Слава ЗСУ!

"Свята мати Тереза " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 16.05.2022

"Свята мати Тереза"

    Ця кримінальна історія сталася у Києві 12 років тому. З метою дотримання конфіденційності імена героїв оповідання змінені автором. Сашку 11 березня 2010 виповнилося 17 років, але він був байдужий до цього свята тому що вже 5 років він був прикутий до інвалідного візка і не міг ходити. Причиною інвалідності став нещасний випадок, що стався з ним влітку на морі в Одесі, коли 12-річний Сашко разом із друзями стрибав з пірсу в море. Дно там було небезпечне через невелику глибину і безліч прихованих підводних каменів. Сашку дуже не пощастило він розбігся, стрибнув у воду, миттю пішов на дно, вдарився спиною об підводне каміння і пошкодив собі хребет. Його врятували інші пірначі витягнувши Сашка, що перебував в несвідомому стані на берег і надавши йому першу медичну допомогу. Але потім з'ясувалося, що у Сашка невиліковна травма хребта і він ніколи більше не зможе ходити. Дізнавшись про трагедію з сином Сашком чоловік Марини Іванівни Дмитро Олександрович одразу покинув її і пішов жити до іншої жінки залишивши Марину Іванівну саму з хворою дитиною. Марині Іванівні було дуже боляче пережити зраду вчинену її чоловіком у скрутну хвилину, але вона щосили трималася оскільки перед нею постало складне завдання вилікувати сина і повернути його до нормального життя. Щоб постійно бути поруч із хворим сином Сашком Марина Іванівна звільнилася зі своєї роботи та оформила пенсію з догляду за дитиною-інвалідом. Оскільки чоловік Марини Іванівни пішов із сім'ї та Марина Іванівна звільнилася з роботи, щоб доглядати за своїм сином-інвалідом єдиним джерелом доходу для сім'ї стала пенсія сина за інвалідністю. Але не це найбільше засмучувало Марину Іванівну, а її нездатність допомогти своєму синові Сашкові вилікуватися і повернутися до колишнього здорового життя. У розпачі Марина Іванівна їздила з Сашком на консультації до найкращих лікарів-нейрохірургів та травматологів по всій Україні, але ніхто з них нічого не міг зробити. Деякі лікарі пропонували робити дуже ризиковані дорогі операції на спинному мозку закордоном у Німеччині чи Швейцарії без будь-яких гарантій на одужання, але більшість лікарів одразу ж визнавали випадок Сашка безнадійним. Що ви хотіли з такою травмою хребта? Добре, що в нього хоча б діють руки традиційно відповідали вони на скарги матері Сашка Марини Іванівни. Найприкріше було те, що інтелект у Сашка не постраждав і він все чудово розумів і мучився від усвідомлення того, що змушений буде все своє життя провести в інвалідному візку у принизливій залежності від інших людей. Через інвалідність Сашко навчався вдома тому що директори звичайних шкіл не хотіли приймати на навчання дитину-інваліда, а йти вчиться до спеціалізованої школи для дітей-інвалідів Сашко категорично не бажав. Мамо, я не хочу йти в "гетто" де зібрані всі хворі та нещасні зі всього міста відповідав він Марині Іванівні. У результаті на "сімейній нараді" було ухвалено спільне рішення вчитися вдома. Марина Іванівна склала індивідуальний режим навчання для свого сина і неухильно його дотримувалася. Кілька разів на рік Сашко разом із матір'ю Мариною Іванівною приїжджав до школи та складав іспити всім вчителям. Зі своїми однокласниками Сашко практично не спілкувався тому що не хотів отримувати глузування, або ще гірше жалості з їхнього боку. Гуляти на вулиці Сашко теж не любив тому що під час прогулянок з матір'ю Мариною Іванівною незмінно хтось із перехожих чоловіків чи жінок зупинявся і нахиляючись обличчям до нього тріпав його по плечу намагаючись висловити йому своє співчуття та жалість, або починав хвалити при ньому його матір за виявлені героїзм та мужність у щоденному тяжкому догляді за важкохворою дитиною-інвалідом.Тому більшу частину свого часу Сашко проводив вдома виконуючи домашні уроки, малюючи олівцем у шкільному зошиті види з вікна своєї кімнати, або майструючи з фанери моделі літаків. Так одноманітною чергою проходили дні, тижні, місяці, роки його життя. ...