Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
"Ігроман " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 26.05.2023
"Ігроман"
У свої 15 років Ігор вже був затятим ігроманом і годинами просиджував у гостях у своїх нових друзів, граючи в покер на чужому смартфоні.
А почалося все рік тому, коли Ігор навчався у сьомому класі Одеської середньої загальноосвітньої школи № 72, саме тоді Ігор долучився до гри в карти на гроші з вуличними хлопцями. З тих пір Ігор став залежним ігроманом. Він став красти і продавати з дому батьків цінні речі, щоб грати зі своїми вуличними друзями в карти на гроші.
Коли Ігор вперше вкрав з дому батьків речі, то його спіймавши на на крадіжці дуже сильно побив батько Валерій Олексійович, а потім забрав у нього смартфон і ноутбук і заборонив йому в якості покарання цілий місяць виходити на вулицю після уроків.
Його батько Валерій Олексійович тоді наївно думав, що Ігор після цього жорстокого покарання схаменеться, візьметься за розум і зробить спробу виправитися, але він глибоко помилявся.
Відбувши своє покарання Ігор продовжив потайки красти речі з дому батьків, щоб продавати їх і грати на виручені гроші в карти з вуличними хлопцями.
Тоді було скликано "сімейну раду" і на "сімейній раді" було прийнято рішення про те, щоб відправити Ігоря з Одеси до села Усатове Одеської області до його бабусі Віри Петрівни та дідуся Сергія Миколайовича.
Так батьки Ігоря хотіли вберегти його від ігроманії.
Ігор сприйняв новину про свій переїзд до бабусі з дідусем зі спокійним виразом обличчя, прийнявши це як очевидну неминучість.
Перед поїздкою батьки Ігоря завбачливо забрали у нього смартфон та ноутбук і відвезли його на машині до бабусі з дідусем, а самі повернулися назад до Одеси, бо обидва жили та працювали в Одесі.
Бабуся з дідусем мали весь час доглядати Ігоря, щоб він не дай Боже не став знову грати в карти на гроші і якщо щось буде не так, мали відразу ж подзвонити до Одеси батькам Ігоря, щоб вони приїхали і вжили щодо нього "виховні заходи" .
Спочатку Ігор поводився нормально, допомагаючи бабусі з дідусем по домашньому господарству, але потім він потоваришував із сільськими хлопцями Вадимом і Миколою і став часто ходити до них у гості та годинами грати у них вдома в покер на чужому смартфоні.
Бабуся Віра Петрівна з дідусем Сергієм Миколайовичем сердилися на довгі відлучки Ігоря з дому до своїх нових друзів, а він щоразу обіцяв бабусі з дідусем, що більше не буде так надовго йти з дому, а потім знову легко порушував дану їм обіцянку.
Через місяць до бабусі з дідусем приїхали батьки Ігоря, щоб відвідати сина.
Ігор дуже зрадів приїзду своїх батьків, бо дуже сумував за ними. В день приїзду батьків Ігоря бабуся Віра Петрівна накрила скатертиною великий стіл у дворі будинку під старою абрикосою на який виставила дванадцять різних приготованих страв серед яких були страви з м'яса, риби, грибів, овочів, а також різноманітна випічка, а дідусь Сергій Миколайович спеціально для цього випадку приніс з льоху свою знамениту вишневу наливку. Під час застілля батьки Ігоря розпитували його про те як йому тут живеться, чи допомагає він по домашньому господарству бабусі і дідусю, чи потоваришував він з кимось з сільських хлопців.
День приїзду батьків Ігоря пройшов дуже радісно і весело. Наступного дня після приїзду батьків Ігоря, бабуся Віра Петрівна відправила його на луг пасти свою єдину корову Зорьку. Ігор пішов на луг пасти корову, але було жарко і йому захотілося прилягти в тіні під деревом і трохи подрімати.
