Слава ЗСУ!

"Пізне каяття" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 15.03.2022

Ця сумна історія відбулася насправді з моїми знайомими багато років тому. З метою дотримання конфіденційності я змінив імена та прізвища головних героїв оповідання. Тож десять років тому я випадково зустрів на вулиці Бориса Яковича академіка, доктора медичних наук, чоловіка моєї давньої знайомої, яка працювала лікарем-терапевтом у поліклініці №1 Оболонського району Києва, що знаходилася на вулиці Йорданська 26. Звали мою давню знайому Віра Анатоліївна і я знав її багато років як чесного та компетентного спеціаліста до якої завжди можна було прийти на прийом та отримати необхідну консультацію щодо доцільності вживання тих чи інших ліків. Я також знав що у Віри Анатоліївни та Бориса Яковича є єдина доросла дочка тридцяти п'яти років Тетяна, яка була одружена з іногороднім хлопцем на ім'я Віктор. Я також знав що батьки Тетяни Борис Якович та Віра Анатоліївна купили своїй дочці Тетяні окрему квартиру і вона з чоловіком Віктором жила окремо від батьків. Добрий день Борисе Яковичу, як у вас справи запитав я Бориса Яковича. Привіт, справи не дуже добрі відповів мені Борис Якович. А що сталося запитав у нього я. Мій зять Віктор альфонс і дармоїд і не хоче працювати і утримувати свою сім'ю відповів мені Борис Якович. А ви з ним говорили на цю тему запитав я Бориса Яковича. Регулярно я з дружиною Вірою Анатоліївною приходжу до них додому і порушую цю тему, але нічого доброго з цих розмов не виходить. Мій зять Віктор відразу починає говорити зі мною на підвищених тонах, мовляв не лізьте не в свою справу, а то піду з сім'ї, а моя дочка Тетяна відразу починає мене благати мовляв тато я кохаю свого чоловіка і якщо Віктор піде від мене я цього не переживу відповів мені Борис Якович. А ваша дружина Віра Анатоліївна, чию сторону вона приймає в цих суперечках запитав я у Бориса Яковича. Моя дружина Віра Анатоліївна розривається між мною та своєю дочкою Тетяною. Розумом вона сприймає мою позицію, але вона також турбується про щастя своєї дочки Тетяни відповів мені Борис Якович. Зрозуміло, складна у вас ситуація я сказав Борису Яковичу. Я пропонував своєму зятю допомогу у працевлаштуванні на хорошу роботу, але він заявив мені, що йому подачки не потрібні відповів мені Борис Якович. Я вже так втомився від усього цього, що тиждень тому розсердившись наговорив своєму зятю Віктору багато зайвого і він психанул зібрав свої особисті речі та й пішов від моєї дочки Тетяни відповів мені Борис Якович. Зрозуміло сказав я. Ну, дочка Тетяна звичайно вся вдарилася в сльози, а я сказав їй не плач цей твій альфонс Віктор ще повернеться до тебе, бо де ще його годуватимуть запросто так відповів мені Борис Якович. Не переживайте все влаштується ваша дочка Тетяна ще молода і може влаштувати своє особисте життя наново відповів я Борису Яковичу. Сподіваюся, що так і буде відповів мені Борис Якович і схаменувшись, що вже багато часу пробалакав зі мною попрощався зі мною, сів у свою машину і поїхав.

…Через два місяці після того я знову випадково зустрів Бориса Яковича на вулиці. Доброго дня, одразу сказав я Борису Яковичу. День зовсім не добрий відповів мені Борис Якович. А що знову сталося запитав я в нього. Мій тепер уже колишній зять альфонс Віктор розлучився з моєю дочкою Тетяною і пішов жити до жінки Ірини, що живе в сусідньому будинку навпроти, і я бачив цю Ірину з Віктором разом відповів Борис Якович мені. Зрозуміло відповів я йому. Стривай це ще не все. Ця Ірина вагітна від мого колишнього зятя Віктора і вони нещодавно побралися відповів Борис Якович мені. Оце так. А ваша дочка Тетяна знає про це запитав я у Бориса Яковича. Звичайно знає і тепер Тетяна почала пити і зв'язалася з наркоманом Антоном який живе в моєму будинку на сьомому поверсі відповів мені Борис Якович. О, Господи він же забезпечує її наркотиками обурився я. Треба терміново відправити вашу доньку Тетяну на примусове лікування до наркологічної клініки сказав я Борису Яковичу. Я з дружиною Вірою Анатоліївною вмовляю свою доньку Тетяну погодиться на госпіталізацію до наркологічної клініки, але поки що безуспішно відповів мені Борис Якович. Ви повинні виявляти більше ініціативи адже це ваша рідна дочка вигукнув я. Я разом з дружиною робимо все що від нас залежить, але у нашої дочки Тетяни дуже непокірний характер і вмовити її не так просто відповів мені Борис Якович. Ну гаразд, щось я з вами забалакався мені вже настав час і попрощавшись Борис Якович сів у машину і поїхав.

