Слава ЗСУ!

"2005 рік" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 25.06.2023

"2005 рік"

  У 2005 році я вперше та востаннє побачив свого покійного дідуся Григорія Юрійовича.

Можливо я бачив його раніше, коли я був зовсім маленьким, але я на жаль цього вже не пам'ятаю.

Якихось особливих родинних почуттів я до нього не мав, тому що я з ним не спілкувався, але я хотів подивитися на ту людину, яка була батьком моєї матері і била мою матір Галину Григорівну до 18 років і яку моя мати Галина Григорівна свого часу дуже боялася.

Отже я, моя мати Галина Григорівна та моя старша сестра Ірина Іванівна виїхали з Центрального залізничного вокзалу Києва поїздом "Київ-Новоросійськ" і через кілька діб ми прибули на залізничний вокзал у Новоросійську.

Найнявши на залізничному вокзалі Новоросійська таксі ми поїхали на квартиру до бабусі Любові Федорівни.

Бабуся Любов Федорівна жила одна в однокімнатній квартирі на п'ятому поверсі у панельному будинку біля ринку без ліфта.

Ми з важкими валізами в руках піднялися вузькими залізобетонними сходами на п'ятий поверх і подзвонили у двері квартири бабусі Любові Федорівни.

Бабуся Любов Федорівна відчинила нам двері квартири після третього дзвінка.

На ній був вільного крою квітчастий сарафан зі штапелю, що вигідно приховував повноту її фігури, сиве волосся елегантно підкручене плойкою, на шиї велике бурштинове намисто, а на руках свіжий манікюр. Від неї сильно пахло парфумами "Червона Москва".

У свої 82 роки бабуся Любов Федорівна не виглядала бабусею, а виглядала літньою, доглянутою жінкою. Якби Снігова королева з казки Ганса Христіана Андерсена зістарилася, то вона б виглядала напевно точнісінько як моя бабуся Любов Федорівна.

—Здрастуй мамо, сказала їй несміливо моя мати Галина Григорівна.

—Здрастуй Галю, відповіла їй з гідністю моя бабуся Любов Федорівна.

—Привіт бабуся Любо кажу їй я.

—Привіт бабуся Любо каже їй моя старша сестра Ірина Іванівна.

—Здрастуйте мої дорогі онуки, каже нам усміхнувшись бабуся Любов Федорівна.

—Заходьте, каже нам бабуся Любов Федорівна, відсуваючись убік і пропускаючи нас увійти до своєї квартири.

Ми проходимо в її квартиру і зупиняємось біля порогу в нерішучості.

Незважаючи на те, що бабуся Любов Федорівна живе одна - у неї в квартирі ідеальна чистота та порядок.

Нам незручно ступати у своєму брудному взутті по її свіжовимитому лінолеуму.

Бабуся Любов Федорівна це бачить і пропонує нам одягнути домашні капці, які вона зберігає для гостей, які зрідка відвідують її.

Ми з вдячністю беремо у неї з рук домашні капці і знімаємо своє брудне взуття, залишаючи його біля порогу, а потім знімаємо і вішаємо на вішалку в шафі для одягу що стоїть в коридорі свій верхній одяг.

—Ідіть мийте руки у ванній і приходьте на кухню каже нам бабуся Любов Федорівна.

Ми всі по черзі миємо руки у ванній, а потім йдемо на маленьку кухню, де бабуся Любов Федорівна вже поставила грітися на плиту молочний суп у білій емальованій каструлі.

—Сідайте до столу, каже нам бабуся Любов Федорівна.

Ми слухняно сідаємо до столу і бабуся дістає зі старого фарбованого білою фарбою буфету 50-х років три тарілки, дістає з шухляди буфету три ложки і кладе їх біля тарілок.

Потім бабуся Любов Федорівна вимикає вогонь під каструлею з молочним супом, бере з буфету ополоник і наливає нам гарячий молочний суп по тарілках.

Ми сидимо за столом і не поспішаючи їмо гарячий молочний суп, а бабуся Любов Федорівна сидить поруч з нами і дивиться на те, як ми їмо.

Після цього вона хоче пригостити нас чорною ікрою, і ми з радістю погоджуємося.

Бабуся Любов Федорівна відкриває холодильник і дістає звідти трилітровий балон з чорною ікрою, вона ставить його на стіл, бере з буфету столову ложку та дістає ікру з балона.

Потім вона тонкими скибочками нарізає ножем на дошці пшеничний батон і маже нам бутерброди з чорною ікрою і кладе на велику пласку тарілку.

Потім ставить балон з чорною ікрою назад у холодильник.

—Беріть, пригощайтеся на здоров'я каже нам бабуся Любов Федорівна.

Ми всі по черзі беремо з тарілки бутерброди з чорною ікрою.

