Слава ЗСУ!

"Дівчина з далекого минулого " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 09.07.2022

"Дівчина з далекого минулого"

  Ця кримінальна історія сталася у 1993 році в Києві. Одного теплого осіннього вечора 17-річний Ігор повертався до себе додому після тренування у спортивній секції з тхеквондо. Проходячи повз будинок за адресою вулиця Маршала Тимошенко 2-а він побачив як четверо п'яних хлопців з пивом у руках нахабно пристають до молоденької симпатичної 16-річної золотоволосої дівчини одягненої в легку білу бавовняну кофтинку, модну коротку чорну міні-спідницю, тілесного кольору колготки які підкреслювали стрункі довгі ноги дівчини та чорні туфлі на високих підборах. "Дворова шпана" і рекетири-початківці відразу ж зрозумів Ігор ледь глянувши на п'яних хлопців. Найголовніший з них "ватажок" вуличної банди спереду загородив дівчині дорогу не даючи їй можливості пройти вперед вулицею, двоє його друзів стали з різних боків від дівчини щось кричачи і нахабно хапаючи її по черзі за руки з різних боків, а ще один підійшов до неї ззаду, не даючи їй можливості втекти назад. Ігор одразу не роздумуючи прийняв рішення захистити беззахисну дівчину від вуличних бандитів. Він підійшов до групи п'яних хлопців і голосно звернувся до головного з них "ватажка" вуличної банди з вимогою негайно дати дівчині спокій. П'яні хлопці куражачися один перед одним підняли на сміх пропозицію Ігоря залишити дівчину в спокої, а "ватажок" вуличної банди у відповідь дістав з кишені штанів складний ніж і нахабним тоном порадив Ігорю самому забиратися звідси поки живий та цілий, бо гірше буде. Розсердившись Ігор високо підстрибнувши ударом правої ноги, вибив ніж із руки "ватажка" вуличної банди, а потім сильним ударом лівої ноги в груди послав його в нокаут. Двоє друзів "ватажка" вуличної банди залишивши дівчину у спокої кинулися удвох до Ігоря. Один із них на бігу вихопив з кишені штанів складний ніж, а інший на бігу одягнув на праву руку важкий свинцевий кастет. Ігор, даючи їм можливість наблизитися до нього, знову високо підстрибнув і з'їздив одночасно правою ногою по голові одному, а лівою ногою по голові іншому бандиту. Бандити як підкошені впали на тротуар поряд з "ватажком" вуличної банди, що лежав непритомний. Вони лежали на тротуарі і стогнали від болю, але підвестися навіть і не намагалися. Побігли звідси швидше, поки вони не прийшли до тями сказав Ігор переляканій дівчині і схопивши її за руку потяг за собою. Дівчина незабаром прийшла до тями і почала бігти вперед нарівні з Ігорем. Як тебе звуть на бігу запитав у неї Ігор. Мене звуть Вероніка відповіла йому дівчина. Гарне ім'я, як у актриси Вероніки Кастро сказав їй Ігор. А тебе як звуть спитала у нього Вероніка. Мене звуть Ігор представився він їй. Здорово ти їх "уклав" на тротуар сказала йому Вероніка з повагою на нього подивившись. Це було карате спитала у Ігоря Вероніка. Ні, це було тхеквондо відповів їй Ігор. Ніколи про нього не чула відповіла йому Вероніка. Це вид корейського бойового мистецтва відповів їй Ігор. А-а-а зрозуміло протягла у відповідь Вероніка. Ти знаєш цих хлопців спитав у неї Ігор. Ні, вперше у житті їх бачу відповіла йому Вероніка. Зрозуміло відповів їй Ігор. А де ти живеш запитав у неї Ігор перейшовши з бігу на крок, бо вони вже далеко втекли від бандитів. Я живу тут неподалік на вулиці Маршала Тимошенко 33 відповіла йому Вероніка. Давай я проведу тебе додому галантно запропонував їй Ігор. Я буду тільки рада усміхнувшись відповіла йому Вероніка. Трохи повагавшись він обійняв її за талію і вона у відповідь тісно притиснувшись до нього теж обняла його за талію. Так обійнявшись один з одним, вони дійшли до під'їзду її будинку. Ну ось я і вдома усміхнувшись сказала йому Вероніка. Велике спасибі тобі що захистив мене від вуличних бандитів і провів мене додому сказала Ігореві Вероніка. Ми ще з тобою побачимось колись із надією в голосі запитав у неї Ігор. Я не знаю відповіла йому Вероніка і повагавшись трохи поцілувала його в щоку на знак подяки і швидко побігла до будинку. Відчинивши вхідні двері під'їзду, вона зупинилася на порозі і помахавши Ігореві рукою на прощання зникла в під'їзді будинку. Ігор, постоявши, трохи пішов до себе додому. По дорозі додому він насвистував популярну пісеньку гурту "ДДТ" "що таке осінь" з альбому "Актриса весна" і був дуже