Слава ЗСУ!

"Межі земельної ділянки" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 13.05.2023

"Межі земельної ділянки"

  У коридорі Львівської обласної клінічної лікарні біля операційної стояла вбита горем 45-річна жінка. До неї підійшов слідчий поліції Віктор Миколайович.

—Здрастуйте привітався він з нею.

—Здрастуйте машинально, відповіла йому жінка, думаючи в цей час про свого чоловіка Ігоря, якого після важкого поранення отриманого внаслідок вибуху ручної гранати в цей момент в операційній Львівської обласної клінічної лікарні оперували хірурги.

—Ви Віро Іванівно, дружина Ігоря Петровича обережно запитав він у жінки заглядаючи їй в обличчя.

—Так це я байдуже відповіла йому жінка.

—Мене звуть Віктор Миколайович.

Я слідчий поліції представився він жінці дістаючи з кишені куртки службове посвідчення та розкриваючи його.

—Я хотів би серйозно поговорити з вами про вашого чоловіка Ігоря Петровича сказав він Вірі Іванівні ховаючи службове посвідчення назад у кишеню куртки.

—Наразі не підходящий момент для серйозної розмови відповіла йому Віра Іванівна.

—Це дуже важливо відповів їй серйозним тоном слідчий поліції Віктор Миколайович.

—Ваш чоловік Ігор Петрович підозрюється у навмисному вбивстві свого сусіда Олександра Івановича, його дружини Лідії Петрівни та їхнього маленького сина Дмитра.

—Що ви від мене хочете?

—Я хочу, щоб ви Віро Іванівно, розповіли мені правду про те, чому сьогодні вранці о 8 годині 35 хвилин ваш чоловік Ігор Петрович прийшов у будинок до свого сусіда Олександра Івановича і підірвав себе та його родину за допомогою ручної гранати.

— Це дуже довга історія відповіла йому Віра Іванівна.

—Нічого я люблю слухати довгі історії, відповів їй слідчий поліції Віктор Миколайович.

—Я вас уважно слухаю Віро Іванівно. Починайте свою розповідь.

—Отже, ця історія почалася рівно десять років тому, коли Тетяна Сергіївна літня сусідка мого чоловіка Ігоря Петровича продала свою земельну ділянку технічному директору (СТО) "Західного представництва компанії "МАДЕК"" Олександру Івановичу за 35 тис. доларів США.

—Що було далі?

—Олександр Іванович — новий власник земельної ділянки повністю розвалив її старий будинок і почав будувати з газоблоків свій новий великий триповерховий будинок на 600 кв.м2, попередньо огородивши від сусідів свою земельну ділянку по периметру високим триметровим кам'яним парканом.

—Збудувавши між нашими ділянками свій високий кам'яний паркан Олександр Іванович при цьому незаконно захопив два метри від межі нашої земельної ділянки.

—Ваш чоловік Ігор Петрович як до цього поставився?

—Що він зробив?

—Він був дуже злий на нашого нового сусіда Олександра Івановича.

—Він пішов до сусіда Олександра Івановича і почав вимагати від нього перенести свій паркан і повернути назад захоплені два метри від межі нашої земельної ділянки.

—А як відреагував на цю вимогу вашого чоловіка Ігоря ваш сусід Олександр Іванович?

—Він розсміявся моєму чоловікові прямо в обличчя і сказав що нікуди свій паркан переносити не буде і тоді мій чоловік у гніві вдарив його в обличчя. Між ними виникла жорстока бійка, яку припинили робітники сусіда, що будували його паркан.

—Що було далі?

—Наш сусід Олександр Іванович наступного дня написав заяву в поліцію на мого чоловіка Ігоря, звинувативши його у своєму побитті і його затримали поліцейські.

—Що було далі?

—Я пішла до сусіда Олександра Івановича і на колінах благала його забрати з поліції свою заяву на мого чоловіка.

—І він забрав?

—Так, забрав після того, як я запропонувала йому "відступні" десять тисяч доларів США.

—Десять тисяч доларів США?

—Так, це були всі наші заощадження на "чорний день".

—Що було далі?

—Він приїхав у поліцію і забрав назад свою заяву, і мого чоловіка відпустили додому.

—Як до цього поставився ваш чоловік Ігор Петрович?

—Дізнавшись про це, мій чоловік дуже розсердився на мене за мій вчинок і якийсь час ми з ним взагалі не розмовляли. Наші стосунки на той час були дуже напруженими.

—У той період ми навіть думали розлучатися, але так і не розлучилися.

—Чому не розлучилися?

