Слава ЗСУ!

"ВИБІР: МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ" - оповідання від slalava опубліковано 05.05.2019

I
Чоловік натискає на газ, щоб проскочити перехрестя, але не встигає, загорається червоний сигнал, його авто чіпляється за інше, перевертається в повітрі і зависає на залізній огорожі.
- Лікарю, скажіть мені, що шанси є, будь ласка. Він мені потрібен, врятуйте, благаю.
- Нічого впевнено сказати не можу. Я зробив усе від мене залежне. Тепер його організм має боротися. Аварія була страшною. Черепно-мозкова травма – це серйозно. Але кожна людина справляється з цим по-різному. Шанси є завжди. Вірте в нього, піклуйтеся. Медсестра дасть вам список необхідних ліків на завтра. Завтра зустрінемось.
Дванадцять годин тривала операція. Дві бригади лікарів рятували життя її чоловіка. Дванадцять годин під дверима операційної. Це ціла вічність! Це все життя! Так довго півдоби ще не тривало. Це безкінечність. Сльози, туман перед очима, зуби цокотять, руки тремтять. Якби лишень жив! Все зроблю. Я згодна на всі муки, я все стерплю, тільки живи… Я відмовлюсь від усіх своїх мрій. Можеш плямкати під час обіду, можеш розкидати шкарпетки по всій квартирі, можеш розкришувати хліб на підлогу, можеш годинами сидіти в ванній. Лишень живи…
II
Як тепло, приємно, затишно, спокійно. Прозора небесна блакить радує око. Легенький вітерець освіжає. Пахощі квітів заспокоюють душу.
- Я в раю?
- Ні, ти між небом і землею.
- Що зі мною трапилось?
- Не пам’ятаєш? Автокатастрофа. Це ж ти мчав на шаленій швидкості, бо, бачте, дружина затрималась на роботі. А раптом вона тебе зраджує? Та в тебе в очах одна злість. Ти взагалі її кохаєш?
- Кого?
- Дружину свою. Вона вже майже півроку не відходить від твого ліжка. Та вона щосекунди молиться, щоб ти прийшов до тями.
- Півроку?
- А ти що думав? Ти знав, про що вона мріяла? Так от всі свої заощадження вона витратила на твоє лікування. Вона покинула роботу, відреклася від мрій. Вона благає про одне: щоб ти жив.
- А як же її шеф?
- А шеф запрошував її на роботу закордон. Умови прекрасні, зарплата шикарна!
- А вона?
- А вона сидить з тобою.
- Тю, дурна.
- Так, мабуть, дурна. Що вона в тобі знайшла? Бути відданою такому дурню!
- Ей! Якому дурню?
- Ти б біля неї не сидів. Та ти взагалі вмієш кохати? Хоча так, умієш, СЕБЕ.
- І що мені робити? У мене є вибір?
- Вибір є завжди.
- То де мені буде краще: тут чи там?
- Бачиш, ти знову запитуєш про себе. А як буде краще дружині? Ти до неї хочеш?
- А я потраплю до раю чи до пекла?
- А ти як думаєш?
- Ну, я не знаю.
- Зараз я тобі цього не скажу. Розумієш, на будь-якому етапі життя людина може змінитися і почати все спочатку. Головне, щоб вона усвідомлювала помилки і була щирою. А обирати ти маєш сам: повертатися назад чи залишатися тут.
- А скільки я маю часу на роздуми?
- То ти ще думаєш? У тебе вдосталь часу, думай. У неї небагато…
III
Так, мені треба все зважити. Якби я точно знав, що потраплю в рай! А якщо назад? У дружини роботи тепер немає, я хворію. Де ми будемо брати гроші? Що ж мені робити? І порадитись ні з ким. Так, з дружиною було легше. Вона мені радила, допомагала вибиратись зі складних життєвих ситуацій. Здається, вона знала відповіді на всі питання. Так, мені з нею було зручно. Потрібні були гроші на квартиру – її батьки допомогли. Я захотів собі авто – вона попросила шефа, щоб допоміг нам оформити кредит. Та й виплачувала, можна сказати, вона: її перевели на півтори ставки і стала більше отримувати. Та й заміняла колег, якщо ті хворіли. Важко нам було, як сусідів знизу затопили. Ремонт у них дорогий був. Ото повиплачували відшкодування! Та й то її батьки допомогли: продали свій автомобіль. Ну ми ж не могли свій продати! Нам треба на роботу їздити. Та й на дачу вони тепер все одно на нашому авто їздять. Їм на землі подобається працювати, і нам дають то картопельки, то кап усточки. А я працювати там не можу: мені ніколи.
IV
- Ну що, ти вже вирішив?
- А можеш мене не підганяти? Я ще не знаю. Якби ж я знав, де мені буде краще. А раптом я там хворітиму? А якщо тут мене заберуть до пекла, а не до раю?
- Думай, скільки хочеш.
V
- Агов! Я вирішив. Повертаюсь. Якщо буду хворий, дружина мене вилікує. Автомобіль я свій розтрощив – ну то й що, її батьки ще куплять. Невже їм буде шкода грошей для єдиного зятя? Я думаю, можна сміло повертатись.
VI
Очі ріже світло. Втома. Неприємний запах лікарні. Руки, ноги – все оніміло. Щось говорить медсестра. Не можу зрозуміти, де я. Так, лікарняна палата.
- Нарешті, оклигав. Цілий рік чекали. Вже думали, що надії немає.
- Цілий рік?
- Так. Лежиш – і не туди, і не сюди, і не живий, і не мертвий. Скільки дружина сліз пролила, змарніла, зістарилась. Всі гроші на тебе потратила, продала квартиру, поздавала з себе все золото, доглядала в лікарні за іншими хворими, щоб хоч якусь копійчину заробити. Батьки її померли через місяць після того, як ти зліг: вони не могли дивитись, як марніє їхня дитина. Ми такої любові і відданості ще не бачили. Вона все приказувала: «Він одужає, ось побачите, він обов’язково житиме». Вона б і чорту душу продала, якби ти тільки жив! Обцілує тобі руки, прихилиться і лежить – ні жива, ні мертва. Серце кров’ ю обливалось, коли на таке дивились. Що вона бачила? Біль і тугу. Скільки ж Господь з неї знущався! Ну як можна було такі страждання на її тендітні плечі? Та навіщо взагалі на світ з’являтись, щоб так мучитись!
- А де моя дружина зараз?
- Учора поховали…

---

Ваш коментар буде першим!