Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Зустріч з сім'єю

"Зустріч з сім'єю" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 14.07.2023

"Зустріч з сім'єю"


   Вадим військовий, сержант 45 ОАБр швидко йшов по Хрещатику і з цікавістю дивився на всі боки. Він вже рік і два місяці не був у Києві і ось нарешті військове керівництво дало йому дозвіл з'їздити додому на кілька днів, щоб побачитись з сім'єю. Він був дуже щасливий від цієї можливості побачити знову свою кохану дружину Тетяну та маленьку доньку Віку за якими дуже сумував. Так приємно було знову через рік і два місяці опинитися в рідному Києві, далеко від лінії фронту, йти зараз по залитому весняним сонцем Хрещатику і розглядати вітрини магазинів та обличчя людей, що йшли йому назустріч. Назустріч йому йшли солідного вигляду бородаті чоловіки в ділових костюмах з портфелями в руках, молоді закохані парочки, що відверто обіймалися і цілувалися одне з одним зовсім не соромлячись засуджуючих поглядів оточуючих, енергійні і доглянуті бабусі з маленькими онуками і підлітки, що котилися по дорозі на електросамокатах наввипередки. Вони всі кудись поспішали у своїх справах і не звертали на нього жодної уваги. Навколо нього кипіло бурхливе і радісне життя. Рідне місто ніби жило своїм насиченим мирним життям в якому зовсім не було місця війні.

—І це правильно подумав Вадим. 

—Хіба не для цього я рік і два місяці провів в окопах на Донбасі під щільними обстрілами ворожої артилерії, щоб молоді закохані парочки могли зараз обійнявшись і цілуючись одне з одним йти по Хрещатику мені назустріч?

Назустріч йому бігла розкривши свої обійми молода і гарна дівчина в літній рожевій сукні та білих кросівках і спочатку Вадим вирішив що вона біжить прямо до нього і злякавшись від несподіванки навіть зменшив швидкість своїх кроків.

Але дівчина пробігла повз Вадима і кинулася в обійми молодого хлопця у військовій формі, який йшов позаду нього.

Вадим обернувся подивитися на гарну дівчину і побачив, як хлопець у військовій формі підняв дівчину сильними руками відірвавши її від асфальту і цілує її прямо в губи.

Усміхнувшись побаченому Вадим похитав головою і прискоривши свій крок пішов далі. Пройшовши приблизно триста кроків, він врізався в бурхливе людське море. Десь попереду грала з динаміків гучна музика.

Люди з прапорами України кудись йшли.

 Іти вперед йому стало важче. Але Вадим йшов вперед, долаючи опір натовпу. Згодом виринувши з натовпу він побачив машини знімальної групи "5 каналу", що стояли біля краю дороги, операторів з камерами і журналістів, що чергували біля машин.

—Що тут таке відбувається, запитав він з цікавістю проходячи повз журналістів "5 каналу".

—А ви що не знаєте, щиро здивувався журналіст.

—Ні, не знаю відповів йому Вадим.

—Це хода людей "Ми чекаємо на Героїв Маріуполя", приурочена організаторами ходи до "Річниці виходу з Азовсталі", відповів йому журналіст.

—Зрозуміло, дякую за пояснення сказав йому Вадим і пішов далі вперед.

Раптом він побачив у натовпі людей, які йшли попереду нього жінку з маленькою дитиною.

Вадим прискорив свій крок. Він швидко наздогнав жінку з маленькою дитиною і схопив жінку ззаду за талію обома руками.

Жінка скрикнула від несподіванки, а потім різко повернувшись, кинулася до нього в обійми.

—Тату, тату кричала маленька донька Віка смикаючи його за одяг.

—Господи, як я щаслива тебе знову бачити, коханий мій Вадиме, шепотіла йому жінка обіймаючи Вадима за шию і палко цілуючи в губи.

—Я теж щасливий тебе бачити Тетяно, відповів їй Вадим.

—А мене тату ображено запитала у нього донька Віка, обіймаючи його руками за ноги.

—І тебе "Сонечко" теж і тебе теж відповів їй Вадим відпускаючи дружину і піднімаючи доньку на руки.

—Я так сумувала за тобою тату, сказала йому Віка гладячи своєю маленькою ручкою неголену щоку батька.

—Я теж дуже сумував "Сонечко" за тобою і за мамою відповів їй розчулено Вадим.

—Дуже сильно сумував тату запитала у нього Віка з допитливістю заглядаючи йому в очі.

—Дуже, дуже, дуже, дуже сильно сумував за вами обома відповів їй Вадим.

—Ти надовго приїхав до нас до Києва Вадиме, запитала у нього Тетяна.

—Всього на кілька днів Тетяно, а потім знову доведеться повертатися на фронт, воювати з клятими орками відповів їй Вадим.

—Кілька днів тату, це дуже мало засмутилася його донька Віка.

—Зате ці кілька днів ми проведемо дуже весело відповів доньці Вадим і з ніжністю погладив її рукою по волоссю, а потім обійнявши вільною рукою за талію дружину Тетяну, пригорнув її до себе і палко поцілував в губи.

Їх сильно з усіх боків штовхали люди в натовпі, хтось насупивши брови від невдоволення мовчки обходив їх, а хтось обходячи їх обурено лаявся на них: "чого мовляв стали стовпом посеред дороги і заважаєте іншим людям йти", але вони ні на кого не звертали уваги, вони зараз були самі в цілому світі. Самі. Щасливі разом. Існуючи лише одне для одного.



Кінець

Підтримати автора:

Ваш коментар буде першим!