Слава ЗСУ!

"" Геноцид мешканців Бучі" останній виправлений варіант " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 06.04.2022

" Геноцид мешканців Бучі"

У росіян є таке прислів'я "мета виправдовує засоби". А яка у росіян мета ? Вони самі нещодавно відкрито зізналися у тому, що люто ненавидять Україну та українців та оприлюднили їхню мету "розлюднювання" та повна "денацифікація" українців. В одній російській газеті я не хочу її рекламувати з'явилася навіть стаття про те, що "Росія повинна зробити з Україною" в якій виправдовувалися масові вбивства російськими військовими мирних жителів на окупованих російськими військами територіях України. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров при цьому нахабно бреше всьому світу коли називає по-звірячому вбитих російськими військовими простих українців у Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Бородянці, Маріуполі "переодягненими нацистами" слово в слово повторюючи риторику хворого на всю голову російського диктатора Володимира Путіна. Мені дуже хочеться запитати у міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, а маленькі діти трьох, п'яти, семи, десяти, тринадцяти років убиті разом зі своїми матерями яких перед смертю ще й зґвалтували на очах їх дітей російські військові це теж "переодягнені нацисти"? І що це за ціль така "руський мир" якщо заради цього "миру" російські війська влаштували справжній геноцид українського населення в Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Бородянці, Маріуполі? Чому нібито захищаючи "руський мир" від "нацистів" російська авіація бомбила такі міста як Харків, Миколаїв, Дніпро, Одесу де проживало дуже багато російськомовного населення України? Ви росіяне нахабні лицеміри прикриваючись словами "руський мир" виправдовуваєте криваві злочини скоєні вашими військовими в Україні.
Але ніщо не може виправдати масові звірячі вбивства та згвалтування які здійснювалися російськими військовими під час окупації Бучі.
Через кілька днів після початку вторгнення в Україну колона російських танків та бронетранспортерів, що прибула до Бучі, була атакована українськими ЗСУ і рухатися далі не змогла. Російські військові окопалися і залишалися в цьому передмісті української столиці щонайменше до кінця березня.
Багато мирних жителів втекли з цього району, але деякі залишилися. У дворах багатоквартирних будинків вони розводили багаття та готували на них їжу, бо газ, електрику та воду відключили.
Очевидці розповіли, що російські солдати не випускали з міста чоловіків через гуманітарні коридори, а в тих, хто намагався втекти попри все, стріляли.
Уцілілі жителі Бучі розповіли, що перші тіла були поховані тут у перші дні війни, коли росіяни вбили велику кількість людей, "розстрілюючи всіх, кого бачили". За різними оцінками, кількість похованих коливається від 150 до 300 чоловік.
Репортери та представники влади, які прибули до міста після відходу російських військ, виявили на вулицях не менше 20 тіл чоловіків. У багатьох були великі рани, деякі були застрелені впритул пострілом у скроню. По кількох тілах явно проїхали російські танки.
Щоб ви краще розуміли які звірства творили російські війська в окупованій Бучі я розповім вам реальну історію однієї сім'ї яка проживала в Бучі на момент її захоплення російськими військами та якій дивом вдалося евакуюватися з Бучі.
Студентка Влада яка 17 днів жила в окупованій російськими військами Бучі на вулиці Яблонській, яку вона називає тепер алеєю трупів згадує, що без дозволу російських військових не можна було навіть пересуватися територією поряд із власним будинком, не те що виїхати з міста. «Якщо ти просто виходив з дому, тебе зупиняли, і ти казав, куди йдеш, тоді тебе не розстрілювали доки не випросиш у них дозволу, вийти було неможливо. Російські військові говорили: „Ходіть територією вулиці, ось Яблунька (мікрорайон у Бучі. — І далі не ходіть, інакше розстріл одразу“»). Влада зізнається, що їхній родині пощастило більше, ніж багатьом сусідами: поруч із їхнім будинком чергували «менш адекватні» російські солдати. «Неподалік нас будинок, де мамина подруга живе — її батько служив в [українській] армії, він помер рік тому. У нього було якесь звання та нагород багато. Росіяни, коли зайшли до їхнього будинку і рили документи, виявили, що він воював і розлютилися. Почали стріляти по стінах, вікнах. Вони не грабували, а просто розгромили все усередині». Навпроти будинку Влади стоїть дім її дідуся, всіх його сусідів вона знала. Якось сусід дідуся вийшов на вулицю покурити, а його донька вийшла в туалет. «Російські солдати, які стояли у нас, кажуть: „Якісь там дивні рухи, ми зараз із танка пульнемо в ці кілька будинків“. Усі їх почали відмовляти: мовляв, там діти, інваліди не треба, будь-ласка. Вони послухалися, але побігли перевірити. Сусід з переляку здурив: побіг, зачинив двері на замок. Російський військовий йому кричить: „Стояти, зараз розхуярю!“. Другий кинув гранату у вікно. Слава богу, ніхто не помер, але уламки скла повилітали і в голову влучили. Коли російські солдати побачили, що там жінки та діти, почали вибачатися. Наступного дня російські військові принесли їм чотири пакети з їжею, награбованою з наших магазинів, та по пляшці вина».
Чоловіку хресної Влади російські солдати прострелили шию, коли він вийшов опівдні на балкон покурити. До наступного ранку його не пускали до лікарні. Коли нарешті дозволили вийти з дому, хрещена Влади посадила чоловіка у тачку та повезла до лікарні. Він тепер ніколи не зможе розмовляти, дивом вижив. Того дня лікарка в лікарні рятувала не одного чоловіка з простріленим горлом, багато хто не вижив». Родині Влади вдалося виїхати з Бучі лише на 17-й день окупації. За словами Влади, трупи цивільних були на вулицях з перших днів, але тільки в день від'їзду з міста вона змогла побачити всю картину: «Коли росіяни кажуть, що це провокація, що це наші військові [Збройні сили України, ЗСУ] їх убили, коли вони [російська армія] вже пішли – це все неправда бо вже на 17-й день [окупації] там валялися трупи. Наші [ЗСУ] їх убити не могли, бо це була російська територія і наших, якби вони почали туди пробиратися, вбили б». Також Влада бачила на власні очі розстріляні машини мирних людей із трупами всередині.
«Дозвіл евакуюватися ми питали у старшого – не знаю, як пояснити, я не знаю військових термінів. Нам чомусь довго не дозволяли, нас просто тримали-тримали-тримали. Ми думали, що не доїдемо до місця евакуації. „Зелений коридор“ починався у центрі міста, а ми жили на околиці. туди [в центр міста] їхати хвилини три машиною, а ми їхали хвилин 20 або 30, тому що швидкість була просто мінімальна, щоб нас не розстріляли по дорозі». Коли російський військовий зупинив машину Влади для перевірки, він забрав у всіх телефони, повернувши сім-карти. «У мене лежав на колінах ноутбук, я не подумала його сховати, і російський військовий каже мені „Телефон я забираю, а ноутбук сховай, щоб [інші російські військові] не забрали“».
Я щиро радію тому що Влада та її сім'я зараз перебувають у безпеці на неокупованій російськими військами території України.
Сподіваюся що всі воєнні злочинці які причетні до цих жахливих вбивств мирного населення Бучі будуть знайдені і покарані, бо такі злочини проти людяності не мають строку давності. Україна мусить як Ізраїль навіть через роки знаходити цих катів будь-де де б вони не ховалися і притягати їх до відповідальності. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо їм цього.

Кінець

---

Ваш коментар буде першим!