знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Баба Зіна класу еліт
БАБА ЗІНА КЛАСУ «ЕЛІТ»
Сходинки в будинку були аварійними, дерев’яними,
дореволюційними. Ніхто й не знав, до якої революції вони мостилися. Вели на
другий
поверх, де жила ветеран усіх воєн баба Зіна. Власне, цих сходинок уже
не мало й бути. Будинок планувався під знесення, усім мешканцям давно пощастило
з новими квартирами. Проте бабу Зіну не чіпали. Який сенс давати старій,
дев’яностотрирічній людині квартиру? Вона ось-ось помре – і всі
проблеми розв’яжуться самі собою.
Навколо будинку чигали бульдозери, готові розчистити
майданчик під нову забудову. Паркінґ, житло елітного класу
мріялися новим власникам на цьому місці. Але баба Зіна, ветеран усіх воєн, але
баба Зіна, що витирала сопляки майбутнім генералам, космонавтам, політикам, видатним
аферистам і повіям, коли працювала бабою Зіною в радянському дитсадку, бо нянею
її ніхто так і не навчився називати, продовжувала жити всім забудовникам на
зло!!!
Три місяці тому до зовсім кволої баби прислали лікаря. Він
присів коло неї на ліжку, зміряв тиск, послухав серце, що хилиталось у різні
боки, ніби крила двохсотлітнього млина, який стоїть у Пирогові, і видав
вердикт: тиждень-два – і можна починати копати котлован.
Минув тиждень, минуло два. Група ентузіастів, яким кортіло швидше вселитися
в нове помешкання, бо давно сплатили за нього гроші, причому наперед, підійшла
до дверей бабиної квартири. На дзвінок ніхто не відповів. Смикнули двері – вони
відчинилися. На ліжку лежало маленьке, охайне тільце баби Зіни зі складеними ручками й розплющеними
повіками. «Померла!» – майнула радісна думка в усіх зразу. Ентузіасти з гуркотом
рвонули униз східцями сповістити світ про цю незабутню подію. Але тільки вони
опинилися на вулиці, як із другого поверху почувся хрипкий голос із грамофона.
Очі автоматично звелися вгору. У відчиненому вікні, з грамофоном і самоваром, червонощока й
весела, сиділа баба Зіна й пила чай. Вона хитро всміхалася, поклала собі на
кутній зуб грудку аж сизого, твердого цукру-рафінаду, який продавали Бог знає
коли, ударила кулаком під щелепу, розколола рафінад і почала присьорбувати із
блюдечка. Ентузіасти не зрозуміли. Вони знову піднялися на другий поверх – там
труп. Вийшли на вулицю – весела баба Зіна, чай і грамофон.
Походи у квартиру тривали не один раз. Не одна комісія
констатувала дивне перевтілення. Проводили експерименти:
одні залишалися у квартирі, інші виходили на вулицю. Перші бачили її мертвою,
другі – за чаюванням. Нарешті вона не втерпіла:
– Чого
ви скачете сюди-туди? – звернулася баба вниз, перехилившись через підвіконня, коли
всі черговий раз повибігали з будинку на вулицю й задрали голови вгору. –
Скільки ви будете шиї витягувати? Чи не час і мене спитати про що-небудь?
–
Слухайте, бабо, – зважився один, – ви
живі чи мертві?
– Раз
– жива, а раз – мертва, – сміючись, відповіла та.
– Слухайте,
бабо, – закипіли забудовники, – ми гроші сплатили, й нам у нову оселю
переїжджати пора.
– А
мені ж чому квартиру не виділили? – єхидно спитала баба Зіна.
– Так
ви ж скоро «того», – боячись сказати слово «помрете», невпевнено відповіли їй
знизу.
– Значить,
моєї смерті чекаєте, сучині діти. Зрозуміло. Тоді піднімайтеся до мене, там ви
її уздрінете.
Така відповідь не влаштовувала майбутніх мешканців
«елітки». У квартирі баби вони вже були, труп бачили, але це не вирішувало їхню
проблему.
– Слухайте,
шановна, – звернулися до неї, – може, ми якось домовимося, щоб ви вже зовсім «того»,
– знову забракло слова «померла», але баба зрозуміла й ще раз єхидно
перепитала:
– Що «того»?
– Ну,
ніби померла.
Баба Зіна підняла брови:
– Так
померла чи ніби?
– Та
померла, померла. Кому треба твоє «ніби»? – гримнув на попереднього мовця
хтось із натовпу.
Баба задумалася.
– А
як Коля Кудахтов прийде? Він же мене не знайде, – не то до себе, не то до інших
звернулася вона.
– Який
Коля? – вирвалося в усіх зразу.
– Що
ви? Не знаєте Колі? Офіцер-красень. Льотчик! Обіцяв на мені женитися, пішов за
квітами й має повернутися. Я чекаю.
– А
коли це було?
– Пригадується,
рік ішов дев’ятсот тридцять п’ятий.
