"Есеї про Вину" - оповідання від Ducke опубліковано 12.06.2022

Есеї про вину

Хто з нас не знає вини, вину знають усі, або точніше - відчували усі. Або майже усі. Когось вона гризе щодня, когось - рідше, хтось вже давним-давно від неї позбавився. Але що це за звір такий і за які гріхи він приходить до нас і дошкуляє до самих печінок, не бажаючи ані на мить послабити свою хватку, тортуючи і тортуючи нас знову і знову. 

Мені чудово знайоме відчуття вини. Якщо на світі є людина, яка не знає, що це, то я точно не вона. В основному вина переслідувала мене за певні вчинки, які я скоїв, певні вчинки, які я не скоїв, певні вчинки, які збирався скоїти, і вже відчував за них зараніше вину, або і навіть за певні вчинки, які не збирався робити, але вважав, що зробити їх насправді треба, і тому відчував і за це також вину. Загалом, раніше я відчував багато вини, так багато, що в певному сенсі моє життя було просякнуте нею. Це було невимовно важке існування, схоже на справжнє пекло.

Але, як я зрозумів одного дня, вся ця вина зводилась до одного простого чинника - до мене. Несподівано для мене самого виявилось, що я відчуваю вину не за окремі вчинки, а за те, що я - це я. Тобто, я відчував вину за, так би мовити, буття собою. А вина за певні вчинки, зроблені-незроблені і так далі, була вже похідним від цього відчуття вини за це буття собою. 

Тоді це мене, з одного боку, - дуже здивувало. Ніколи не чув за те, аби вину відчували за буття собою. З іншого боку, це підняло ще нову хвилю вини - от блін, який же я кінчений, що відчуваю вину за буття собою. Це ж, насправді, треба бути реально кінченим, щоб таке відчувати. Зрозуміло, ця думка аж ніяк мені не сподобалось і від неї мені за підсумком стало ще гірше. А до того і так було пиздец* як херово. Але ця думка засіла в мене голові, бо, як би це дивним не здавалось, в ній я бачив певне вивільнення, певну відповідь. 

Пройшов час, і цю відповідь, це вивільнення я знайшов. Як я це кратко називав, хоча цій краткості передували місяці роздумів, - проблема не в тому, що я поганий чи роблю щось погано, справжня проблема в тому, що я ВВАЖАЮ себе поганим або ВВАЖАЮ, що роблю щось погано. Попрохаю також знати різницю між робити поганО і робити поганЕ. Це різні речі, і хоча, звісно, я часто відчував і друге, але найдошкульнішим саме для мене було те, що щоб я не робив, мені майже завжди здавалось, що я роблю це погано або ж набагато гірше, між міг чи мусив. Але як виявилось, то лише здавалось. 

Головне -  я не просто зрозумів, що проблема не в тому, що я поганий, а в тому, що вважаю себе поганим, хоча таким і не являюсь. Я зрозумів, що таке вина - це відчуття сорому за те, що ти такий, який ти є. Це відчуття сорому за буття собою, це відчуття сорому за те, що ти родився, виріс і живеш саме таким, який ти є. І я не кажу за певні навички, риси характеру чи особистості. Я кажу за дещо глибиніше, я кажу скоріше за душу або за те, що зараз називають Внутрішнім Я. Я кажу за саму суть людини, за її сердцевину. І вина з’являється тоді, коли ти відчуваєш свою душу зіпсованою, не такою, як всі, дефектною просто за статусом народження такою. Іншими словами - ти вважаєш себе дефектним лише тому, що ти дефектний, і крапка! І це відчуття і є насправді тим, що ми звикли називати виною. Але ж це маячня. 

Насправді, ніхто не народжується дефектним, з дефектною душею і апріорі поганим. Можно стати поганим протягом життя, але ніхто і ніколи не народжується таким. Подібне відчуття, неважливо, справедливе воно чи ні, приходить лише з життям, з життєвим досвідом. І вина являється відчуттям, якому можно навчити, але з яким неможливо народитись, воно властиве лише людині, і являється бичем лише людини. Але як саме з’являється вина? Ну, тут все насправді досить просто - через херове і неправильне виховання.

Всі ви напевне бачили, стикались, або самі були учасником такого процесу - коли мама/тато/дідусь/бабуся, які вийшли погуляти з малою дитиною/унуком, кричать йому - “Поганий Андрій/погана Маринка”, коли дитина робить щось таке, чого не можна робити. І подібний “виховний” захід неймовірно неправильний, адже він просто руйнує психіку. Якщо ви самі вдаєтесь до такого, мгм, “педагогічного” заходу - швидко припиніть це робити!

Суть в чому - якщо ви скажете, наприклад “ Андрій/Маринка - не роби погане”, це буде правильно, так як дитина зрозуміє, що вона робить щось не те, і швидко перестане це робити, особливо якщо їй відразу пояснити, що саме погане вона робить. Але водночас з цим, дитина не буде вважати себе якоюсь “не такою, поганою”, вона отримала критику поведінки, вона поведінку виправила, усе норм. Але все навпаки, коли дитина чує “ Андрій/Маринка поганий”. По-перше, дитина не розуміє, що саме відбувається і чому її раптом називають поганою, а по-друге - дитина отримує удар, а то і Серйозний удар по психіці. В залежності, як на неї волають, що вона погана.  

Дивиться, діти, особливо маленькі, такі, яким декілька років, вони ж не знають оточуючий світ, не знають його правила, до ладу не знають, що можна, а що не можна. І якщо вона робить щось погане чи неправильне, то з великою долею ймовірності - вона робить це не зі зла, а просто тому що робить - їй цікаво, щось викликало її інтерес і вона рішила зробити ту чи іншу дію, навіть не знаючи, що вона вчиняє неправильно. Вона просто дитина і просто робить свої важливі дитячі речі. І тут абсолютно ні за що вона отримує ярлик - поганий/погана. 

Якщо в першому випадку критика стосується поведінки і цю поведінку часто досить легко скорегувати, то в другому критика, по суті, направлена на душу дитину або її Внутрішнє Я, унутрішню індивідуальність, кому який термін більше подобається. А вже свою душу/Внутрішнє Я так просто не скоригуєш, точніше - її взагалі не скоригуєш. І якщо подібні випадки трапились раз чи два, то це ще нічого страшного, але якщо вони трапляються постійно, то дитина приходить до розуміння - що вона дефектна, або її душа - дефектна.

Думаю, ви всі розумієте, що подібні випадки не обмежуються лише одним “Андрій/Вова/Марічка/Даша поганий/погана/погані”. Я кажу за ширші випадки, коли критикується не вчинок, критикується сама людина, не вчинок неправильний, а вона неправильна, не зроблено щось погано чи погане, вона сама погана. Просто тому - що погана, просто тому - що дефектна, просто тому - до неправильна чи ненормальна. Не через щось чи когось, а просто так, по своїй суті. Саме так зароджується вина. 

Як я вже писав вище, вина - це не сором за неправильний вчинок, що б ви не вкладали в слово “неправильний” або навіть “вчинок”. Вина - це сором за буття собою, більший чи менший, який може стосуватися різних сфер життя, в залежності від того, де людину більше, а де - менше, чмирили по життю, особливо - поки вона була мала. Як я давно вивів для себе формулу - проблема не в тому, що я ненормальний, а в тому, що я вважаю себе ненормальним.       

Ваш коментар буде першим!