим тут у тебе так смачно пахне?

Пройшовши до квартири, він побачив Ольгу. Сергій не казав йому, що живе з дівчиною.

—Знайомтеся. Це мій батько Микола Іванович. А це Ольга.

Ольга мило посміхнулася.

—Сергію, що ж ти не попередив, що в нас будуть гості. Я б підготувалася.

—Ольго, то він не знав. Я ж приїхав сюрпризом. Хотів особисто привітати сина із закінченням університету.

Чоловіки пішли до кімнати, а Ольга залишилася на кухні. Залишалося ще трохи і вечеря буде готова. Тільки тепер вона не знала, як повідомити новину Сергію. При батькові чи потім пізніше наодинці.

Стіл накрили у кімнаті. Батько Сергія виявився дуже простою людиною. Дізнавшись, що Ольга з села лише посміхнувся і спитав, як там рибалка.

Про своє рідне село Ольга могла розповідати годинами. Там була чудова природа, річка, поля, ліси повні грибів та ягід. Мінус був лише в тому, що село пустіло. Всі звідти виїжджали і в основному в селі жили одні люди похилого віку, такі як її улюблена бабуся. Вона її вирощувала з 10 років одна тому, що батьки загинули в автокатастрофі.

—А я добре дивлюся Оленько, вас бабуся виховала. І навчила всьому.

Ольга збентежилась і від похвали Миколи Івановича, і від лагідного звернення Оленька.

—До речі, молодь, а коли поїдете до села?

—Ой, тату, ну спочатку треба з роботою визначитися.

—А що тут визначатися? У тебе місце роботи вже є та й Ользі допоможемо.

—Дякую. 

—Але я хочу сама. Та й є на прикметі кілька місць. 

—Ось якщо не вийде, то із задоволенням погоджуся на допомогу. 

—А до села я збиралася сама за кілька днів. 

—Ось тільки квитки куплю на поїзд.

—А навіщо квитки на поїзд?

—Як це навіщо? 

—А як ще дістатись? 

—Спочатку поїздом, а потім вже автобусом. Так найзручніше. А якщо автобусами тільки, то це тяжко, та й пересадок більше.

—Ну, а на машині?

—Тату, ну на якій машині? 

—Ми на неї ще не заробили.

—Так на цій,— сказав весело Микола Іванович і вийняв ключі від машини з кишені. 

—Дивлюся мій подарунок до речі. 

—А чи можна і мені з вами?

Вибору у Сергія не було. І через тиждень вони втрьох поїхали знайомитися з бабусею Ольги. Свою ж новину вона так і не сказала. Вирішила ось у селі і скаже.

Село і справді виявилося глухим. Стільниковий зв'язок ловив тільки на пагорбі і на другий день Сергію вже стало нудно. Намагався натякнути всім, що час у місто, але його ніхто не підтримав.

В ввечері вони з Ольгою сиділи у дворі і милувалися природою. Точніше Ольга милувалася, а Сергій подумки був у місті. Він навіть спочатку не почув що сказала Ольга. А коли вона повторила голосніше, що він скоро стане татом, то хотів закричати. Висловити як це все невчасно, і не потрібна їм зараз дитина. Але позаду пролунав голос батька Миколи Івановича.

—Ого. Я стану дідусем. Ну Сергійко, ну молодець. 

—Та-а-ак,— простягнув він. 

—Потрібно терміново зіграти весілля та Оленько, ну яка тобі робота? 

—Відпочиватимеш. 

—А попрацювати ще встигнеш.

Вероніка Павлівна на весілля приїхати не схотіла. Хоч і казали, що її привезуть машиною, вона все одно відмовилася. Мати Сергія лише надіслала молодим смс на мобільний телефон із невеликим текстом. Там було написано: «Не вітаю з укладанням шлюбу та не бажаю вам подружнього щастя».

Весілля пройшло добре, а далі потяглися звичні буднічні дні. Сергій вийшов на роботу, а Ольга залишилася вдома. Як він і чекав навколо було багато молодих, гарних і цікавих дівчат, тільки ось офіс очолював друг батька, і Сергій не міг собі дозволити шашні на роботі.

Згодом народилася донька Катенька. Спочатку дитина була йому зовсім нецікава, але потім Сергію навіть сподобалося бути батьком. Подобалося, коли вона тупала до нього і говорила тато. Подобалося, як обіймала і сміялася, коли він її піднімав високо над головою.

У них вийшла сім'я на диво. Але півроку тому друг батька пішов на пенсію і якраз улаштувалась на роботу Лариса. Усі чоловіки її проводжали жадібними поглядами, але її вибір упав саме на Сергія. Не зміг він встояти перед впевненою в собі молодою, гарною дівчиною, яка знає чого хоче від життя і закрутився в них бурхливий роман.