Вже пройшло 5 років з моменту настання того нещасного випадку, що позбавив Сашка можливості ходити. ...11 березня 2010 року Сашко якому в цей день виповнилося 17 років з байдужим виглядом спостерігав як його мати Марина Іванівна клопотала по дому, готуючи зі заощадженних скромних грошей святковий стіл з овочевими салатами, з ковбасною та сирною нарізкою, фруктами та в якості спеціальної прикраси столу торт з 17-ма свічками. Навіщо влаштовувати такий пишний стіл запитав Сашко у матері. Для тебе та твоїх шкільних друзів відповіла йому мати Марина Іванівна. Яких ще друзів спитав у неї Сашко. А раптом ти захочеш запросити когось із своїх шкільних друзів на свій сімнадцятий день народження відповіла йому Марина Іванівна. Кого, наприклад, запитав у неї Сашко. Наприклад, Юру, Петю та Ваню відповіла Сашкові Марина Іванівна. Вони не прийдуть із гіркотою в голосі відповів їй Сашко. Чому ж це запитала Марина Іванівна. Тому що я безпорадний інвалід, а отже "не такий як вони" різко відповів Марині Іванівні Сашко. Але ж ти навіть не зателефонував їм відповіла Сашкові Марина Іванівна. Я не зателефонував їм спеціально тому, що я не хотів почути від них відмову різко відповів їй Сашко. Але ж ти навіть не спробував збудувати з ними теплі приятельські стосунки відповіла йому Марина Іванівна. Я і так чудово знаю що для них я "вигнанець" відповів їй Сашко. Це неправильно Сашко просидіти все своє життя вдома під замком майструючи моделі літаків відповіла йому Марина Іванівна. А в мене немає іншого виходу різко відповів їй Сашко. Ти не маєш рації Сашко вихід завжди є м'яко відповіла йому Марина Іванівна. Ти не один із такою проблемою, є багато інших людей у світі які живуть взагалі без ніг повноцінним життям, заводять друзів, зустрічаються з протилежною статтю, працюють, одружуються сказала йому Марина Іванівна. Ти добровільно здався і закрився від усіх у своєму горі сказала Сашкові Марина Іванівна. Тобі легко так казати ти ж майже свята, справжня "мати Тереза" відповів їй Сашко. Чому ж ти сама не влаштовуєш собі своє особисте життя, не влаштуєшся на гарну роботу, не ходиш на побачення з чоловіками, а всю себе присвятила догляду за безпомічним сином-інвалідом, який на думку лікарів ніколи не ходитиме запитав у неї Сашко. Сашко, це підло з твого боку, ти ж чудово знаєш що я не могла вчинити інакше відповіла йому ображена Марина Іванівна. Після того як нас покинув твій батько вся турбота про тебе лягла на мої плечі і я не могла тебе кинути самого без догляду і ходити спокійно на роботу і тому мені довелося звільнитися з роботи щоб доглядати тебе відповіла Сашкові Марина Іванівна. Так, ти справжня мати-героїня зі злістю відповів їй Сашко. Всі лікарі та сусіди тільки і говорять про те, що тобі пам'ятник за життя поставити треба зло посміхнувся Сашко. А хіба я мало зробила для тебе запитала у нього вражена його невдячністю Марина Іванівна. Так, а я мерзотник невдячний зруйнував твою кар'єру, позбавив тебе особистого життя, весь час скиглю і каменем повис у тебе на шиї і своїм існуванням заважаю тобі нормально жити з глузуванням відповів їй Сашко. Не кажи так різко заперечила йому Марина Іванівна. Ти найкраще, що в мене є в житті відповіла Сашкові Марина Іванівна. Мамо, я не хочу ніякого святкового столу, у мене немає настрою святкувати черговий день народження сидячи в інвалідному візку сказав їй Сашко і різко розвернувшись поїхав з кухні до своєї кімнати. Марина Іванівна залишилася стояти на кухні та готувати синові святковий стіл на день народження. Приготувавши святковий стіл Марина Іванівна втомилася і вирішила буквально на хвилинку прилягти відпочити у своїй кімнаті та несподівано заснула. Двері в кімнату до Марини Іванівни відчинилися і до кімнати тихо заїхав на інвалідному візку її син Сашко щоб поговорити з матір'ю. Сашко зупинився за два кроки від ліжка на якому лежала спляча мати і довго дивився на її суворе худорляве обличчя обрамлене чорним волоссям. Уві сні її обличчя нагадувало обличчя монахині таке ж строге та аскетичне. Його мати Марина Іванівна лежала на ліжку на спині у незручній позі. Сашко вирішив покласти матері подушку під голову для зручності і озирнувся на всі боки в пошуках подушки. Сашко виявив на кріслі поруч з ліжком м'яку подушку і взявши її в руки зупинився біля ліжка матері Марини Іванівни. Сашко низько нахилився над сплячою матір'ю щоб покласти їй подушку під голову, але раптом його ніби "переклинило" безпристрасне і спокійне суворе обличчя впевненої у своїй правоті матері розбудило в ньому несвідому сліпу злість на неї і неконтролюючи себе замість того щоб покласти подушку їй під голову він натомість щосили притис подушку до обличчя Марини Іванівни і