Слава ЗСУ!

"Крадений цукор" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 15.06.2023

"Крадений цукор"

   Колись дуже давно коли моя мати Галина Григорівна була маленька, вона разом із молодшими сестрами Наталкою та Ритою та своїми батьками жила у радянській комуналці. Напевно багато людей, що народилися і виросли в СРСР, добре пам'ятають що таке "радянська комуналка". А хто народився вже не в СРСР, а в незалежній Україні і не знає, що це таке за "диво" спільного проживання кількох "типових радянських сімей" на виділених державою кількох десятках квадратних метрів житлової площі, тим я коротко в декількох словах про це розповім. "Радянська комуналка" - це типова брудна кухня зі спільною плитою на шість осіб, хамовиті і всім незадоволені сусіди, які вічно шумлять ночами і не дають нормально виспатися навколишнім, а наступного дня потрібно рано вставши, поснідавши і одягнувшись йти на роботу і працювати там весь день з несвіжою від недосипання головою, це спільні на кілька сімей і завжди чомусь дуже брудні ванна кімната і туалет без туалетного паперу біля яких постійно збираються великі черги з бажаючих туди потрапити, це вічна крадіжка чужих продуктів з холодильника і різні дрібні капості сусідові, що не сподобався як наприклад: швидко насипати пачку солі нелюбому сусіду в борщ поки він відвернувся, або із задоволенням нассати йому в склянку з чаєм, поки він вийшов за чимось в іншу кімнату. Приблизно за таких умов у типовій брудній радянській комуналці і провела своє дитинство моя маленька мати Галина Григорівна разом зі своїми молодшими сестрами Наталкою та Ритою.

Годували батьки мою маленьку матір Галину Григорівну та її молодших сестер Наталку та Риту дуже невибагливо, як напевно багатьох дітей годували їхні батьки у голодні повоєнні роки.

Крім того, бабуся Любов Федорівна весь час працювала і не могла приділяти багато часу приготуванню їжі на кухні. Приблизне щоденне меню їх було таке: на сніданок вони зазвичай їли перлову кашу зі шматком вареної ковбаси і солоним огірком, з собою коли йшли до школи брали бутерброд з вареною ковбасою, на обід їли ріденький картопляний суп з морквою та цибулею, або "макарони по флотськи", на вечерю як правило в них була картопля "в мундирах" з соняшниковою олією і солоним огірком або квашеним зеленим помідором.

На великі свята бабуся Любов Федорівна готувала для дітей особливі "смачні" страви: вінегрет, "оселедець під шубою" та салат "Олів'є" з майонезом.

Ні тортів, ні солодкого печива, ні здобних булочок бабуся Любов Федорівна для дітей ніколи не робила тому, що не вміла, та й не любила, якщо чесно займатися приготуванням їжі. Солодкі цукерки батьки дітям також майже не купували, бо це на їх думку було непотрібне "марнотратство". Тільки на Новий рік бабуся Любов Федорівна могла дати дітям по одній мандаринці та одній цукерці з новорічної ялинки. Тому улюбленими дитячими ласощами у моєї матері Галини Григорівни та її молодших сестер Наталки та Рити був окрайчик хліба намазаний вершковим маслом і густо посипаний зверху цукром який вони жадібно їли і уявляли собі що їдять вишукане бісквітне тістечко з вершковим кремом.

Моїй матері Галині Григорівні та її молодшим сестрам Наталці та Риті весь час дуже хотілося солодкого, але у них вдома ніколи не було цукерок.

Наталка як найсміливіша з сестер крала на спільній комунальній кухні цукор у сусідки Тані і потайки від батьків приносила його загорнутим в серветці моїй матері Галині Григорівні та її маленькій сестрі Риті щедро пригощаючи їх солодким.

Та якось одного разу вона замість цукру принесла моїй матері Галині Григорівні та Риті кілька шоколадних цукерок.

Ура, справжні шоколадні цукерки зраділо вигукнула Рита ляскаючи в долоні від радості.

—Звідки у тебе Наталко шоколадні цукерки запитала у неї недовірливо моя мати Галина Григорівна.