Чорна ікра дуже свіжа та смачна, в міру солона і буквально тане у роті. Ми їмо бутерброди з ікрою із задоволенням.

—У магазині ви таку не купите. Це мені колеги з роботи дістали каже моїй матері Галині Григорівні бабуся Любов Федорівна.

—Коли я була маленька ти таких делікатесів додому не приносила каже їй з докором моя мати Галина Григорівна.

—Так, я не приносила відповідає їй спокійним голосом бабуся Любов Федорівна.

—Але я тепер живу одна і можу побалувати себе смачненьким. Я навіть купила собі мультиварку та кілька кулінарних книг і тепер навчаюсь готувати за новими рецептами відповідає моїй матері Галині Григорівні бабуся Любов Федорівна.

Після їжі ми йдемо до кімнати, де бабуся Любов Федорівна організовує нам спальне місце. Втомлені з дороги ми не дивимося телевізор, а одразу ж лягаємо спати.

Я сплю "валетом" на одному ліжку з моєю матір'ю Галиною Григорівною і її ноги знаходяться недалеко від моєї голови.

Моя мати вночі спить чуйно і я боюся зайвий раз поворухнутися на вузькому ліжку, щоб випадково її не розбудити.

Поруч на ватному матраці спить на підлозі моя старша сестра Ірина Іванівна.

А на дивані біля телевізора спить моя бабуся Любов Федорівна.

Вона трохи хропе уві сні. Я пам'ятаю що вранці наступного дня я пізно встав і відразу ж пішов до ванної вмиватися, а потім зайшов на кухню де вже сиділи за столом пили чай та розмовляли між собою моя мати Галина Григорівна, моя сестра Ірина Іванівна та моя бабуся Любов Федорівна.

На сніданок у нас була гречана каша, салат з помідорів з огірками та варені яйця.

Поснідавши ми вирішили погуляти по місту. Ми зайшли на ринок який знаходився поряд з будинком бабусі і були неприємно здивовані високими цінами на продукти, потім зайшли до магазину "Океан" в якому незважаючи на назву не було жодної риби крім смердючої та дорогої тараньки, після цього ми подивилися на Новоросійський Морський Торговий Порт та сфотографувалися на тлі моря та портових кранів. Після цього ми повернулися назад на квартиру до бабусі Любові Федорівни обідати.

На обід у нас був картопляний суп з куркою.

Після обіду ми залишилися в квартирі бабусі Любові Федорівни і більше нікуди з дому не виходили.

Весь час, що залишався до сну, ми спілкувалися з бабусею Любовю Федорівною і дивилися телевізор.

Потім ми повечеряли і рано лягли спати.

Наступного дня ми встали, по черзі вмилися у ванній і поснідавши рано пішли з дому.

Моя мати Галина Григорівна запропонувала мені та моїй сестрі Ірині Іванівні поїхати в гості до дідуся Григорія Юрійовича.

Моя сестра і я погодились.

Ми сіли на тролейбус і довго їхали по місту. Потім на одній із зупинок ми вийшли і довго йшли під гору повертаючи то вліво, то вправо, петляючи лабіринтом вузьких вулиць, поки нарешті не вийшли до якогось сірого, обшарпаного будинку.

—Тут живе мій батько Григорій Юрійович тому постарайся Станіславе поводитися пристойно сказала мені моя мати Галина Григорівна.

Я мовчки кивнув їй у відповідь головою і ми увійшли до під'їзду будинку.

Піднявшись нагору вузькими залізобетонними сходами ми опинилися перед оббитими чорним дермантимом дерев'яними дверима квартири в яких жив мій дідусь Григорій Юрійович разом зі своєю другою дружиною.

Моя мати Галина Григорівна подзвонила у двері квартири.

До дверей підійшла літня жінка.

—Що вам потрібно обережно запитала вона через двері.

—Я Галина, донька вашого чоловіка Григорія Юрійовича відповіла їй через двері моя мати Галина Григорівна.

Двері відчинилися навстіж і на порозі з'явилася літня неохайна жінка у брудному фартуху з розпатланим сивим волоссям на голові. Вочевидь вона була на кухні і готувала обід коли моя мати Галина Григорівна несподівано подзвонила в двері її квартири.

Вона кілька секунд уважно вивчала нас поглядом, а потім дозволила нам увійти до квартири.

—А Григорій Юрійович удома спитала моя мати Галина Григорівна у жінки.

—Ні, але він скоро буде вдома відповіла їй жінка.

Вона зачинила замок вхідних дверей і запропонувала нам одягнути старі домашні капці.

Ми зняли своє брудне взуття, одягли запропоновані нам старі домашні капці і повісивши верхній одяг на вішалку в шафі для одягу що стояла у коридорі пройшли у вітальню.

