Слава ЗСУ!

"Заміж за свекра" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 16.03.2025

"Заміж за свекра"

   Якби хто-небудь коли-небудь сказав Яні, що вона стане приводом для пересудів і причиною розбрату між батьком і сином, то дівчина змусила цю людину б узяти свої слова назад. Яна хоч дівчина проста і сільська, але за себе постояти все-таки може. Однак усе сталося саме так, і Яна навіть у страшному кошмарі не могла подумати, що для того, щоб стати щасливою, їй доведеться пройти всі сім кіл пекла.

Яна переїхала в місто недавно, хоча до останнього благала матір не відправляти її до тітки. Однак на сімейній раді було вирішено, до Галини Іванівни їде саме Яна, бо більше нікому. Олег — батько сімейства працював трактористом, а зараз на полях роботи сила-силенна. Мати працювала на фермі, ну а брати і сестри мал мала менше, хто вчився, а хто в дитячий садок ходив.

Зібравши в невелику валізку найнеобхідніше, Яна вирушила до тітки, яку бачила всього раз у житті, і то на чиїхось хрестинах. Подейкували, що Галина Іванівна через свій кепський характер ні з ким із трьох чоловіків так і не змогла ужитися. Дітей у неї не було, отже, спадкоємців теж, і батьки Яни в глибині душі сподівалися, що вона залишить свою квартиру племінниці. Все так і вийшло, але... Жінка хоч і ставилася до Яни не погано, але все одно тримала її на відстані. Вона не цікавилася її життям, і у свій внутрішній світ теж нікого не впускала. 

—Питається, навіщо їй тоді Яна? 

—А просто так. 

—Просто останнім часом їй стало боязно, що вона помре, а ніхто й не дізнається. Так і лежатиме й смердітиме, доки смердючий запах не з'явиться в під'їзді, а хто-небудь з сусідів не спроможеться викликати дільничного, щоб відкрили квартиру.

Галина Іванівна давно і безуспішно боролася з невиліковною хворобою, і розуміла, що не сьогодні, так завтра піде в інший світ, а Яна була для неї як путівка на вчасний похорон і поминки. Яна розуміла побоювання тітки і зайвих запитань їй не ставила. Прала, готувала, прибирала, ходила в магазин, утім, виконувала все те, що від неї вимагали. Подруг у неї не було, і дівчина, яка звикла після важкого дня посидіти з ровесницями на лавці біля хати, занудьгувала. У місті на вулицю Яна без потреби не виходила, добре тільки, що був балкон, і Яна могла годинами сидіти на балконі і спостерігати, як молоді матусі неспішно гуляли зі своїми дітьми, або як літні старенькі бабусі збиралися біля під'їзду, щоб обговорити нагальні проблеми. Здавалося, життя Яни поділилося на дві частини: одна неприємна, коли їй доводилося бігати, наче на побігеньках, виконуючи всі забаганки хворої тітки, а друга, найприємніша, починалася тоді, коли Галина Іванівна засинала після прийому знеболювального. Тоді Яна варила собі ароматну каву і виходила на балкон, де могла насолоджуватися заслуженим відпочинком і спокоєм.

Незабаром Яна познайомилася з чарівним сусідом, який вже кілька разів виходив на балкон у той самий час, що й вона. Спочатку вони мовчки кивали одне одному головою і починали вдавати, що більше одне одного не помічають, потім почали вітатися, проте зараз їхні стосунки почали чимось нагадувати юнацьку закоханість. Обидва в один і той самий час поспішали на балкон, сподіваючись, що застануть одне одного і зможуть хоча б трохи побути разом. До моменту, коли Галина Іванівна померла, Яна та Андрій уже тісно спілкувалися, і навіть зізналися одне одному у своїх почуттях. Тому після похорону Галини Іванівни, Яна не стала повертатися в село, а залишилася в місті. Як вона пояснила батькам для того, щоб вступити на навчання, хоча ті чудово розуміли, що справа зовсім в іншому, проте з донькою чомусь сперечатися не стали.

Яна була впевнена у своїх почуттях і в почуттях обранця, тому з легкістю прийняла його залицяння і пропозицію руки і серця. Андрій теж жив один. Його мати після розлучення вийшла заміж за іншого, і переїхала до США. Батько працював лікарем у Нігерії, і приїжджав тільки раз на рік і то у відпустку. Весілля було скромним, але веселим, а наречений і наречена були найщасливішими, адже їм тепер належало все життя прожити разом рука об руку.

Андрій вирішив піти по стопах батька, і вивчившись на лікаря, вже працював рядовим хірургом у міській поліклініці. Яна хотіла хоч трохи відповідати чоловікові, тому трохи позаймавшись, з легкістю вступила на курси медсестер. Дівчина уявляла, як вони разом із чоловіком приїжджатимуть на роботу, як рятуватимуть пацієнтів, проте не всім мріям судилося збутися.