Під будинком – мертва сцена. Після того, як забудовники отямилися,
вони утворили коло й почали радитися. Усі розуміли: хоч баба і з’їхала з
глузду, без Колі Кудахтова та весілля вона помирати не погодиться й справа не
зрушиться з
місця. Урешті, багатьом навіть сподобалася ідея відгуляти
свайбу й похорон баби Зіни одним заходом та й почати зводити
будинок.
– Хочу віддатися заміж! – заволала з вікна баба
Зіна.
– А
як віддамо, тоді помрете? – перепитали її.
– Тоді
помру, – ствердно кивнула вона.
Серед майбутніх власників квартир класу «Еліт» знайшлися
жартуни. Мовляв, баба не при своїх, давайте їй підсунемо
старого шимпанзе замість Колі Кудахтова – і на весіллі погуляємо, і бабу на той
світ проведемо, і посміємося до кольок у пузі. Хоча й не всі розділяли цю ідею, проте на
другий день старий шимпанзе «Коля Кудахтов», готовий до шлюбної церемонії
(у фраку, з метеликом на шиї і квіткою у лацкані) стояв перед вікном баби Зіни.
Однак та його не прийняла:
– Ну,
хіба це Коля? Коля не такий. Коля носить ялові чоботи, шикарне галіфе,
гімнастерку й пілотку з червоною зіркою.
Одягти шимпанзе в галіфе, гімнастерку й
пілотку із зіркою – справа не з
простих. Його криві ноги погано поєднувалися з тими лекалам, які були в місцевих ательє. Уся швейна
промисловість міста вирішувала важке питання: як зі старого шимпанзе зробити
льотчика-аса тридцятих років ХХ століття, красеня в гімнастерці, із
незабутніми профілем та фасом у пілотці? На це пішло декілька тижнів.
Баба Зіна зустріла нову подобу «Колі Кудахтова» трохи краще, ніж
раніше, але все рівно не погодилася йти з ним до РАЦСу: на рукаві й петлицях бракувало двох військових шпал, а
на грудях значка «Ворошилівський стрілець». Кинулися до колекціонерів,
дістали, прикріпили.
– Ведіть
його в хату і сфотографуйте нас на пам’ять, – наказала баба Зіна.
Забудовники пом’ялись, знаючи, що у квартирі лежить неживе
тіло, але бажання виконали. «Колю Кудахтова» посадили на ліжко коло мертвої
баби і сфотографували. Зробили фото, глянули: на ньому баба Зіна п’є чай із молодим,
елегантним чоловіком у військовій формі, біля них грамофон і самовар. Весілля
призначили через тиждень.
Коли весільний кортеж (два лінкольни, купа мерседесів і
тойот) із «Колею Кудахтовим» на чолі прибув під будинок баби
Зіни в призначений день, вікно виявилося зачиненим. Забігли у
квартиру – нікого.
Вискочили на вулицю. Кудись
зникли бульдозери для розрівнювання майданчика під забудову та інше будівельне
причандалля. На стіні старого будинку побачили прикріплене
оголошення: «Баба Зіна трагічно померла, тобто вийшла заміж за справжнього Колю
Кудахтова. Ваші гроші, мерзотники й обманщики, пішли на її похорон, або ж на весілля.
Будівництво зупинене за відсутністю коштів. Чекайте нової інформації».
Із повідомлень у пресі: «23 квітня 2010 року у великобританському
аеропорту Хітроу була затримана міжнародна аферистка баба Зіна, яка ввійшла в
довіру до майбутніх забудовників ще тоді, коли вони відвідували молодшу групу
дитсадка, а пізніше обманним шляхом позбавила їх нерухомості. У її кейсі
знайдені один автомобільний паркінґ і двісті сорок три квартири класу «Еліт». Усіх, хто постраждав у
результаті афери й хоче повернути собі нерухомість, просимо надіслати десять тисяч
доларів на рахунок №472095831 або на ім’я Худахтова Миколи Петровича до
запитання. Гроші потрібні для оплати за пересилку вкраденого майна класу «Еліт»
їхнім власникам. Форма пересилки – бандероль».
Зі звернень громадян у газету: «Шановна редакціє, не так давно ви
писали про одну цілительку, яка позбавляє людей нерухомості. Будь ласка,
надрукуйте її адресу або номер телефону. Дуже треба».
Відповідь у газеті: «Ідучи назустріч нашим читачам, які страждають
від паралічу, особливо розумового, публікуємо фотографію цілительки баби Зіни.
Цей знімок слід прикладати з лікувальною метою до нерухомості будь-якого походження.
Зникає моментально! Лікувальним процедурами можна зловживати».
Із роздумів баби Зіни, власниці нафтових свердловин та алмазних
копалень, генерального директора наркотрафіка за маршрутом «Карапутівка –
Зазайки»: «Хм… Вітька Копиленко… Колись соплі теліпалися, як циркові канати,
хоч сокирою рубай. А тепер – директор банку!!! Ірка Карабута… Горщик до одного
місця присмоктався, так і ходила по дитсадку, поки я не відірвала.
Помічник-референт народного депутата!!! А квартиру мені виділити – дзуськи! Ич,
сучині діти, бабу хотіли надурити!»