Квартира другої дружини мого дідуся Григорія Юрійовича була сталінкою з високими стелями, великою та просторою, але дуже брудною. На стінах були вицвілі радянські паперові шпалери з квітами, на яких де-не-де з'явилися дірки, на карнизах висіли ганчірками брудні, давно нестирані штори, на підлозі в кімнатах лежав продавлений від часу радянський лінолеум, по кутах кімнат був пил, у ванній кімнаті протікав змішувач, а вдовершення всього цього брудний туалет з несправною кнопкою зливу бачка. Туалет був стародавній з тих, які були колись у 30-80-ті роки в громадських радянських установах, коли бачок розташовувався під стелею і вода по довгій трубі змивалася в чашу "Генуа".

Я не думав, що у когось у квартирі зберігся такий стародавній туалет. Сказати, що я був розчарований. Ну це нічого не сказати.

Я був у шоці від побаченого. Як за таких антисанітарних умов можна було жити?

Квартира другої дружини Григорія Юрійовича різко програвала маленькій, але дуже чистій однокімнатній квартирі бабусі Любові Федорівни.

Пам'ятаю я ще тоді подумав: "а як же живе у цій брудній квартирі зі своєю другою дружиною схиблений на чистоті дідусь Григорій Юрійович?"

Ретельно вимивши руки у ванній після туалету я пройшов на кухню, де друга дружина мого дідуся Григорія Юрійовича вже накрила на кухонний стіл щоб обідати.

Вона ввічливо запросила нас пообідати з нею.

Ми погодились.

Коли ми сіли до столу, у двері квартири раптом подзвонили.

—Зараз я піду відкрию. Це напевно мій чоловік Григорій Юрійович з онуком Женею з музичної школи прийшли. Мій чоловік Григорій Юрійович водить свого онука Женю до музичної школи на заняття на акордеоні сказала нам друга дружина мого дідуся Григорія Юрійовича, підводячись з-за столу.

То дійсно був мій дідусь Григорій Юрійович зі своїм онуком Женею від прийомної доньки.

Він увійшов у квартиру і його друга дружина пошепки сказала йому, що у них вдома гості.

Дідусь Григорій Юрійович та його онук Женя роздяглися, помили руки у ванній та пройшли на кухню обідати.

Дідусь Григорій Юрійович сидів навпроти моєї матері Галини Григорівни поряд зі своєю другою дружиною, яка сиділа ліворуч від нього, а праворуч від нього сидів його маленький онук Женя. Я сидів праворуч від своєї матері Галини Григорівни, а ліворуч від неї сиділа моя старша сестра Ірина Іванівна. На перше ми їли картопляний суп, а на друге якесь жорстке м'ясо з жовтою консервованою квасолею теж дуже жорсткою.

Після обіду моя мати Галина Григорівна підійшла до батька і спитала в нього як його здоров'я.

—Та, нічого так більш-менш ухильно відповів їй він.

Я уважно подивився на свого дідуся Григорія Юрійовича.

Він виглядав погано. Високий, худий як сірник, з тремтячими руками, з глибокими зморшками на обличчі і в окулярах з діоптріями, він не був схожий на того підтягнутого, сильного сорокарічного чоловіка зі старих чорно-білих фотографій, які мені колись показувала моя мати Галина Григорівна.

Було видно, що він дуже хворий.

—А ти як спитав він у моєї матері Галини Григорівни.

—Нормально відповіла йому моя мати Галина Григорівна.

—Це добре зітхнувши сказав їй дідусь Григорій Юрійович.

—Тату, а можна я поставлю тобі запитання запитала у нього моя мати Галина Григорівна.

—Добре відповів їй мій дідусь Григорій Юрійович.

—Чому ти весь час бив мене, коли був одружений на бабусі Любові Федорівні?

—Наталко, вибач мене за це будь-ласка відповів їй мій дідусь Григорій Юрійович.

Він назвав мою матір Галину Григорівну ім'ям Наталка переплутавши її з молодшою сестрою Наталкою. Мабуть, вже тоді в нього було щось з пам'яттю. Все-таки йому вже тоді було 85 років.

—Тоді доню, всі батьки своїх дітей били. Просто час, Наталко був такий жорстокий сказав моїй матері Галині Григорівні мій дідусь Григорій Юрійович.

Моя мати Галина Григорівна сфотографувала мене поряд з дідусем Григорієм Юрійовичем і в мене десь є ця єдина спільна фотографія, де ми з ним поряд сидимо на шкіряному дивані.

Я поспілкувався трохи зі своїм дідусем Григорієм Юрійовичем розмовляючи ні про що, так про різні дрібниці, а потім ми попрощалися і пішли.