щасливим. Коли він пройшов вже половину дороги до свого будинку, то випадково засунувши руку в праву кишеню штанів за цигарками виявив, що в нього зникли ключі від квартири. Де я міг їх втратити, почав ламати над цим голову Ігор. Він вирішив, що втратив ключі, коли бився з вуличними бандитами, захищаючи від них Вероніку і кинувся за тією адресою шукати свої ключі. Але прибігши за адресою будинку по вулиці Маршала Тимошенко 2-а Ігор не виявив там ані вуличних бандитів, ані своїх втрачених ключів. Тільки на асфальті були плями свіжої крові, які вказували, що тут нещодавно відбулася кривава вулична бійка. У якійсь незрозумілій тривозі Ігор пішов назад до себе додому і зайшовши в під'їзд свого будинку і піднявшись на ліфті на третій поверх, опинився перед дверима квартири своїх батьків. Ігоря неприємно вразив той факт, що двері квартири були навстіж відчинені, він обережно пройшов усередину квартири і виявив у кімнатах повний розгром: вивернуті ящики шаф, вивернуті книги з книжкових полиць, розпорошений ножем диван і пухові подушки з яких вилітав гусячий пух і повільно кружляв у повітрі наче білий сніг. Очевидно, що грабіжники щось активно шукали і пішли зовсім недавно буквально перед його приходом. Йдучи з квартири грабіжники забрали із собою знайдені в серванті гроші, золоте кільце його матері, японський відеомагнітофон Sony, каракулеву шубу його матері, майже нову шкіряну куртку його батька. Ігор пройшов до вітальні і викликав по стаціонарному телефону міліцію заявивши про пограбування квартири своїх батьків. Міліція приїхала до нього через півгодини після виклику. Ще через годину з роботи повернулися його батьки Микола Іванович та Лідія Сергіївна і заставши міліцію та нещасного Ігоря у їхній розгромленій грабіжниками квартирі дуже засмутилися з цього приводу. Ігор відверто розповів їм про бійку з вуличними бандитами та про дівчину Вероніку, яку він від них врятував. Мати Ігоря Лідія Сергіївна запитала в нього чи могла врятована ним від вуличних бандитів дівчина Вероніка бути причетною до зникнення ключів та подальшого пограбування їхньої квартири. Це ж саме питання поставив Ігореві і міліціонер Степан Петрович. Ні, звичайно ж Вероніка тут ні до чого став активно заперечувати їм Ігор. Бачили б ви її наївні очі, її ангельське, нехитре та дитяче обличчя відповів їм Ігор. Хоча сам Ігор був не так у цьому впевнений, як говорив про це своїм батькам та міліціонерам. Ігор чудово пам'ятав як проводжаючи Вероніку додому сміливо обіймав її рукою за талію і вона у відповідь притискалася до нього всім тілом шукаючи у нього підтримки та захисту, обійнявши його правою рукою за талію. Невже саме тоді Вероніка непомітно витягла ключі від квартири з правої кишені моїх штанів і передала їх цим вуличним бандитам, які були її спільниками подумав із гіркотою Ігор. Адже що я по суті знаю про неї крім її імені та адреси за якою я проводжав її додому, але її ім'я та адреса можуть бути несправжніми, адже я не бачив її паспорта подумав з сумом Ігор. Вголос же Ігор відповів міліціонеру Степану Петровичу, що твердо впевнений у тому, що Вероніка тут ні до чого, а квартиру швидше за все пограбували ті самі вуличні бандити, які підібрали з асфальту ключи від квартири, що випали з кишені брюк Ігоря під час бійки. Міліціонер Степан Петрович і мати Ігоря Лідія Сергіївна обмінялися багатозначним поглядом який означав ти ще дуже молодий і не все знаєш у житті хлопець. А ти знаєш, де вона живе запитала у Ігоря його мати Лідія Сергіївна. Так, звичайно я ж її проводжав додому після бійки з вуличними бандитами відповів своїй матері Ігор. Вона живе недалеко звідси у будинку за адресою вулиця Маршала Тимошенко 33 під'їзд №1 відповів їй Ігор. А номер її квартири ти знаєш запитала в нього Лідія Сергіївна. Ні не знаю чесно відповів їй Ігор. Я зараз поїду туди за вказаною адресою і розпитаю мешканців під'їзду №1 може хтось із них знає цю Вероніку сказав міліціонер Степан Петрович. Хоча я особисто дуже сумніваюся, що це її справжнє ім'я і вона насправді живе в цьому будинку сказав міліціонер Степан Петрович матері Ігоря Лідії Сергіївні. Швидше за все ми маємо справу з організованою злочинною групою дуже хитрих шахраїв сказав їй міліціонер Степан Петрович. Опишіть юначе будь-ласка нам її зовнішність та зовнішність тих вуличних бандитів, які до неї чіплялися на