Слава ЗСУ!

"Як заводити друзів " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 26.04.2023

"Як заводити друзів"

—Скільки себе пам'ятаю у мене завжди були проблеми заводити друзів.

—В школі я був "білою вороною", бо на відміну від своїх однолітків багато читав художніх книг і захоплювався кіно, музикою, театром. 

—На шкільному випускному балу я танцював один сам із собою, бо ніхто з моїх однокласників не захотів танцювати разом зі мною.

—Навчаючись на економіста в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана я також не зміг знайти собі друзів серед одногрупників, бо їх цікавили зовсім інші речі ніж мене.

—Після закінчення університету наші шляхи назавжди розійшлися і більше я їх ніколи не бачив.

—На роботі з колегами в мене теж не вдалося побудувати дружні і довірливі відносини, бо в нас на роботі панує нездорова атмосфера жорсткої конкуренції, заздрості і анонімних доносів одне на одного керівництву.

—Я ходив на роботу кожного робочого дня, спілкувався із колегами і відчував себе поруч з ними дуже і дуже самотнім.

—Треба щось робити з цим рішуче подумав я одного вихідного ранку, коли на самоті пив каву в кафе "Empire coffee" сидячи за столиком біля вікна з видом на Оболонську набережну.

—Я не люблю віртуальне спілкування у соціальних мережах і віддаю перевагу живому спілкуванню з людьми, коли бачиш їх реакцію на тему бесіди.

—Подумавши трохи я вирішив, що буду знайомитися з людьми на вулиці за цими ж принципами за якими працюють популярні соцмережі Facebook, Twitter та Instagram.

—Прийнявши це рішення я почав активно діяти щоб нарешті завести собі друзів.

—Я почав підходити до зовсім незнайомих людей на вулиці і посміхаючись вітатися з ними.

—Я почав активно втручатися у їх розмови зі своїми репліками кажучи їм: "я теж так думаю", "я цілком з вами згоден", "гарна сукня", "ця зачіска вам дуже пасує", "ваші діти дуже милі", "ці яблука дуже смачні" хоча мою думку ніхто з них не питав.

—Я почав показувати зовсім незнайомим людям на вулиці мої дитячі шкільні фото з новорічного свята з першого класу де мене сфотографували батьки біля ялинки з Дідом Морозом та Снігуркою, показувати їм фото свого собаки, показувати їм фото зі свого літнього відпочинку в Криму і питати в них їх думку.

—Дехто з них із ввічливістю щось чемно відповідали мені, але більшість людей мовчки і обережно відходили від мене, а деякі з них відійшовши на далеку відстань від мене, потім обернувшись до мене образливо крутили пальцем біля скроні мовляв: "от дурень, ти навіщо причепився до мене як реп'ях ?"

—Але я не засмучувався своїм невдачам і продовжував наполегливо шукати собі друзів.

—І мої витрачені зусилля таки увінчалися успіхом.

—Через деякий час мене вже почали впізнавати в обличчя різні люди на вулиці.

—Зараз обідня перерва, я йду по вулиці щоб пообідати в кафе біля роботи і за мною слідом на невеликій відстані йдуть одне за одним мої нові знайомі: психіатр, поліцейський, адвокат, прокурор, суддя і кілер із зарядженим пістолетом з глушником напоготові схованим за пазухою ... 

—Не знаю навіщо кілеру тримати заряджений пістолет з глушником за пазухою. 

—Хіба що тільки він хоче вбити когось...

Кінець

Ваш коментар буде першим!