Слава ЗСУ!

"В театрі " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 05.01.2024

"В театрі"

   Коли мені було шість з половиною років я з матір'ю пішов до "Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва" на виставу "Білосніжка та сім гномів".

Я змалку дуже любив ходити з матір'ю до театру.

Пам'ятаю, як я з матір'ю увійшли до просторої зали театру і сіли на свої місця. Я був такий щасливий, що не міг і двох хвилин посидіти у кріслі спокійно, і весь час схоплювався зі свого місця, і з цікавістю крутив головою по сторонах розглядаючи оксамитові портьєри, ліпнину на стелі і важку гарну кришталеву люстру, що висіла на гаку прямо над нами.

—Не крутись Стасику, а інакше нас виженуть звідси,— сказала мені суворо мати і я слухняно сів на своє місце.

Світло згасло і почалася вистава "Білосніжка та сім гномів".

По ходу вистави я дуже нервував, щиро переживаючи за добру і наївну Білосніжку, яку хотіла вбити підступна зла мачуха-королева і від стресу весь час гриз нігті на правій руці.

—Стасику, не хвилюйся все з Білосніжкою буде добре,— підбадьорливо сказала мені мати.

Я недовірливо глянув на матір і продовжив гризти нігті на правій руці.

Коли мисливець повів Білосніжку, яка нічого не підозрювала, в ліс, щоб убити її там за наказом її злої мачухи—королеви, я не витримав психологічної напруги і раптом схопився зі свого місця та голосно загорлав на весь зал.

—Гей, мисливцю, не можна вбивати людей.

Мисливець зупинився і спочатку виглядав дуже розгубленим, але потім швидко знайшовся і відповів мені: "що він і радий би не вбивати Білосніжку, але ж зла мачуха-королева наказала йому вбити Білосніжку і принести їй серце Білосніжки в скриньці як доказ".

—Я тобі мисливцю російською мовою кажу, що не можна вбивати людей,— кричав йому я.

—Так, я хлопцю, і не хочу цього робити, але зла мачуха-королева наказала мені вбити Білосніжку і якщо я цього не зроблю, тоді мене самого вб'ють,— відповів мені мисливець.

—Я ж тобі мисливцю, вже вкотре кажу, що не можна вбивати людей, — кричав йому я.

—Стасику, негайно замовкни і сядь на своє місце,— сказала мені моя мати вся біла від хвилювання, але я її не послухав і продовжував кричати мисливцю, щоб він не вбивав бідну Білосніжку.

На мене з матір'ю вже стали невдоволено обертатися люди у залі.

—Що ви собі дозволяєте?

—Негайно вийдіть з дитиною з зали!

—Ви своєю хуліганською поведінкою зриваєте театральну виставу!, — голосно сказала якась огрядна жінка в фетровому капелюсі, що сиділа попереду нас, звертаючись до моєї матері.

—Ідемо Стасику,— сказала мені глибоко зітхнувши мати і ми пішли з зали.

Я як зараз пам'ятаю, що мені було сумно і прикро залишати театральну виставу, тим більше, що я тоді щиро вважав, що я рятую Білосніжку від смерті і вчиняю правильно.

Кінець

Ваш коментар буде першим!