став її душити подушкою. Марина Іванівна одразу прокинулася і почала боротися з сином намагаючись скинути подушку зі свого обличчя. Вона відчайдушно чинила опір синові і дряпалася намагаючись схопити сина Сашка за руки і відштовхнути його, але сили були явно нерівні. Через три хвилини задушивши мати Сашко прибрав подушку з її обличчя і став думати, як йому вчинити. Спонтанна первісна лють по відношенню до матері вже уляглася в його душі і тепер перед Сашком постало важке питання що далі робити з трупом його матері Марини Іванівни що лежав на ліжку. Подумавши трохи та прийнявши рішення Сашко зателефонував до поліції. Допоможіть будь-ласка моя мати померла уві сні сказав він у слухавку перемежуючи свою промову голосними риданнями черговому поліцейському. Черговий поліцейський запитав у Сашка адресу і негайно надіслав на цю адресу поліцейську машину. Поліцейські приїхали за десять хвилин. Двері їм відчинив Сашко в інвалідному візку. Прошу вас проходьте в кімнату моєї матері сказав він витираючи сльози рукою звертаючись до поліцейських. Поліцейські зайшли до квартири та обережно озирнулися на всі боки. У квартирі було бідно, але чисто, на кухні було накрито святковий стіл на якому стояв торт із сімнадцятьма свічками. У вас що свято якесь запитав у Сашка слідчий Сергій Васильович. Так, сьогодні мій день народження мені виповнилося 17 років відповів йому Сашко. Давно це у вас запитав його слідчий Сергій Васильович показуючи рукою на інвалідний візок у якому сидів Сашко. Вже 5 років, хребет пошкоджений внаслідок нещасного випадку, надії на відновлення немає відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко. Зрозуміло коротко відповів йому слідчий Сергій Васильович. Ведіть нас показуйте де знаходиться труп вашої матері звернувся слідчий Сергій Васильович до Сашка. Так, так звісно проходьте по коридору до кімнати моєї матері тремтячим від хвилювання голосом відповів йому Сашко. Сашко провів поліцейських коридором у кімнату матері і показав їм мертве тіло задушеної Марини Іванівни що лежало на ліжку. Слідчий Сергій Васильович підійшов до ліжка і присівши навпочіпки став розглядати її обличчя. Як це сталося запитав він суворо у Сашка. Я був у своїй кімнаті, а потім зайшов до матері побачив її мертвою і одразу ж зателефонував до поліції відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко. Зрозуміло коротко відповів йому слідчий Сергій Васильович. Ви любили свою матір запитав у нього слідчий Сергій Васильович. Звичайно ж що любив. Що за дивні питання? Вона про мене дбала, лікувала мене, після того, як 5 років тому з сім'ї пішов батько Дмитро Олександрович моя мати Марина Іванівна залишилася єдиною близькою людиною для мене відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко витираючи рукою сльози. Хм, а за що ж ви тоді її вбили запитав у Сашка слідчий Сергій Васильович різко повернувшись до нього обличчям. Я не вбивав її чуєте мене закричав на нього Сашко. Як це не вбивали? Саме ви свою матір і вбили юначе суворо відповів йому слідчий Сергій Васильович. Ось бачите як у неї відкритий рот і синюшність обличчя це через асфексію, а крім того я помітив у вас на руках свіжі подряпини відповів Сашкові слідчий Сергій Васильович. Я думаю що ви юначе душили свою матір, а вона відчайдушно чинила вам опір і перед смертю подряпала вам руки відповів Сашкові слідчий Сергій Васильович. Я впевнений що під нігтями у вашої матері залишилися частинки вашого епідермісу і якщо ми візьмемо у вас зразок шкіри на аналіз і порівняємо з епідермісом знайденим під нігтями у вашої покійної матері, то ми отримаємо підтвердження того факту, що ви і є її вбивця суворо відповів слідчий Сергій Васильович Сашкові. Ну хлопці звернувся він до криміналістів давайте приступайте до роботи. Поки криміналісти збирали докази в кімнаті Марини Іванівни, слідчий Сергій Васильович запросив Сашка пройти з ним на кухню для допиту. Сівши на табуретку посеред кухні слідчий Сергій Васильович розпочав допит Сашка. Я ж все одно доведу вашу провину юначе так що краще зізнайтеся відразу це зекономить мій час сказав йому слідчий Сергій Васильович. Сашко весь час повторював слідчому, що не винен і власну мати Марину Іванівну не вбивав, але слідчий Сергій Васильович йому не вірив. Ми вже закінчили зі збором доказів підійшов до слідчого Сергія Васильовича один із криміналістів. Ну тоді збирайтеся і