Слава ЗСУ!

"Підрив Каховської ГЕС" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 19.07.2023

"Підрив Каховської ГЕС"

  Через затоплення водою їхнього села після підриву окупантами Каховської ГЕС 32-річний Сергій разом з 28-річною дружиною Тетяною та 12-річним сином Андрієм рятувалися від "великої води" сидячи на даху свого нового триповерхового цегляного будинку.

Вони вже другу добу сиділи на даху свого будинку не стулявши очей, бо боялися звалитися у воду уві сні і дуже втомилися і зголодніли. Їсти їм не було чого, бо їх харчі залишилися там внизу під водою на першому поверсі будинку у холодильнику, на затопленій водою кухні. Усюди куди не кинь оком на багато кілометрів простяглася брудна вода у якій плавали повалені дерева, залишки будівельних конструкцій будинків, металеві кістяки машин, трупи тварин і людей.

Мимо них пропливла мертва свиня ногами догори і зникла з їх поля зору.

—Тату, я дуже втомився і хочу їсти захникав Андрій.

—Андрію, всі ми втомилися і хочемо їсти відповіла йому Тетяна.

—Але, ви великі, а я маленький відповів їй плачучи Андрій.

—Андрію, тобі вже 12 років, а ти поводишся як маленька дитина відповів йому Сергій.

—Я хочу їсти тату, сказав витираючи рукавом футболки червоні заплакані очі Андрій.

—Синку, я і мати теж хочемо їсти, але терпимо і не плачемо і ти теж будь дорослим і терпи відповів йому Сергій.

—Я вже втомився тату терпіти голод відповів батькові плачучи Андрій.

—Коли за нами на човні припливуть рятувальники, запитала у чоловіка Тетяна, перебивши ридання свого сина Андрія.

—Не знаю Тетяно, у них зараз дуже багато роботи відповів їй Сергій.

—Так, я розумію Сергію. Я просто так запитала від нудьги, щоб "вбити час" в очікуванні рятувальників відповіла йому Тетяна.

—А якщо за нами не припливуть рятувальники запитав у матері плачучи Андрій.

—Андрію, рятувальники обов'язково за нами припливуть відповіла йому Тетяна.

—Ну, а якщо вони припливуть до нас надто пізно, коли ми всі тут вже помремо від голоду, спитав у неї плачучи Андрій.

—Андрію, не треба песимізму все буде добре відповів йому Сергій.

—Знаєш що Тетяно?

—Що коханий?

—Я почуваюся таким винним перед вами, бо не вивіз тебе з сином заздалегідь машиною подалі звідси у безпечне місце сказав їй Сергій.

—Не треба звинувачувати себе. Ти Сергію, ні в чому не винен відповіла йому Тетяна.

—Винні рашисти, які підступно підірвали Каховську ГЕС, сказала йому Тетяна.

—Ні, Тетяно, я винен. Я ж здогадувався, що вони зрештою це зроблять і мав заздалегідь потурбуватися про вашу безпеку. А тепер через мене ви страждаєте відповів їй Сергій.

Раптом вдалині почувся звук працюючого мотора човна.

Першим звук човнового мотора почув Андрій у якого був найтонший слух з них трьох.

—Тату і мамо до нас пливуть рятувальники на моторному човні закричав він схоплюючись на ноги і прямуючи до краю даху.

—Обережно Андрію, не впади з даху закричала йому Тетяна теж схоплюючись на ноги і підбігаючи до сина.

Сергій теж схопився на ноги і приєднався до дружини з сином видивляючись човен рятувальників, що плив вдалині.

Човен рятувальників, що виднівся маленькою чорною крапкою на горизонті, по мірі свого наближення поступово збільшувався в розмірах, набуваючи все чіткіших обрисів.

—Гей, люди, допоможіть нам. Ми тут сидимо на даху будинку закричав Сергій, зриваючи з себе синю футболку з написом "Nike" і розмахуючи нею у себе над головою як прапором, щоб рятувальники на човні його помітили.

До його відчайдушних криків про допомогу приєдналися крики його дружини та сина.

Вони всі кричали та розмахували руками і бігали по даху будинку як божевільні щоб звернути на себе увагу рятувальників у човні.

Нарешті рятувальники у човні помітили їх і моторний човен, змінивши свій початковий курс, поплив прямо до них.

Через годину моторний човен рятувальників підплив до даху їхнього затопленого водою будинку і рятувальники стали допомагати членам родини постраждалих по черзі залазити в човен.

Спочатку рятувальники допомогли залізти в човен Андрію як найменшому з них, потім його матері Тетяні, а потім його батькові Сергію.

—Все тепер можна плисти сказав один з рятувальників своєму колезі.

Його колега завів мотор і моторний човен став пливти поступово віддаляючись від даху затопленого водою будинку.

Сергій озирнувся назад на дах їх затопленого водою будинку і заплакав.

—Ти плачеш тату, запитав у нього з подивом Андрій.

—Так, синку, я плачу відповів йому Сергій витираючи рукою сльози з очей.

—Але ж ти тату сам мені казав, що дорослі повинні терпіти і не плакати сказав йому Андрій.

—Бувають синку, у житті різні ситуації, коли і дорослі теж плачуть як діти, відповів йому Сергій, подумки прощаючись з затопленим будинком який самотужки 7 років поспіль будував не шкодуючи ні сил ні здоров'я.

А човен рятувальників відвозив їх усе далі й далі від даху затопленого будинку в нову невідому їм жорстку реальність.

Кінець

Ваш коментар буде першим!