—Яно, за тиждень батько прилітає!

—Тож готуйся!

—Так швидко? 

—Ой, а що він любить? 

—Треба купити продукти, скласти меню, зробити генеральне прибирання...

—Яно, розслабся! 

—До нас же не король Нігерії їде, а всього-на-всього мій батько, а він мужик простий.

І все одно Яна переживала. Вона, звісно, бачила його на фотографіях, такий підтягнутий, засмаглий, чимось схожий на іспанця або турка, але зовнішність завжди оманлива. Раптом він сноб, або ще гірше - якийсь перфекціоніст, тоді в усьому він знаходитиме тільки одні недоліки. А раптом і Андрій потім вирішить, що вона його не варта і вирішить з нею розлучитися. Однак Ігор Васильович виявився зовсім іншою людиною. Він з порога розцілував сина і невістку, привітав їх, довго вибачався, що не зміг приїхати на весілля, і як вибачення привіз їм купу подарунків. Приготований Яною обід Ігор Васильович теж нахвалював, говорив, що давно нічого смачнішого не їв, а потім відкланявся їм і пішов в гості провідати своїх старих друзів.

Місяць пролетів швидко, і Ігор Васильович знову поїхав до Нігерії, залишивши молодих самих. Іноді Яна не розуміла свою свекруху, яка чомусь вирішила проміняти Ігоря Васильовича на іншого. Чоловік чудово готував, іноді навіть вставав раніше і готував такі ажурні млинці, які не всяка господиня зможе, та й у прибиранні він Яні часто допомагав, і сина напучував:

—Ех, гарна дружина тобі попалася... 

—Бережи Яну, допомагай їй в усьому, а то прогавиш своє щастя.

Андрій мовчки посміхався, і думав: та куди вона подінеться? 

—Яна не з тих, хто може кинути все і піти, це не його мати. 

—Навіть якщо Яні зрадити, вона все одно пробачить і житиме так, ніби нічого й не сталося. 

—Це не міська фіфа, у сільських усе набагато простіше, живуть заради дітей і все терплять. 

Не знаю, звідки він це взяв, але думав, що це чиста правда, тому коли одна з медсестер почала з ним загравати, Андрій головою занурився в новий роман. Його не турбувало, що вдома на нього чекала дружина, що вже як тиждень її мучив сильний токсикоз, і вона не могла нічого приготувати. Він сам завжди приходив ситим, повечеряє разом із Кариною, підвезе її до будинку, а потім вдаючи, що втомлений, повертався додому. Здавалося, Яна не помічала зміни, що відбулися в чоловікові, і була поглинена своїми новими відчуттями. З одного боку, вона раділа, що скоро стане матір'ю, а з іншого боялася, що не впорається, хоча як вона могла не впоратися, адже в неї поруч такий чудовий і турботливий чоловік... був.

А потім Яна народила, і турбот додалося ще більше. Молока не вистачало, і дитина часто прокидалася і плакала. Андрій психував, вимагав у Яни, щоб та втихомирила доньку, а сам йшов спати у вітальню. Коли Ігор Васильович знову приїхав, він не впізнав Яну. Весела рум'яна дівчина перетворилася на бліду і худу, немов на власну тінь, а його син навпаки погладшав, став за собою стежити і пізно повертатися додому.

—Ти б допомагав дружині чи що.

—Тату, вона цілими днями вдома сидить, нехай хоча б дитиною займається.

—Скажи, у тебе хтось з'явився?

—Чому ти питаєш?

—Я ж бачу, яким ти стаєш веселим, коли йдеш, і яким ти стаєш роздратованим, коли повертаєшся.

—Та так, нічого серйозного, тату.

—Дивись, щоб це нічого серйозного не перетворилося на щось жахливе.

—Ой, Яна сама винна. 

—Вона перестала на жінку бути схожою. 

—Ти бачив її волосся? 

—А обличчя?

—Так це ж ти сам винен. 

—Яна ж не відпочиває практично.

—Усе тату, я побіг, справи не чекають!

Здавалося, Андрій навіть не хотів слухати батька, він вважав, раз Яна сидить удома, то має в усьому встигати, і тільки Ігор Васильович розумів Яну без слів і намагався допомогти всім, чим тільки може.

—Яно, йди, поспи, а я з онукою посиджу.

—А раптом вона зголодніє?

—Ти думаєш, я не зможу суміш розвести і дитину нагодувати? 

—Не забувай, я ж виростив якось свого телепня — твого чоловіка.