Вбивши в землю кілок і прив'язавши до нього корову Зорьку, Ігор ліг під дерево і через деякий час міцно заснув. Прокинувся він пізно увечері від того, що хтось сильно трусив його за плече.
Розплющивши очі Ігор побачив поруч свого батька Валерія Олексійовича, що схилився над ним.
—Де корова бабусі Віри Петрівни Ігорю суворим голосом спитав батько Валерій Олексійович у Ігоря.
Ігор ривком скочив на ноги і виявив, що корова Зорька безвісти зникла.
—Я не знаю де корова Зорька батьку відповів йому Ігор протираючи сонні очі.
—Не бреши мені Ігорю.
—Молочна корова коштує близько 32 тисяч гривень. Це значні гроші Ігорю для пенсіонерки бабусі Віри Петрівни, якій доведеться тепер заново купляти собі корову.
—Я не брешу тобі батьку. Я не знаю де корова.
Валерій Олексійович схопив Ігоря за комір футболки поло і з силою притис його спиною до стовбура дерева.
—Відповідай мені Ігорю зараз же, де корова бабусі Віри Петрівни!
—Я чесно не знаю батьку, де вона відповів йому плачучи Ігор.
—Ти що Ігорю продав корову бабусі Віри Петрівни і знову як раніше граєш у карти на гроші?
—Я не граю батьку, більше в карти на гроші.
—Не бреши мені Ігорю.
—Я знаю від бабусі Віри Петрівни, що ти часто йдеш з дому до своїх нових друзів Вадима і Миколи і граєш у них вдома у покер на смартфоні сказав йому Валерій Олексійович.
— Звідки тобі це відомо батьку?
—Бабуся Віра Петрівна дружить із сусідкою Лідією Іванівною, до її онука Вадима ти часто приходиш у гості і в нього ти береш його смартфон, щоб грати в покер.
—Це правда батьку, що я іноді граю в покер на смартфоні у своїх нових друзів, але я більше не граю в карти на гроші.
—Звідки мені знати граєш ти на гроші чи ні?
—Ти мені Ігорю вчора збрехав, коли сказав що взагалі кинув грати в карти.
—Значить ти Ігорю мені і зараз нахабно брешеш прямо у вічі.
—Чому ти мені не віриш батьку?
—А як я можу вірити людині яка краде речі з дому і бреше?
—Отже, я ще раз питаю тебе Ігорю де корова бабусі Віри Петрівни.
—Я клянуся тобі батьку, що чесно не знаю де корова Зорька.
—Коли я ліг подрімати під деревом, вона була прив'язана мотузкою до кілка який був вбитий у землю, а зараз її вже на тому місці немає.
—Ти що Ігорю мене за цілковитого дурня тримаєш?
—Ні батьку, я чесно не знаю де корова Зорька .
—Кажи Ігорю, кому і за скільки ти її продав.
—Я чесно кажу батьку, що не знаю де корова Зорька.
Розлютившись на сина, що він вперто не зізнається, де корова бабусі Віри Петрівни, Валерій Олексійович розмахнувся і сильно вдарив Ігоря кулаком в обличчя.
Від удару кулаком в обличчя Ігор похитнувся і впав на спину, вдарившись скронею об дерево, і так і залишився нерухомо лежати на землі.
Валерій Олексійович нахилився до нього щоб привести його до тями і виявив, що його син Ігор мертвий.
В шоці від скоєного Валерій Олексійович підвівся і хитаючись в різні боки немов п'яний пішов додому.
Прийшовши додому він побачив у дворі будинку корову Зорьку, яку якраз заводила в хлів бабуся Віра Петрівна.
—Уявляєш Валерію, моя корова Зорька сама додому прийшла сказала вона остовпілому Валерію Олексійовичу.
—А де Ігор ?
—Я думала що ви разом прийдете додому вечеряти сказала вона остовпілому Валерію Олексійовичу.
Кінець