Слава ЗСУ!

"Кого я вважаю винним у смерті героя?" від Васянович Олена Миколаївна опубліковано 05.04.2017

Смерть і життя – це речі, що ідуть без вороття у небуття. Сумні й щасливі, раптові і красиві, мінливі і вразливі, як Сашко. Будучи дитиною, він мав чисту душу, яку «трусили наче грушу» всі, кому нелінь. Ніхто і не зважав на біль, який герой постійно відчував, миривсь з усім і далі крокував. Він вірив в кривдників, що ніби помилились, їх виправдовував, а ті лише глумились, продовжували Страшний суд земний, сповнений сліз, підступний, бо мирський. Нерівня багачам і це читалось по очам... Не ті канони та надумані закони...

Хіба ж він знав, що світ неідеальний? Часом страшний і багатостраждальний. Повірив в Янгола з очима, як в Поліни, зіпсованої розкошом дитини, що звикла брати від життя усе будь-яким способом – гріх все знесе… Зіграла з почуттями, як у гру, таку нечесну, слів не доберу… Цяцьки і слава, вигода та гроші зробили свої справи нехороші, здавалося ще з світлими дітьми, що потягнулись до мани-пітьми. Хіба в тім щастя? Через то все і трапилось нещастя…

Невинний жарт став серед парт шкільних, як вирок з усіх насмішок-дирок, що лізли з однокласників, як дим і вбили віру у Сашка, як грім. Дитячі пустощі, байдужість, стрес подій накинулись на хлопчика, як рій. Несправедливість мозок роз’їда, як наслідок – прийшла біда в сім’ю, суспільство, що несло насильство у своїх жартах, вчинках і словах – наступив крах чужих надій і світлих мрій..

Всі підлітки, неначе той кришталь, не слід глумитися, але, нажаль, суспільство інколи шукає жертву часу, щоб показать свою заразу мрійливому Сашку-герою, що в знак протесту став перед юрбою на небі зіркою сумною. Був молодим і прагнув жити, але не міг щось враз зробити з усім, що коїлось в душі – Поліна, Янгол, школа, глум та ще й самотності той шум, біда в біді, постійні втрати, немає щастя, немає тата… Все загалом то – смерть для нашого героя, не вберегли, а знищили юрбою… Не проявили людяність, турботу. У кожного своя робота і цінності уже не ті, а вчинки непродумані й пусті. Ой, зглянтеся, Святі!!!

В дітей не має бути для смертей причин й смертей дитячих неповинно бути. Їм ще в майбутнє треба заглянути й зробити щось важливе для усіх. Не варто чути їм глузливий сміх для Ваших непотрібних втіх. Будьте причиною для щастя, а не, як поштовх до біди, Вам «межи» люди йти, то треба нею бути. Всім варто це збагнути і про амбіції забути…

Смерть і життя - це речі,
що ідуть без вороття,
Неварто загравати з ними,
Ставать пустими і гнилими,
Іти у натовпі не з тими…
Вершити долі проти волі.
Невже пусті в душі і кволі?

Нехай Сашкова зірка сяє,
А кожен більш не забуває,
Що випадковості нема
Й душа, то – птах, а не тюрма!

Не слід томить когось й давити,
Навчіться благородно жити
Й добро нести, де б ти не був
І ким не був,
Щоб пам’ятав
Та не забув нести життя,
Бо ти – людина!
Розумна, неповторна і єдина!