…Через чотири місяці після того я прийшов до поліклініки на прийом до дружини Бориса Яковича терапевта Віри Анатоліївни для того щоб уточнити доцільність прийому Панкреатину бо весь останній тиждень я мав певні проблеми з травленням. Я побачив що Віра Анатоліївна сиділа в кріслі з кам'яним виразом обличчя та вологими від сліз очима, а побачивши мене спробувала посміхнутися втомленою, змученою усмішкою. Доброго дня, Віра Анатоліївна у вас усе добре запитав я у неї. Моя дочка Тетяна дев'ять днів як померла відповіла мені Віра Анатоліївна промокуючи червоні від сліз очі хусткою. О, Господи, як же це сталося запитав я в неї. Я часто ходила у гості до дочки Тетяни, вона після того, як пішов її чоловік Віктор жила одна, спілкувалася з наркоманом Антоном, багато пила і курила і ось дев'ять днів тому вона заснула п'яна із запаленою сигаретою в ліжку, сталася пожежа і моя дочка Тетяна живцем згоріла у своїй квартирі відповіла мені Віра Анатоліївна. О, Господи повторив я. Я відчуваю себе дуже винною перед моєю донькою Тетяною. Чому я не забрала її жити до себе? Чому я не помістила Тетяну на примусове лікування до наркологічної клініки? Я ж лікар докоряла собі Віра Анатоліївна. Не коріть себе сказав я Вірі Анатоліївні буває, що Бог посилає людям випробування щоб перевірити їх силу віри. Я ніколи собі цього не пробачу. Скільки ще я житиму, я завжди буду про це пам'ятати сказала Віра Анатоліївна.

Мені стало незручно звертатися до Віри Анатоліївни за консультацією в прийомі Панкреатину, коли у неї таке велике горе в сім'ї і я попрощався з нею і пішов додому.

… Десь через півроку взимку я випадково зустрів днем на вулиці чоловіка Віри Анатоліївни Бориса Яковича. Він йшов зігнувшись одягнений не за погодою в осіннє пальто і без головного убору, хоча на вулиці було мінус три градуси морозу. Доброго дня, Борисе Яковичу що з вами запитав я в нього. Борис Якович зупинився і спробував вирівнятися, дивлячись на мене і не впізнаючи мене. Це я Станіслав, я лікуюсь у вашої дружини Віри Анатоліївни сказав я Борису Яковичу. Насилу Борис Якович все-таки впізнав мене. Моя дружина Віра Анатоліївна померла місяць тому відповів мені Борис Якович. О, Господи, та як же це сталося? Я ж півроку тому бачив вашу дружину живою запитав я у Бориса Яковича. Місяць тому я прийшов увечері додому і виявив свою дружину Віру Анатоліївну мертвою на дивані у вітальні, у неї просто зупинилося серце відповів мені Борис Якович. О, Боже мій я вам дуже співчуваю за один рік втратити єдину доньку та кохану дружину сказав я Борису Яковичу. Я продав свою машину, щоб гідно поховати свою дружину сказав мені Борис Якович. Знаєте сказав мені Борис Якович останнім часом мені здається що не вижени я тоді свого колишнього зятя дармоїда Віктора з дому, то моя донька Тетяна та моя дружина Віра Анатоліївна були б зараз живі. Борис Якович квапливо попрощався зі мною і зігнувшись ще нижче побрів кудись вулицею.

Кінець

---

Ваш коментар буде першим!