—Ти їх у сусідки Тані вкрала?

—Ні, Галю не вгадала.

— Ти їх купила у магазині?

—Знову не вгадала.

—Де б я Галю взяла гроші на шоколадні цукерки?

—Тоді Наталко, де ти їх взяла?

—У матері.

—Мати пригостила тебе шоколадними цукерками?

—Ага, пригостила... А як же ж вона пригостить своїх дітей цукерками! Мати давно купує собі шоколадні цукерки і потайки їсть їх нікого з нас своїх рідних дітей не пригощаючи і навіть нашого батька цукерками не пригощає.

—Ти що Наталко їх у матері вкрала?

—Так, Галю я вкрала їх з маминої сумки вчора ввечері.

—Але ж Наталко крадіжка у матері це ж погано.

—Ой, не хвилюйся Галю, мати ще собі шоколадних цукерок купить.

—Рито, на бери їж шоколадні цукерки.

—Галю, бери, бери шоколадні цукерки їж і не бійся.

—Наталко покликала її раптом з кухні сердитим голосом мати Любов Федорівна.

—На Галю бери шоколадні цукерки і з'їж, або сховай їх кудись подалі, а я поки піду на кухню і дізнаюся чому мати мене до себе кличе сердитим голосом сказала їй Наталка.

—Так, мамо я вже йду до тебе на кухню відгукнулася на її сердитий голос Наталка.

—Що трапилося мамо запитала у Любові Федорівни Наталка заходячи на кухню посеред якої стояла сердита Любов Федорівна з ополоником у руці яким вона помішувала борщ у каструлі, що грілася на плиті.

—Моя сусідка Таня щойно поскаржилася мені на те, що ти весь час крадеш у неї цукор.

—Це правда Наталко?

— Мамо, я не крала цукор у сусідки Тані...

—Наталко, дивися мені прямо в очі і чесно відповідай мені на поставлене запитання.

—Ти цукор у сусідки Тані крала?

—Ну... якщо чесно, то так.

—Навіщо?

—Мамо, мені весь час хотілося солодкого, а цукерок у нас вдома нема.

—Ти ж знаєш Наталко, що у мене немає грошей на усіляке "марнотратство".

—Але ж для себе мамо, ти весь час купуєш шоколадні цукерки, а нам своїм рідним дітям їх не даєш.

—Наталко, ти що лазиш до мене в сумку?

—Так.

—Мені їх дарують на роботі, намагаючись якось виправдатися перед Наталкою, сказала їй Любов Федорівна.

—Ага, так я тобі й повірила мамо, що тобі на роботі постійно дарують одні й ті ж самі шоколадні цукерки у великій кількості відповіла їй Наталка.

—Наталко, я куплю сусідці Тані новий цукор замість того, що ти в неї вкрала, але я не потерплю злодійку у своєму домі.

—Ти мене добре зрозуміла Наталко?

—Чого ти дивишся на мене впритул і вперто мовчиш?

—Ти добре зрозуміла мене?

—Так чи ні?

—А ну Наталко, не мовчи і швидко відповідай мені так чи ні!

—Якби ти мамо не була б закінченою і самозакоханою егоїсткою і не купувала б собі таємно шоколадні цукерки і не їла б їх на роботі потайки від нас своїх рідних дітей, то я б тоді і не крала на кухні у сусідки Тані цукор.

—У цьому всьому що сталося є і твоя велика частка провини мамо сказала з докором Наталка дивлячись їй прямо в очі і не відводячи свій погляд.

Після цих несподіваних різких і загалом справедливих слів критики почутих від доньки на свою адресу Любов Федорівна розсердившись в гніві вдарила її ополоником по голові, залишивши великий синець на лобі. Після цього Наталка ще кілька тижнів ходила на заняття до школи з великим синцем на лобі який її мати Любов Федорівна намагаючись хоч якось приховати його від уваги вчителів зробивши не таким помітним кожного дня перед тим як відправити Наталку до школи ретельно підфарбовувала своєю пудрою.

Кінець

Ваш коментар буде першим!