Ольга помітила зміни в поведінці свого чоловіка, але їй не хотілося навіть думати, що в нього є інша жінка. Але згодом він охолодів навіть до доньки Каті.

А тим часом Лариса все говорила.

—Любий, ну коли ти вже розлучишся з нею?

—Не можу я. Розумієш Ларисо, батько тоді мене зненавидить.

—Ну ти Сергію, вже великий хлопчик. До чого тут твій батько?

—До того ж, що з роботи я вилечу моментально.

—Ти розумний. Знайдеш собі іншу роботу. 

—Ми взагалі можемо переїхати.

—Я сказав ні. Якщо тебе щось не влаштовує, то можемо з тобою....

Вона не дала йому домовити почату фразу до кінця, зрозумівши, що ця розмова ні до чого доброго не приведе.

На цей раз Сергій навіть не прийшов додому ночувати. На роботу він поїхав одразу від коханки Лариси. А там написав дружині на мобільний телефон коротке повідомлення, що через справи залишався в офісі ночувати. Вранці Лариса подала йому ідею, що треба відпочити. І тепер він вибирав куди поїхати і як пояснити це дружині Ользі.

Але приїхавши додому, побачив стривожену Ольгу.

—Бабуся сильно захворіла. 

—Треба терміново їхати до села. 

—Ти зможеш взяти пару відгулів та відвести мене з Катенькою туди?

Він і не думав, що йому так пощастить. Нічого й вигадувати не треба. У Ольги в цій глушині не буде й зв'язку до ладу. А він спокійно відпочине з Ларисою на березі моря чи навіть океану.

Швидко владнавши всі справи на роботі та закупивши ліки та продукти, вони поїхали на машині до села. Він не збирався там затримуватися тому переночувавши відразу поїхав у зворотний шлях. Через два дні має бути відпустка і вони летять відпочивати з Ларисою на Кіпр.

Додому він не заїжджав, а одразу подався до коханки. Вони обговорювали відпустку, що треба купити. Але чомусь його думки були зайняті не цим.

—Я поїду додому ночувати,—раптом сказав Ларисі Сергій.

—Але навіщо? 

—Дружини ж вдома немає.

—Я там в кімнаті на столі папери залишив. Не хочу завтра гак по дорозі вранці робити.

 —Та й утомився з дороги. 

На рахунок останнього Сергій коханці не збрехав.

Цієї ночі він спав погано. Всі його думки були про дружину Ольгу та доньку Катеньку. Він бачив, що бабуся Ольги зовсім погана стала. Лаяв себе, що не про те думає, але нічого вдіяти не міг.

На роботі також все валилося з рук.

—Сергію, що з тобою?,— запитав його директор Віктор Олександрович, побачивши Сергія.

—Та бабуся дружини захворіла. У село їх відвіз сам не чекаючи на те сказав він.

—Отже, у тебе відпустка почнеться раніше. Давай передавай справи Петру та швидше їдь до своєї сім'ї.

"До сім'ї" дзвінкою луною відгукнулися слова директора в голові у Сергія.

Коли йому зателефонувала Лариса, щоб уточнити про поїздку на Кіпр, він вже був на заправці.

—Забудь про мене Ларисо. 

—Лети сама.

—Квитки я відправив тобі на пошту. —Готель вже оплачений. 

—Ми з тобою більше не побачимось.

—І якщо спробуєш хоч якось підійти до моєї дружини Ольги, то нарікай на себе.

Він їхав до своєї коханої дружини Ольги та доньки Катеньки. З ним разом їхав батько Микола Іванович, а також дуже хороший його друг за сумісництвом лікар Олег Петрович.

Коли вони приїхали, Катенька з Ольгою були у дворі. Ольга плакала, бо бабуся відмовлялася їхати до лікарні. Який ж був її подив коли вона побачила Сергія, свекра Миколу Івановича та незнайомого чоловіка.

Бабусю поставили на ноги. Вона прожила ще щасливі десять років. Встигла побачити народження другої дитини Ольги та Сергія і навіть влаштувала особисте життя Миколі Івановичу, познайомивши того з самотньою п'ятидесятирічною жінкою з їхнього села. Тепер село не було глухим. Там завдяки зусиллям Миколи Івановича відкрилася велика ферма і люди почали повертатися назад у рідне село. А Ольга з Сергієм усі відпустки проводили там разом зі старшою донькою Катенькою і молодшим сином Ігорем. Адже для відпочинку та щастя непотрібне море, потрібні рідні і близькі люди поряд.

Кінець

Ваш коментар буде першим!