Пам'ятаю що коли ми приїхали додому до бабусі Любові Федорівни, то мати з порогу сказала їй, що ми були в гостях у дідуся Григорія Юрійовича.

—Навіщо ви до нього їздили запитала у моєї матері Галини Григорівни різким тоном бабуся Любов Федорівна. Після стількох років що пройшли з моменту їх розлучення вона досі була на нього ображена.

—Ми просто хотіли на нього подивитися відповіла їй моя мати Галина Григорівна.

—Ну і як він запитала у неї різким тоном бабуся Любов Федорівна.

—Він виглядав дуже хворим і переплутав мене з моєю молодшою сестрою Наталкою відповіла бабусі Любові Федорівні моя мати Галина Григорівна.

—А ви його онука Женю бачили спитала у неї бабуся Любов Федорівна.

—Так, бачили відповіла їй моя мати Галина Григорівна.

—Він схожий на дідуся Григорія Юрійовича, як дві краплі води сказав я.

—Я думаю, що це не онук, а його рідний син сказала бабуся Любов Федорівна.

—Чий спитала у неї з подивом моя мати Галина Григорівна.

—Григорія Юрійовича та його прийомної доньки відповіла їй різко бабуся Любов Федорівна.

—Але ж це інцест вигукнула обурено моя мати Галина Григорівна.

—Вони не рідні батько і донька, але ця подібність між онуком Женею та Григорієм Юрійовичем очевидно є результатом його статевих відносин з прийомною донькою відповіла їй різко бабуся Любов Федорівна.

Ми роздяглися, одягли на ноги домашні капці та повісивши верхній одяг у шафу, вимили руки у ванній та пішли на кухню вечеряти.

Повечерявши рисовою кашею з рибою та салатом з помідорів ми подивилися телевізор і рано лягли спати.

Наступного дня був мій день народження 4 січня 2005 року. Цього дня мені виповнилося рівно двадцять років.

Того дня я встав о дев'ятій ранку і відразу ж пішов у ванну вмиватися, а потім зайшов на кухню де вже сиділи за столом пили чай і розмовляли між собою моя мати Галина Григорівна, моя сестра Ірина Іванівна та моя бабуся Любов Федорівна.

Вони привітали мене з днем народження.

Поснідавши гречаною кашею з салатом з помідорів та яєчнею ми разом з бабусею Любов'ю Федорівною вийшли на вулицю погуляти. Моя бабуся повільно спустилася з п'ятого поверху сходами у двір і сіла на лаву біля під'їзду щоб трохи перепочити.

Після цього ми сходили разом на берег і подивилися на Новоросійський Морський Торговий Порт.

Бабуся Любов Федорівна розповідала мені про той час, коли вона працювала в Новоросійському Морському Торговому порту.

Потім ми пішли назад додому.

Йдучи назад ми зайшли на ринок біля її будинку, купили на ринку овочів і торт "Золотий ключик".

Прийшовши додому, ми роздяглися, одягли на ноги домашні капці і повісивши верхній одяг у шафу, вимили руки у ванній і пішли на кухню вечеряти.

Коли ми вечеряли на кухні, у двері квартири несподівано подзвонили.

—Я піду відкрию. Це мабуть Наталка з Оленою прийшли сказала бабуся Любов Федорівна піднімаючись з-за столу.

Це справді прийшла мамина молодша сестра Наталка зі своєю донькою Оленою. Вони зайшли в квартиру і, переодягнувшись, приєдналися до нас.

Пам'ятаю, як ми розділили на всіх куплений на ринку торт "Золотий ключик" і як все по черзі вітали мене з днем народження. Бабуся Любов Федорівна, моя мати Галина Григорівна та моя старша сестра Ірина Іванівна побажали мені бути щасливим і здоровим, а мамина сестра тітка Наталка та її донька Олена побажали мені окрім цього виконання всіх моїх бажань.

Я подякував усім за щирі побажання та теплі слова. А потім ми всі танцювали під музику з касетного бабусиного магнітофона.

Потім мамина сестра Наталка разом з донькою Оленою пішли.

Прибравши зі столу і помивши за собою брудний посуд, ми трохи подивилися телевізор, а потім лягли спати.

Наступного дня вранці я, моя мати Галина Григорівна та моя старша сестра Ірина Іванівна сіли на залізничному вокзалі Новоросійська на поїзд з Новоросійська до Києва та поїхали назад додому. Людська пам'ять дивна річ! Деякі моменти життя вона зберігає у мозку людини назавжди, а деякі безслідно витирає з сірих клітин мозку наче їх ніколи там і не було.

Вже вісімнадцять років минуло з того часу, а я досі пам'ятаю деякі окремі епізоди мого тодішнього життя так само яскраво, наче це сталося зі мною вчора.

Кінець

Ваш коментар буде першим!