Слава ЗСУ!

"Смерть Сталіна" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 17:32:31

"Смерть Сталіна"

   Шостого березня 1953 року моя маленька мама Галина Григорівна, якій тоді тільки виповнилося 4 роки, повернулася зі своєю мамою Любов'ю Федорівною додому з дитячого садочка вся в сльозах. 

—"Що трапилося?" — запитала в неї з тривогою в голосі її бабуся Маруся, витираючи руки, забруднені тістом, об фартух.

—"Він помер", — ридаючи від горя відповіла їй моя мама Галина Григорівна, поки її мама Любов Федорівна переодягала маму в домашній одяг.

—Хто це він?

—"Сталін помер", — відповіла бабусі Марусі за мою маму її мама Любов Федорівна.

—"Ой, Слава Богу нарешті здох тиран", — вигукнула, сплеснувши в хвилюванні руками бабуся Маруся.

—"Мамо, що ти таке говориш при маленькій  дитині",— суворим голосом відповіла їй  Любов Федорівна.

—"Вона ж завтра скаже про це в садочку, і нас двох посадять до в'язниці як "ворогів народу", а Галю здадуть до дитячого будинку", — сказала бабусі Марусі її дочка Любов Федорівна.

Моя мама Галина Григорівна втупилася на бабусю Марусю круглими від подиву очима і навіть перестала схлипувати.

—"Так, я не люблю Сталіна і ніколи не любила", — сказала, дивлячись на мою маму,  твердим голосом бабуся Маруся.

—Собаці — собача смерть!

—"Знаєш, Галю, скільки людей нізащо згноїв у концтаборах і розстріляв Сталін?" — запитала в моєї мами жорстким голосом бабуся Маруся.

Моя мама заперечно похитала головою у відповідь.

—"Він що сам їх розстріляв?", — запитала недовірливим голосом у бабусі Марусі моя мама Галина Григорівна, переставши плакати і розмазуючи сльози рукою по щоках.

—"Не сам звісно, а інші підлі і жорстокі люди робили це за його прямою вказівкою",— відповіла їй жорстким голосом бабуся Маруся.

—"Але навіщо ж він це робив?" — запитала в неї недовірливим голосом моя мама Галина Григорівна.

—"Тому що Сталін параноїдально боявся людей і всіх навколо підозрював у замаху на своє життя", — відповіла їй бабуся Маруся.

Моя мама замовкла, обдумуючи її слова.

—"А ти знаєш, Галю, що твій дід Гриша сидів за часів Сталіна у в'язниці 7 років?" — запитала в неї жорстким голосом бабуся Маруся.

—"Дитині цього знати не треба", —втрутилася в їхню розмову її мама Любов Федорівна.

—"Нехай Галя знає. Вона вже доросла",— відповіла їй різким тоном бабуся Маруся.

—"Мамо, ну яка ж Галя доросла? Їй же тільки 4 роки",— сказала бабусі Марусі її дочка Любов Федорівна.

—"Саме час Галі дізнатися правду", — відповіла їй різким тоном, що не терпить заперечень, бабуся Маруся.

—"Твій дід Гриша сидів при Сталіні у в'язниці 7 років за те, що витер дупу в туалеті його портретом", — сказала моїй мамі Галині Григорівні її бабуся Маруся.

—Як це витер дупу портретом Сталіна?

—"Коли твій дід Гриша був молодим чоловіком, він жив у комуналці в кімнатах на чотири сім'ї зі спільними кухнею, ванною і туалетом, і одного разу він пішов до туалету за потребою.

У туалеті не було туалетного паперу, а на бачку унітазу лежала свіжа газета "Правда" і Гриша витер дупу від лайна газетою, але на його біду там був надрукований портрет Сталіна на першій шпальті, де він виголошує свою довгу промову на черговому з'їзді комуністичної партії. Він зім'яв брудну  газету і викинув її у відро для сміття, а хтось із сусідів по кімнаті в комуналці зайшов слідом за Гришею в туалет, побачив брудну і зім'яту газету з портретом Сталіна у відрі для сміття і доніс на Гришу в НКВС."

—"Але навіщо ж треба було це робити?", — з подивом запитала в бабусі Марусі моя мама Галина Григорівна. 

—"Тому що сусіди по кімнаті в комуналці хотіли позбутися Гриші, щоб поселити замість нього своїх родичів із села", — відповіла їй бабуся Маруся.

—"І за це діда посадили до в'язниці на 7 років?" — запитала в неї здивованим голосом моя мама Галина Григорівна.

—"Так, і добре, що хоч не розстріляли, бо в нього були хороші рекомендації за місцем роботи", — відповіла їй бабуся Маруся.

—"Це жахливо так вчиняти з людьми", —вигукнула в праведному обуренні моя мама Галина Григорівна, гнівно потрясаючи в повітрі своїм маленьким кулачком.

—"Я тобі онуко, далі ще розповім...",— почала говорити їй бабуся Маруся.

—"Досить мамо,  на сьогодні історій",— різко перервала її розповідь дочка Любов Федорівна.

—"Галю, ти сподіваюся, нікому не розповіси те, що я тобі щойно розповіла?" — запитала в неї бабуся Маруся.

—"Ні, бабусю Марусю, я нікому нічого не розповім", — відповіла їй моя мама Галина Григорівна.

—"Це добре, інакше на нас усіх чекає велике лихо", — відповіла їй бабуся Маруся, заглянувши їй прямо у вічі.

—"А тепер Галю, біжи і пограй у ляльки",— сказала їй ласкаво бабуся Маруся.

Моя маленька мама одразу повеселішавши підстрибуючи вгору  побігла до дитячої кімнати гратися своїми улюбленими ляльками в "дочки-матері".

Кінець

Ваш коментар буде першим!