Завдяки своєму свекру Яна хоч трохи, але все-таки висипалася. Ігор Васильович гуляв з онукою, годував і вкладав її спати, коли Яна була зайнята, або він хотів дати їй можливість хоча б трохи відпочити. Яна була вдячна своєму свекру за допомогу і день і ніч молила Бога, щоб той дав йому жінку, з якою він би знайшов своє щастя. Важко, напевно, бути самотнім, у неї ось Андрійко і донька є, а він один у своїй Нігерії. Яна сама не помітила, що все більше і більше думала про Ігоря Васильовича. Він став для неї більше ніж просто свекор, він замінив їй батька, брата, друга, подругу. З ним можна було говорити на будь-які теми. Він завжди вислухає і підтримає. Сумні думки не полишали дівчину, що буде, якщо він поїде, як вона далі без нього?

—Яно, щось ти зажурилася.

—Та так...

—Ось тобі гроші, біжи в салон і приведи себе до ладу: стрижка, фарбування, макіяж, манікюр...

—Після салону вирушай по магазинах, купи собі що-небудь. За доньку не турбуйся, я за нею догляну.

Яна миттєво підвелася, і в єдиному пориві чмокнувши Ігоря Васильовича в щоку, втекла виконувати його вказівки. До вечора красива і щаслива Яна поверталася додому. А що якщо зробити чоловікові сюрприз промайнуло в неї в голові, і Яна повернула в бік клініки, де працював Андрій.

—Доброго дня, я до Андрія Ігоровича.

—Він у себе, проходьте.

Задоволена Яна передчувала, як чоловік зрадіє її візиту, як здивується її новому образу, але те, що вона побачила, здивувало її саму. На його колінах сиділа молоденька медсестричка, халат якої був розстебнутий наполовину, і явно не для того, щоб лікар проводив огляд. Яна як ошпарена кулею вискочила з кабінету чоловіка і, спіймавши таксі, вирушила додому. Всю дорогу вона трималася, а коли приїхала додому розридалася.

—Що сталося, дитино?

—Андрій мені зраджує...

—Хто тобі сказав?

—Я сама на власні очі бачила...

Ігор Васильович ніжно притягнув до себе Яну і погладив по голові.

—Поплач, поплач, дитинко одразу ж легше стане, а з ним я поговорю, нехай тільки прийде!

—Я не хочу тут залишатися, я візьму доньку і поїду.

—Дурочка ти моя, куди ж ти поїдеш?

— А про дитину ти подумала? 

—У селі життя не цукор, з роботою важко, а в тебе ще дитя мале на руках.

Яну давно так ніхто ніжно не обіймав.

З чоловіком вони вже кілька місяців навіть спали в різних кімнатах, а тут близькість чоловіка, приємний аромат його одеколону і ніжні заспокійливі слова запаморочили дівчині голову. Ігор Васильович теж не відразу зрозумів, що його шалено тягне до Яни. Стоїть, схлипує, така беззахисна і така вразлива... Її хотілося обійняти, поцілувати і забрати кудись далеко-далеко, де її більше ніхто не образить. Чоловік в єдиному пориві підняв дівчину на руки і поніс у спальню, а вона й не пручалася...

Тепер у них була своя власна таємниця, яку вони ретельно приховували, і про яку можна було швидко здогадатися, якби Андрій був би хоч трішки уважнішим і не був би так захоплений своєю Кариною. До речі, коли він прийшов, він навіть не виправдовувався і не вибачався, а вдав, ніби нічого й не сталося, та й Яна мовчала. Дівчині водночас було соромно через хвилинну слабкість, і почуття радості від того, що її люблять і плекають. Мимоволі вона навіть почала порівнювати Андрія з Ігорем Васильовичем, і, на її превеликий жаль, Андрій програвав у всьому.

А потім Яна зрозуміла, що знову вагітна. Що робити в ситуації, що склалася, вона не знала, з чоловіком вони були близькі місяці три-чотири тому, і він одразу ж запідозрив би її в зраді.

Набравшись сміливості Яна розповіла про свою вагітність Ігорю Васильовичу.

—Що ти Яно переживаєш? 

—Це ж добре! Я й не думав, що у свої п'ятдесят знову зможу стати батьком. —Залишилася справа за тобою, ти згодна вийти за мене заміж?

—А Андрій?

—А що Андрій? 

—Я розумію, ми обидва вчинили недобре, але і він сам винен.

— Андрій рано чи пізно все одно піде від тебе, а я кохаю тебе і, думаю, вже не зможу без тебе жити.

Після розлучення з Андрієм Яна та Ігор Васильович розписалися і поїхали в Нігерію. Батьки не розуміли вчинку доньки, односельці обговорювали, мовляв, тільки прикидалася скромницею, а на ділі... А Андрій ще довго розповідав усім, як жорстоко з ним обійшлися його дружина і батько. Однак їм було байдуже, вони були щасливі, що зустріли одне одного і цінували кожну мить, прожиту разом.

Кінець

Ваш коментар буде першим!