Слава ЗСУ!

"Добре серце" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 07.03.2024

"Добре серце"

  Коли моя старша сестра Ірина Іванівна навчалася у п'ятому класі середньої загальноосвітньої школи № 210 у її вчительки української мови Фомінішни раптово помер чоловік.

Весь клас став збирати гроші на похорон чоловіка вчительки української мови Фомінішни.

Моя сестра Ірина Іванівна розбила свою скарбничку в якій вона два роки поспіль збирала гроші на програвач вінілових платівок "Юність 301", зібрала весь дріб'язок, а це було майже п'ятдесят рублів монетами номіналами: п'ять, десять, двадцять, п'ятдесят копійок у портфель і пішла до школи, щоб на уроці української мови віддати ці гроші вчительці Фомінішні. Моя сестра Ірина Іванівна прийшла до школи і наприкінці уроку української мови підійшла до вчительського столу, за яким чинно сиділа строга вчителька Фомінішна і висипала перед нею на стіл гроші з портфеля.

—Що це таке? — з подивом запитала у моєї сестри Ірини Іванівни вчителька української мови Фомінішна дивлячись на розсипану на вчительському столі значних розмірів купу монет.

—Я принесла вам гроші на похорон вашого чоловіка,— скромно відповіла їй моя сестра Ірина Іванівна ніяковіло переступаючи з ноги на ногу біля вчительського столу.

—А як тобі не соромно давати мені цей дріб'язок?,— закричала на неї вчителька української мови Фомінішна бризкаючи слиною з рота.

—Ти що дурепа, не могла розміняти копійки на рублі?

—Могла б дурепа, попросити своїх батьків розміняти копійки на рублі, якщо сама своїми курячими мізками про це недопетрала.

—Я цей дріб'язок в тебе не візьму,— сказала моїй сестрі Ірині Іванівні сердитим голосом Фомінішна і різко рукою зіпхнула монети зі столу на підлогу.

—Вибачте мене будь-ласка,— відповіла їй моя сестра Ірина Іванівна, почервонівши від сорому і присівши навпочіпки почала збирати в руку монети, що розсипалися по підлозі, і складати їх назад у свій портфель.

Коли моя засмучена сестра Ірина Іванівна після закінчення уроків прийшла зі школи додому, наша мати Галина Григорівна стала її з порогу з цікавістю розпитувати про те, що було вдень у школі.

—Ірочко, ти здала гроші вчительці Фомінішні на похорон її чоловіка?, — запитала у моєї сестри Ірини Іванівни наша мати Галина Григорівна.

—Вона не взяла в мене грошей і ще сварила перед усім класом за те, що я принесла їй дріб'язок,— відповіла матері Галині Григорівні моя сестра Ірина Іванівна, переодягаючись зі шкільної форми в домашній одяг.

—Мені так соромно мамо. Мене зганьбила вчителька Фомінішна перед усім класом. Краще б я взагалі не несла до школи ці гроші сказала матері моя сестра Ірина Іванівна.

—Ірочко, тобі нічого соромитися.

—У тебе доню, добре серце і ти готова безкорисливо допомагати іншим людям, що потрапили в біду.

—Але не всі люди здатні бути вдячними. Твоя вчителька Фомінішна просто невдячна сволота, —відповіла їй наша мати Галина Григорівна.

—Ірочко, не переймайся ти так сильно з цього приводу. 

—Краще мий руки та йди на кухню обідати. Я тобі вже на плиті борщ підігріла, сказала їй наша мати Галина Григорівна.

—Добре мамо, відповіла їй моя сестра Ірина Іванівна і пішла у ванну кімнату мити руки з милом перед їжею.

Скільки років минуло з того часу, а моя старша сестра Ірина Іванівна і досі добре пам'ятає цей прикрий випадок.

Кінець

Ваш коментар буде першим!