Слава ЗСУ!

"Кайдани " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 21.11.2024

"Кайдани"

  Марина прокинулася від незрозумілого металевого брязкання. Вона здивовано сіла на ліжку і прислухалася.

—Ваня?, —покликала жінка чоловіка. Чомусь його не було поруч, — Ваня, ти де?

—Попити вставав, — обізвався чоловік і зайшов у кімнату під брязкітні звуки.

—Ваня, що це?, — Марина схопилася, — чому на твоїх ногах кайдани?

Жінка з жахом та здивуванням дивилася на ноги чоловіка. Його щиколотки, об'єднані в металеві пута, з'єднувалися товстим ланцюгом.

Іван глянув на свої ноги, потім на дружину.

—Марино, ти мене лякаєш. 

—Які кайдани? 

—Все гаразд, — Ваня, безглуздо засемів до ліжка і ледве влігся.

Жінка обережно торкнулася ланцюга. Все вірно, холодний метал скував ноги її чоловіка.

Вона схопила руку Вані.

—Ось же!

—Доторкнися!

Рука чоловіка пройшла крізь ланцюг, наче його й не було.

—Марино, припини все гаразд у мене з ногами. 

—Ну, болять трохи суглоби. 

—Це на погоду, мабуть, — Ваня повернувся на правий бік і накрився ковдрою.

Марина, трохи постоявши в розгубленості, теж лягла. Вона так і не змогла заснути. 

—Що це за дивне видіння?

*****

Вранці, коли вся родина прокинулася, Марина вже сиділа на кухні і допивала каву, що охолола.

—Марино, ти чого так рано встала? Вихідний же, — спитав Ваня.

Кайдани з його ніг зникли.

—Так, не спалося щось ... 

—Діти, йдемо снідати!

Ближче до вечора Іван знову поскаржився на біль у ногах.

—Може, намазати чимось? 

—Суглоби ломить… Марино, є у нас щось в аптечці?

Марина турбувалася. Її нічне видіння було неспроста.

—Не вистачало ще проблем з ногами, — бубонів Ваня, розтираючи щиколотки, — у мене ж у вівторок рейс. Лікарняний ніяк не можна брати. Нам же треба кредит за машину платити, репетитор по математиці для Петра, музика для Олени…

Марина у відповідь тільки сумно зітхала.

*****

  Вночі жінка довго поверталася і ніяк не могла заснути. Вона відганяла від себе погані думки, але вони все одно лізли в голову.

—А якщо щось серйозне з ногами ... Ваня тоді не зможе за кермо сісти і що потім? 

—Як він працюватиме? 

—Як бути? 

—Може, треба до бабки якийсь сходити?

—Або до церкви, — міркувала Марина.

Ваня шумно перевернувся з боку на бік, і жінка знову почула дзвін металевих ланцюгів. Вона різко відсмикнула ковдру.

Ноги чоловіка були скуті кайданами. Марина торкнулася холодного ланцюга. Вона істерично намагалася їх зняти, розірвати, знищити. Звісно, Ваня прокинувся.

—Маріно, ти не в собі? 

—Що твориш?,— чоловік схопив дружину за руки.

—Ваня ... знову кайдани на ногах. 

—Подивися сам!, — схлипувала Марина, — тож у тебе ноги болять!

—Тобі до лікаря треба!,— підвищив він голос, — припини істерити!

—Принеси мені краще мазь, будь-ласка. Ноги знову розболілися. Навіть розпухли.

Марина схопилася з ліжка.

—Це тобі до лікаря треба!

—Спробуй ще до нього записатися, — сказав Ваня, розтираючи ноги.

Марина бачила, як його руки проходять крізь металеві кайдани. Звісно, мазь не допоможе. Та й лікар, мабуть, також.

—Отже, платно запишешся!

*****

Вранці, як і минулого разу, кайдани зникли. Ваня розглядав свої опухлі щиколотки. Чоловік не став зволікати і знайшов поблизу до будинку приватну клініку.

—Завтра на прийом, — сказав він, — сподіваюся, нічого серйозного. Бо в рейс не вийду.

—Ну що за зла доля! 

—Чому завжди, коли особливо багато видатків, трапляється щось непередбачене?

*****

Перед сном Марина навіть випила снодійне, сподіваючись, що ніч пройде для неї спокійно.

Нервова напруга була така велика, що незважаючи на снодійне, Марина погано спала.

Виразний металевий дзвін остаточно пробудив жінку. Вона розплющила очі.

У ногах у Вані сиділа якась маленька, чорна, волохата істота. Вона сопіла і чорними лапками тримало кайдани.

—Іди! Геть!, — істерично закричала Марина, кинувши в неї подушкою.