поїхали з нами у поліцейську дільницю сказав звертаючись до Сашка слідчий Сергій Васильович. Чому в поліцейську дільницю запитав Сашко. Тому що ви заарештовані за підозрою у вбивстві матері суворо відповів йому слідчий Сергій Васильович. Поліцейські разом із заарештованим Сашком з кайданками на руках поїхали до поліцейської дільниці. На допиті в кабінеті слідчого Сергія Васильовича Сашко, як і раніше, стверджував, що не вбивав свою матір, але взяті у нього аналізи епідермісу повністю співпали з епідермісом під нігтями його матері, крім того вони знайшлися і на подушці якої він душив свою матір Марину Іванівну. Я ж вам юначе казав, що доведу вашу провину у вбивстві матері суворо сказав слідчий Сергій Васильович Сашкові коли отримав на руки результати аналізів з лабораторії. Зрештою, Сашко не витримавши тривалого жорсткого допиту слідчого і усвідомивши безвихідь ситуації у якій опинився "зламався" і зізнався у вбивстві матері слідчому Сергію Васильовичу. Навіщо ж ви юначе її вбили суворо запитав у нього слідчий Сергій Васильович. Тому що моя мати Марина Іванівна була святою жінкою, мученицею в очах оточуючих людей, всі нею захоплювалися і співчували їй тому, що вона присвятила всю себе догляду за хворим сином-інвалідом відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко. А ви? Що ви відчували, коли при вас інші люди хвалили вашу матір суворо запитав у нього слідчий Сергій Васильович. Я відчував себе тягарем який висів у матері на шиї і не давав їй змоги нормально жити, а ще я відчував цю жалість з боку всіх знайомих, сусідів, лікарів які дивилися на мене і співчували мені і зневажали мене одночасно за те, що я безпорадний інвалід крізь сльози відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко. Я сердився на інших людей що відкрито співчували мені і моїй матірі, сердився на свою матір, бо в ореолі мучеництва вона стала схожа на святу яку принесли у жертву і живцем розіп'яли на хресті і я сам став для неї одночасно і цим хрестом і жертвою відповів йому Сашко. Я люто ненавидів себе за це і ненавидів свою безпорадність і залежність від матері і ненавидів свою матір Марину Іванівну, яка добровільно поклала своє життя на вівтар служінню мені плачучи сказав слідчому Сергію Васильовичу Сашко. Вона ніби стала постійним докором для мене в тому, що я своїм існуванням, своєю хворобою зламав їй життя бо через мене пішов із сім'ї мій батько, через мене моя мати звільнилася з роботи щоб цілодобово доглядати за мною відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко. Я не міг вже це більше морально витримувати і тому я вбив її відповів слідчому Сергію Васильовичу Сашко. Це сталося спонтанно я заїхав до її кімнати на інвалідному візку і побачив її сплячою на ліжку у незручній позі, я не хотів її вбивати, а лише покласти їй для зручності подушку під голову, але тут я подивився на її суворе, аскетичне обличчя яке ніби докоряло мені за мою хворобу якою я зруйнував її життя і на мене щось найшло і я розлютився та в запалі вбив її, задушив сплячу мати подушкою відповів слідчому Сергію Васильовичу плачучи Сашко. Юначе, ви мені огидні, ви навіть не уявляєте собі ницості свого вчинку, ви жорстко вбили власну матір яка вас любила і піклувалася про вас, вашому вчинку немає виправдання, бо навіть запеклі головорізи таких ганебних вчинків по відношенню до власних батьків не роблять різко відповів Сашкові слідчий Сергій Васильович. До речі, мені вас юначе зовсім не шкода бо можна бути безпомічним інвалідом, але при цьому залишатися шанованою людиною, а у вашому випадку ваше зовнішнє каліцтво тьмяніє перед внутрішньою потворністю вашої душі суворо відповів слідчий Сергій Васильович Сашкові. Слідчий Сергій Васильович дістав з ящику столу аркуш білого паперу та ручку і протягнув їх Сашкові. Пишіть щиросердне визнання у вбивстві матері сказав слідчий Сергій Васильович звертаючись до Сашка. Сашко написав щиросердне визнання підписав його і подав слідчому Сергію Васильовичу. Слідчий Сергій Васильович уважно перечитав свідчення Сашка та викликав до кабінету поліцейських які відвели його до камери. Після підписання щиросерднього визнання у вбивстві матері Сашко посадили в камеру СІЗО, де він сидів в очікуванні суду. Суд, що відбувся через 3 місяці визнав його винним у умисному вбивстві матері і засудив його до десяти років ув'язнення в колонії загального режиму.

Кінець