Слава ЗСУ!

"Бути вдома вчасно" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 22.06.2023

"Бути вдома вчасно"

  Коли моя мати Галина Григорівна була маленька і навчалася у восьмому класі її запросив на побачення хлопчик з її класу. Здається його звали Іваном, а можливо його звали Олексієм чи Олегом чи Дімою.

—Я чесно не знаю, як його звали.

—Та й яка різниця, як його звали?

—Суть моєї розповіді не в цьому.

— Тож нехай для моєї розповіді він буде просто Іваном.

—Отже, хлопчик Іван запросив мою маленьку матір Галину Григорівну на побачення в кіно після уроків і вона з радістю погодилася.

—Не знаю, що за фільм вони дивилися.

Це могла бути якась французька кінокартина з тих, що в той час дозволяли показувати в кінотеатрах в СРСР, наприклад, це міг бути французький фільм "Фантомас", або "Три мушкетери", а міг бути і який-небудь радянський фільм про війну і революцію, наприклад "Тихий Дон" чи "Чапаєв".

—Та і яка різниця який фільм вони дивилися?

—Суть моєї розповіді не в цьому.

Коли вони вийшли з кінотеатру, то був вже вечір.

Подивившись на свій наручний годинник моя мати Галина Григорівна побачила що вже без двадцяти хвилин дев'ять годин вечора і їй треба йти додому.

—Мені Іване, потрібно терміново йти додому серйозним голосом сказала моя мати Галина Григорівна Івану.

—Та рано ще Галю додому йти, ще навіть дев'ятої години вечора немає відповів їй спокійним голосом Іван.

—Мені потрібно точно о дев'ятій годині вечора бути вдома сказала йому моя мати Галина Григорівна.

—А інакше що?

—Інакше мене жорстоко покарає батько Григорій Юрійович.

—А що він Галю тобі зробить?

—Що вб'є тебе, якщо ти трохи запізнишся додому?

—Якщо я Іване запізнюся додому хоча б на одну хвилину...

—Тоді Галю, твоя карета перетвориться на гарбуз, коні перетворяться на мишей, кучер перетвориться на собаку, а ти з принцеси перетворишся на Попелюшку...

—Іване, це не жарти.

—Якщо Іване, я хоча б на одну хвилину запізнюся додому, то мій батько Григорій Юрійович жорстоко відлупцює мене ременем по дупі, а потім заборонить мені цілий тиждень гуляти на вулиці після школи.

—Ти Галю, це мені зараз серйозно кажеш?

—Так.

—Ну, тоді я Галю проведу тебе додому.

—Дякую.

—Тільки мені Іване, доведеться дуже швидко бігти додому, бо до мого будинку дві автобусні зупинки.

—Я намагатимусь Галю не відставати від тебе і бігти на рівні з тобою.

—Добре.

Дві автобусні зупинки моя мати Галина Григорівна швидко бігла щоб встигнути прибігти додому вчасно.

Іван весь час намагався бігти поруч з моєю матір'ю Галиною Григорівною, але він був нетренований і йому було важко постійно підтримувати такий швидкий темп бігу.

Він помітно втомлювався, але біг поряд з моєю матір'ю Галиною Григорівною з останніх сил, не показуючи вигляду, що йому це важко, щоб не виглядати жалюгідним "слабаком" в очах моєї матері Галини Григорівни.

На бігу вони не розмовляли одне з одним, бо швидко бігти і розмовляти було важко.

Нарешті вони підбігли до під'їзду її дому.

Зупинившись біля дверей свого під'їзду моя мати Галина Григорівна подивилася на свій наручний годинник і побачила, що вже без п'яти хвилин дев'ять годин вечора.

—Можна я тебе Галю поцілую, набравшись сміливості, важко дихаючи від швидкого бігу запитав Іван у моєї матері Галини Григорівни.

—Ні.

—Чому Галю?

—Мій батько Григорій Юрійович може побачити у вікно, як ти мене цілуєш, а він у мене дуже суворий.

—І взагалі Іване, зараз без п'яти хвилин дев'ять годин вечора і мені треба бігти додому.

—Ага, я пам'ятаю Галю, щоб твій батько Григорій Юрійович тебе не покарав.

—Дякую Іване, за те, що провів мене додому.

—Та, нема за що Галю.

—Ще побачимося завтра в школі.

—Так.

—До побачення Іване.

—До побачення Галю.

Моя мати Галина Григорівна швидко відчинила двері під'їзду і, забігши всередину, швидко побігла сходами нагору до своєї квартири.

Через кілька хвилин вона увімкнув світло підбігла до вікна  своєї кімнати і помахала Івану рукою.

А Іван постояв трохи перед під'їздом дивлячись вгору на освітлені вікна її кімнати, а потім неквапливо пішов до себе додому.

—Дуже дивна якась дівчинка і батько в неї дуже дивний.

—Напевно я не буду з нею більше зустрічатися після школи подумав він йдучи до себе додому.

Кінець

Ваш коментар буде першим!