—Не гони!,— зашепотіла істота і заклацнула кайдани на ногах чоловіка.

Істота зістрибнула з ліжка і цокаючи пазурами по підлозі, вибігла з кімнати.

—Ваня, Прокинься! Ваня, — плакала Марина.

Чоловік намагався заспокоїти дружину, але вона не могла вгамувати сльози. Діти, що прокинулися, злякано заглядали в кімнату.

—Петро, Олено, йдіть до себе!

Мамі жах наснився, — пояснив Ваня.

Марина трохи прийшла до тями, вона розповіла чоловікові все, що бачила.

На цей раз Ваня не став сперечатися, адже тяжкість у його ногах тільки посилювалася.

—Давай так. Я схожу до лікаря. Побачимо, що він скаже. Якщо що, знайдемо якусь чаклунку. У них же завжди знайдеться чарівна пігулка!

Ближче до ранку подружжя заснули.

Марина встала по будильнику та почала збиратися на роботу.

Снідаючи з дітьми на кухні, вона почула брязкання ланцюгів.

Роблячи маленькі кроки, зайшов Ваня. На його ногах були кайдани.

—Ваня ..., —прошепотіла Марина.

Вони ж уранці завжди зникали. 

—Що це означає? 

—Справи погіршуються?

Щоб не лякати дітей, Марина допомогла чоловікові сісти, не стала ставити запитання та щось обговорювати.

У середині дня Ваня зателефонував до Марини.

—Якийсь запальний процес. Рентген зробили. Прописали ліки. Щонайменше тиждень на лікарняному просиджу… Не потрапляю я в рейс, Марино, — сумно сказав Ваня.

—Так, а з ногами-то що? Вилікують, чи все нормально буде?

—Так, нічого серйозного. Лікар мені сказав, що таке буває.

—Слава Богу!,— з рештою ми впораємося.

Прийнявши цю новину, Марина заспокоїлася. Ну гаразд, якось викрутяться. Прийдеться на чомусь заощадити. Головне, що ноги можна вилікувати.

Цієї ночі Марина спала добре. Так, вона періодично чула, як брязкають Ваніни кайдани під ковдрою, але дуже сподівалася, що терапія допоможе. Зрештою, Ваня сам запропонував звернутися до бабці, якщо що.

*****

 Наступного дня Марина прийшла додому пізно. Вона забрала дітей із додаткових занять та заїхала до магазину.

—Ми вдома! — крикнув Петро, знімаючи взуття. —Тату, ти де?

Світло в квартирі було вимкнено.

—Ваня!, — гукнула Марина, відчуваючи, як наростає на душі тривога.

—Я на кухні, — глухо відповів Ваня.

Чоловік сидів біля вікна з відкритою пляшкою горілки і стаканом в руці.

—Маріно, мені зараз з роботи дзвонили. Замість мене ж у рейс поїхав Діма, пам'ятаєш його? 

—Марино, ... фура його в аварію потрапила. 

—Там… там просто живе місце від неї не залишилося. 

—Немає більше Діми.

Марина, затиснувши рота руками, сіла на підлогу. Сльози полилися з очей. Разом із гіркотою прийшло заспокоєння.

—Немає худа без добра, — кивнув Ваня на свої кайдани, видимі тільки його дружиною.

Жінка піднялася і міцно обійняла чоловіка. Вона була вдячна раптовій хворобі. Адже в цю аварію міг потрапити Ваня.

*****

 Вночі Марина довго лежала із заплющеними очима, зрідка схлипуючи. Раптом вона відчула, що хтось дивиться на неї. Розплющивши очі, жінка тихо скрикнула.

У ногах у чоловіка сиділа вже знайома їй маленька, волохата, чорна істота.

—Не гони, — прошепотіла вона і зняла з Вані кайдани.

Істота зістрибнула на підлогу і тягнучи за собою важкий ланцюг, вибігла з кімнати.

Марина полегшено зітхнула. Пазл нарешті склався у неї голові. Дивна істота запобігла страшній біді, закувавши Ваню в кайдани.

—Дякую...дякую, — прошепотіла вона.

Жінка акуратно встала з ліжка та вийшла на кухню. Вона дістала маленьку чашку для молока та печива.

—Я не знаю, хто ти. Домовик, напевно. Дякую тобі, — тихенько промовила Марина.

Жінка поставила частування для істоти за холодильник і вийшла із кухні.

*****

  Вранці Ваня картинно станцював гопак перед сім'єю.

—Все, нічого не болить! Допомогли ліки. Ось що означає добрий фахівець!

—Ага, фахівець, — усміхнулася Марина і крадькома зазирнула за холодильник.

Там стояла порожня чашка з-під молока і валялися крихти від печива.

Кінець

Ваш коментар буде першим!