вулиці, щоб нам було простіше їх відшукати попросив Ігоря міліціонер Степан Петрович. Вероніка висока, струнка симпатична дівчина, із золотистим до плечей волоссям і наївними, чистими, блакитними очима, на правій щоці у неї невелика родимка, а одягнена вона була в білу бавовняну кофтинку, коротку чорну міні-спідницю та чорні туфлі на високих підборах відповів йому Ігор. Ну золоте волосся може бути перукою, блакитні очі можуть виявитися кольоровими контактними лінзами, а родимка на щоці може бути несправжньою, а намальованою косметичним олівцем відповів йому міліціонер Степан Петрович. Ну добре ми спробуємо пошукати її за вказаною вами адресою відповів Ігореві міліціонер Степан Петрович. Моя професійна інтуїція мені підказує, що ця дівчина чудово знає цих самих вуличних бандитів і сама є членом їхньої банди сказав вголос міліціонер Степан Петрович. Попрощавшись з Ігорем та його батьками міліціонери зібралися та поїхали за вказаною Ігорем адресою шукати загадкову дівчину Вероніку за описом її зовнішності даного їм Ігорем. Але на жаль ніхто з мешканців під'їзду №1 будинку за адресою вулиця Маршала Тимошенко 33 не впізнав дівчину Вероніку. Наступного дня на прохання своїх батьків Ігор приїхав до міліцейської дільниці і ще раз дав опис зовнішності дівчини Вероніки та вуличних бандитів з якими він учора ввечері побився біля будинку за адресою вулиця Маршала Тимошенко 2-а. Міліцейський художник Іван Семенович намалював їхні фотороботи, які потім були розмножені у міліції на ксероксі та розвішані на ліхтарних стовпах та дошках оголошень у різних районах міста Києва. Але час минав, київська міліція збивалася з ніг, але ніяк не могла вийти на слід загадкової дівчини Вероніки та вуличних бандитів. Тоді керівництвом київської міліції було прийнято рішення розмістити інформацію про цю дівчину Вероніку та вуличних бандитів у столичних газетах та на центральному телебаченні. Одразу ж у редакції столичних газет посипалися листи та дзвінки від людей, які прагнули популярності та слави, які стверджували, що бачили десь когось схожого на розшукувану міліцією дівчину Вероніку, або на когось із розшукуваних міліцією вуличних бандитів. Реклама на центральному телебаченні теж нічого не принесла у пошуку імовірних злочинців причетних до пограбування квартири батьків Ігоря. На перевірку міліції всі дзвінки та листи в редакції столичних газет та на центральне телебачення виявлялися фейковими. Осіб підозрюваних у пограбуванні квартири батьків ігоря яких розшукувала київська міліція ніхто не бачив, не знав, вкрадена ними техніка та одяг ніде в комісійці і на речових ринках не спливала. Схоже, що і загадкова дівчина Вероніка і вуличні бандити як крізь землю провалилися. Київська міліція, як і раніше, займалася їх розшуком не лише по Києву та Київській області, а й по сусідніх областях України, але час минав, а результатів їх пошуку не було. Слід зазначити, що 90-ті роки в Україні були дуже неспокійними роками розвалу колишньої правоохоронної системи, що дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР, роками масових вбивств на замовлення бізнесменів, рекету, викрадення відомих і багатих людей організованими кримінальними угрупованнями з метою отримання викупу від їхніх рідних, слідчих катастрофічно не вистачало, щоб повноцінно розслідувати всі кримінальні справи, які росли щодня як на дріжджах. Тому врешті-решт керівництво київської міліції ухвалило рішення закрити кримінальну справу про пограбування квартири батьків Ігоря та направити зусилля слідчих на розслідування нещодавно вчиненого вбивства відомого київського бізнесмена, а нерозкриту справу про пограбування квартири батьків Ігоря здати до архіву на зберігання . Ані дівчина Вероніка, ані вуличні бандити так і не були знайдені київською міліцією. ...