Слава ЗСУ!

"Мама казала" - оповідання від shalena опубліковано 30.10.2023

Пінка, тонік,
зволоження… далі консилер, СПФ з тонуючим ефектом, пудра від блиску обличчя,
тіні, рум’яна, підводка.Рухи мінімалістичні і швидкі, відточені
роками регулярних тренувань, погляд сконцентрований і серйозний. Вона робила це
сотні, тисячі раз до цього. Вона любила макіяж. Макіяж завжди робив її
гарнішою, захищав, з макіяжем можна було намалювати щасливе обличчя, хоча б
намалювати. Головне - не розмазати туш по вже нафарбованим повікам і можна йти
на роботу.

Під ногами
шарудить жовтневе листя, вона не запізнюється, але груди стискає від тривоги не
встингути. У метро, як завжди в час пік, натовп. Зайти у вагон і, стиснутою під
чужою пахвою, проїхати 20 хвилин, потім швидкий підйом на ліфті і, нарешті,
жаданна кава. Гріючи руки о теплий кухоль, можна відключитися на пару хвилин і
спостерігати з 9 поверху як ворушиться велике, незграбне, таке сіре й насуплене
осіннє місто. Дивуватись на маленьких теьушливих перехожих, що поспішають у
своїх справах.

У вікно дивилась
жінка 30 років. Русе волосся, яких так багато на українських родючих на красунь
просторах, гарна фігура, симетричні риси обличчя, високий лоб, трішки
широкуватий ніс і насуплені коричневі брови над стревоженими очима та зціплені
губи, які зараз мовчали.

Про що ви
мовчите, губи? Про що ви хочете розповісти?

Ми? Ми завжди
мовчимо, ми оберігаємо її секрети, її бажання, її найбільші страхи і
сподівання. Ми ніколи не хочемо сказати щось, щоб зробити помилку, бо тоді інші
знатимуть, що я неідеальна, що мене недостатньо і не будуть зі мною, чоловіки -
кохатись, жінки - дружити. І помру я, як те нещасне слоненя, що відірвалось від
зграї. Краще мовчати. Так казала мама.

Мама казала “не
кажи зайвого”. Мама казала “ми не вміємо змовчати, коли треба”. Мама казала “ти
занадто переживательна”. Мама казала, що у неї зайва вага і мало друзів, що
вона дружить не з тими, що закохується не в тих, що у неї не така зачіска і не
такий одяг, що вона не так тримає спину, має широкі стегна і що в її
однокласниць вже діти, а в неї досі немає чоловіка, що вона ще потім і матір
буде в цьому звинувачувати, що в неї рідке волосся і що вона занадто розумна,
щоб отримувати четвірки і вона не отримувала, вона старанно вчилась і завжди,
завжди дуже добре думала перед тим, як тягнути руку, щоб, не дай Бог, не
зробити помилки. Коли вона була підлітком, мама казала, що треба берегтися, що
чоловіки небезпечні, бо колись її підвіз один до міста, а зворотнім шляхом
хотів згвалтувати, та пожалів, мама казала не йти на вечірки, бо відомо, що там
студенти роблять, бо там наркотики, алкогось і секс. Мама казала, що секс -
тільки по великому коханню і тільки з одним і на все життя. Чи було у мами
велике кохання мама не казала, але тато був у неї один. До цього мама казала,
що вона невдячна, що вона її виростила, що вона завжди діяла тільки в її
інтересах, що не треба сердитися, чи кричати, а сама кричала і було страшно.
Було страшно не розуміти, за що мама все це казала? І навіщо? Чому її не можна
було любити? Чому вона не така?

Потім сльози
висихали і маленька Оксана вчилась бути кращою, все кращою і кращою… золота
медаль, червоний диплом, ідеальна англійська, аспірантура і робота і не
де-небудь, а в омріяному ІТ. Але тепер мама казала, що завдання жінки - родина.
Що вже час для внуків, поки вона молода і може допомогти. Мама казала, що вона
стане старою дівою. Але що квартиру купити нереально, тому треба жити з мамою.
Бо мама - найближча людина. Мама багато говорила. Занадто багато. І цьому
колись треба було покласти край.

Кліпнувши очима,
Оксана пішла за свій стіл, запустила віндовз і почала робочий день. Близько
12-ї їй захотілося їсти і вона дістала лоточок з перекусом. Запечена картопля з
овочами і мясом. 1 хвилина в мікрохвильовці і смачний запах заполонив невеличке
офісне приміщення, дражнячи колег. Сусідка Настя, подивилась на картоплю з
апетитом. Виделка в лівій руці, ніж - в правій. Все, як мама вчила. Треба їсти
акуратно.

О шостій -
додому. Знову метро, знову час пік, знову назодоволені пики сумнінних
громадянинів, тільки діловитість замінилась на втому і відстороненість. Ввечері
йти через парк страшно, тому обходити хвилин 30.

Другий поверх,
одні двері, другі.

“Я вдома”

Тихий шорхіт
рознісся невеличкою сталінкою. Ввімкнена лампочка освітила коридор, потім
світло попрямувало за молодою господаркою до ванної, і, в її маленьку кімнату,
де, нерешті, осяяло малесеньку зіщуплену фігуру, привязану до стільчика. Це
була жіночка того невизначеного віку, вже не молодаі, але ще й не стара, опухше
обличчя, нажахані вирячені очі, залита кровю блакитна футболка.

“Привіт, мамо! Як
пройшов твій день? Уявляєш, я нарешті попросила про підвищення. Шеф сказав, що
подумає. Я б хотіла +300. Я така схвильована! Що? Що ти хочеш сказати? Щось не
так? Ти голодна? Зараз, дай мені хвилинку, я нагрію суп”. І потягла стільчик з
нещасною за собою на кухню.

Весело щебечучи
про минулий день, Оксана поставила кастрюлю на плиту і тільки потім налила суп,
з викликом спостерігаючи, чи помітить це мама. Мама все ще мовчала.

Після цього, вона
насипала нагрітий суп в тарілки і першою стала всовати ложкув рота жінці. Та
пручалася, відверталась, заливалася сльозами, незрозуміло мичала, все голосніше
і голосніше. Дівчині довелося тримати однією рукою голову, роззявити рота і тоді
влити трохи охоловший суп до рота. Рота, в якому не вистачало пару зубів.
Верхньої правої двійки і нижньої лівої четвірки. Не вистачало зубів і язика.
Мама більше нічого не казала. Нарешті Оксани було достатньо. Після вечері вона,
задоволена сьогоднішнім днем, пішла спокійно дивитись детективний серіал.

Ваш коментар буде першим!