Слава ЗСУ!

"Удар струмом " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 14.08.2023

"Удар струмом"

  У 1992 році, коли мені було 7 років, батьки купили б/в трикімнатну квартиру на третьому поверсі дев'ятиповерхового панельного будинку.

Якою величезною і розкішною вона здавалася мені тоді після маленької панельної "двушки" на першому поверсі з нескінченними мишами та смердючим запахом з підвалу.

Купивши квартиру, ми природно одразу ж приступили до ремонту. Спершу ми вирішили здерти старі паперові шпалери і поклеїти на стіни нові, побілити стелі, пошліфувати і покрити алкідним паркетним лаком старий дубовий паркет. Погодивши перелік та черговість виконання робіт ми розділили між собою завдання та приступили до роботи.

Мій покійний батько Іван Тимофійович за допомогою старого радянського пилососа "Ракета" розбризкував воду з банки на стіни, а потім будівельним шпателем здирав зі стін розм'якшені водою старі паперові шпалери.

А я в цей час взяв кухонний ніж і пішов до сусідньої кімнати, щоб здерти шпалери зі стіни.

Мені подобалося допомагати батькові з ремонтом квартири. Я відчував себе "дорослим" і причетним до "великої справи".

Я щосили скоблив кухонним ножем сухі старі паперові шпалери віддираючи їх від стіни і ненароком влучив ножем у розетку.

Пам'ятаю як мене сильно вдарило струмом, так що іскри посипалися з очей. Потім я випустив кухонний ніж з рук і він відлетів убік на метр та з гучним дзвінким звуком упав на паркетну підлогу.

Я похитуючись від слабкості підійшов і нахилившись, підняв з підлоги кухонний ніж. На кінці леза він почорнів від короткого замикання. Взявши його в руку я кілька секунд тупо розглядав його дивуючись чому він такий чорний, а потім коли до мене дійшло що тільки що сталося, я пішов з ним до батька, який у цей самий час працював пилососом у сусідній кімнаті розбризкуючи воду з банки на шпалери. Коли я розповів йому про те, що трапилося, і показав йому почорнілий кухонний ніж він дуже злякався.

Я до сих пір пам'ятаю його перелякане обличчя коли він дивився на мені розуміючи, що міг мене втратити назавжди.

У такі моменти життя починаєш замислюватися про те, чи дійсно існує Бог.

Я вдячний Богу, або Долі, або щасливому випадку котрий зберіг мені тоді життя.

Адже якби я тоді помер тридцять один рік тому, то не вивчився б у школі, не закінчив би університет з відзнакою, не влаштувався б на роботу, не прочитав би гори книг, не спілкувався б з цікавими людьми, не помандрував би світом.

Щоб не сталося тоді зі мною у квартирі - особисте втручання Бога, або просто щасливий збіг обставин, я дякую Долі за те, що я живу і маю плани на майбутнє.

Кінець

Ваш коментар буде першим!