Минуло 29 років з того часу Ігор вже давно став не Ігорем, а Ігорем Миколайовичем доцентом "Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського". Він давно вже був одружений і мав двох дорослих дітей. Якось суботнім днем я випадково зустрів його на вулиці вигулюючого свою таксу, і він відверто розповів мені цю незвичайну історію. Ігоре Миколайовичу, а міліція так і не знайшла цю дівчину Вероніку і цих вуличних бандитів спитав я у нього. Ні, Станіславе, не знайшла і незабаром кримінальну справу про пограбування квартири моїх батьків було закрито та передано на зберігання до архіву відповів мені Ігор Миколайович. А ви Ігоре Миколайовичу, так і не бачили більше цю дівчину Вероніку запитав у нього я. Ні, так більше ніколи її не бачив відповів мені він. А як ви думаєте ця дівчина Вероніка була у змові з цими вуличними бандитами і брала участь у пограбуванні вашої квартири чи ні запитав я у Ігоря Миколайовича. Тоді я так не думав, а зараз я думаю що це цілком могло бути насправді відповів мені Ігор Миколайович. Швидше за все заздалегідь побачивши мене, як я йшов додому по вулиці, ця дівчина Вероніка як гарна "актриса" розіграла переді мною цілу виставу в якій їй відводилася роль беззахисної "жертви" ображеної мерзенними вуличними бандитами, щоб я "клюнув" і поліз у бійку її захищати, потім я повинен був як галантний кавалер провести "злякану" дівчину додому, і під час прогулянки вона шукаючи у мене захисту та підтримки тісно притискалася до мене і обіймала мене рукою за талію, що виглядало цілком природно з її боку, а сама в цей час іншою рукою шукала ключі від квартири у мене в кишені штанів відповів мені Ігор Миколайович. Ви так думаєте запитав у нього я. Так, таке цілком могло бути насправді відповів мені Ігор Миколайович. Ви злилися на неї за обман запитав у нього я. Раніше я був дуже засмучений що дівчина, яка мені дуже сподобалася з першого погляду так жорстоко обдурила мене відповів мені Ігор Миколайович. А потім спитав у Ігоря Миколайовича я. Потім я був дуже злий на неї і готовий був задушити її своїми руками, якби випадково зустрів її десь на вулиці відповів мені Ігор Миколайович. А потім із цікавістю запитав я у Ігоря Миколайовича. Ну, а потім мені стало навіть шкода її, у неї напевно було дуже нещасливе дитинство, якщо вона зважилася заробляти гроші собі на життя таким чином відповів мені Ігор Миколайович. Знаєте, що Станіславе я був по-справжньому закоханий у неї і спочатку Вероніка часто снилася мені вночі в еротичних сновидіннях відповів мені Ігор Миколайович. Я зупинився і здивовано глянув на нього. Так, так Станіславе адже я не народився відразу ж лисуватим, схильним до повноти 46-річним доцентом "Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського" в чорному костюмі в смужку, з чорним шкіряним портфелем у руці, я теж був колись молодим "гарячим" романтичним, 17-річним хлопцем відповів мені Ігор Миколайович. Мені часто снилося в еротичних фантазіях, що я йду по Оболоні і назустріч мені йде Вероніка, я бачу її і біжу до неї назустріч, хапаю її в свої обійми і жадібно цілую її обличчя відповів мені Ігор Миколайович. Потім ми беремо один одного за руки і йдемо з нею додому до квартири моїх батьків, тільки-но зачинивши на замок вхідні двері квартири, ми взявшись за руки біжимо в спальню, зриваємо один з одного одяг і несамовито кохаємось на ліжку моїх батьків відповів мені Ігор Миколайович. Мені снилося як вона заплющивши очі тихенько стогне піді мною, а потім раптово скрикнувши і вигнувши тіло дугою в екстазі дряпає мені спину своїми гострими пофарбованими червоним лаком нігтями відповів мені Ігор Миколайович. Ого, які вам снилися цікаві еротичні сни відповів я Ігореві Миколайовичу. Так, але після цього я прокидався вночі у своєму ліжку весь мокрий від поту, з ерегованим твердим як камінь членом і серцем, яке шалено б'ється в грудях, на зім'ятих простирадлах, стискаючи в своїх обіймах подушку начебто це була жадана Вероніка і серце моє переповнювали відчай і смуток, що я більше ніколи в житті її не побачу і не обійму відповів мені Ігор Миколайович. Але ці еротичні сновидіння мені вже давно не сняться, тільки іноді час від часу мені сниться один і той самий сон як я молодий 17-річний хлопець проводжу Вероніку додому тим далеким осіннім вечором 1993 року як ностальгія за молодістю і втраченими романтичними юнацькими ідеалами швидко додав він. Тільки ви Станіславе не кажіть про це будь-ласка моїй дружині Юлії Сергіївні, а то вона ревнива і буде безпідставно мене ревнувати до цієї "дівчини з далекого минулого" попросив мене Ігор Миколайович. Моя дружина Юлія Сергіївна щоразу невдоволено лається коли я розповідаю комусь зі знайомих цю стару історію про Вероніку, кажучи що я всім знайомим та друзям вже всі вуха прогудів історією про цю Вероніку зніяковіло посміхаючись сказав мені Ігор Миколайович.

Кінець

Ваш коментар буде першим!