—Тому що я любила Ігоря і досі люблю.

—Що було далі?

—Потім настала анексія Криму росією і почалася війна з росією на Донбасі.

—Розповідайте далі Віро Іванівно.

—Мій чоловік Ігор пішов добровольцем воювати на Донбас проти росіян.

—Він воював на Донбасі вісім років і за цей час багато разів був поранений у боях. Останній раз його важко поранило рік тому під Авдіївкою і після цього йому у Львівському військово-медичному клінічному центрі зробили ампутацію правої ноги вище за коліна і поставили протез.

Після цього він пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його непридатним до служби за станом здоров'я і він повернувся назад додому.

—Що було далі?

—Повернувшись додому, Ігор виявив, що його роботодавець не зберіг за ним його місце роботи і Ігорю довелося шукати собі нове місце роботи.

Але ніхто не хотів брати на роботу інваліда із протезом замість ноги. Тоді мій чоловік Ігор став на облік у Державну Службу Зайнятості та пройшов безкоштовні курси комп'ютерного програмування у Львівському ЦПТО ДСЗ. Після цього він почав працювати вдома дистанційно розробляючи комп'ютерні програми для замовників.

—Що було далі?

—Ми помирилися і життя наше почало налагоджуватися, поки одного разу навесні до себе на дачу відпочити не приїхав на машині наш сусід Олександр Іванович із дружиною та дитиною.

—Він виглядав випещеним і засмаглим у тонкому лляному піджаку кольору слонової кістки, білій бавовняній сорочці та блакитних джинсах. Він був здоровим як бик і мав дві здорові ноги на відміну від мого чоловіка.

—Коли мій чоловік Ігор побачив його, то колишня образа на сусіда знову нагадала йому про себе.

—Що було далі?

—Мій чоловік потайки від мене подав позов до Залізничного районного суду Львова на нашого сусіда Олександра Івановича з приводу незаконного захоплення сусідом двох метрів від межі нашої земельної ділянки.

—Що було далі?

—Коли я дізналася про це, то почала відмовляти чоловіка від цього.

—А ваш чоловік?

—Мій чоловік був непохитний і хотів будь-що "добитися в суді справедливості".

—А ви?

—Я хотіла просто спокійно жити далі з Ігорем.

—Що було далі?

—Залізничний районний суд Львова не задовольнив позов Ігоря і він подав апеляцію на рішення судді до Західного апеляційного господарського суду.

—Що було далі?

—Вчора поїхавши за покупками до міста Ігор випадково зустрів у "Сільпо" нашого сусіда Олександра Івановича і той підійшов і сказав моєму чоловікові, що він програв справу у Залізничному районному суді Львова і також програє апеляцію у Західному апеляційному господарському суді, бо в нього "все схоплено" та "всім навколо заплачено”. Мій чоловік від люті тоді ледь не накинувся у супермаркеті на сусіда Олександра Івановича з кулаками. Утримало його від бійки лише розуміння того, що його можуть ув'язнити за хуліганство.

—Що було далі?

—Вчора Ігор повернувся з покупками з міста додому у пригніченому настрої і нічого мені не сказав про те, що бачив у місті нашого сусіда Олександра Івановича. Повечерявши зі мною, він трохи подивився телевізор і рано ліг спати.

—Що було далі?

—Сьогодні вранці Ігор прокинувся о 7-й ранку, вмився і поснідав зі мною вівсянкою з яєчнею і салатом. Вигляд у нього був похмурий. І не в змозі більше терпіти я запитала у нього, що ж вчора сталося в місті.

— І що він вам сказав?

—Ігор розповів мені, що вчора випадково зустрів у місті в "Сільпо" нашого сусіда Олександра Івановича і переказав мені коротко зміст їхньої розмови.

—Що Ігорю думаєш тепер робити, запитала я в нього.

—Я не знаю Віро відповів мені він.

—Я боюся, що програю апеляцію у суді відверто відповів мені Ігор.

—Може, тобі варто забути про суд і хай буде як буде запитала я в нього.

—Я не можу Віро відповів мені він різким тоном.

—Чому Ігорю запитала я в нього.

—"Я хочу досягти справедливості" і повернути назад вкрадений шматок нашої землі різким тоном відповів мені він.

—Це ж всього два метри від межі нашої земельної ділянки сказала йому заспокійливим тоном я.

—Я не хочу спускати цьому негіднику з рук незаконне присвоєння нашої землі різким тоном, відповів мені він.

—Подумай краще про нас сказала я йому.

—Я й думаю про нас різким тоном відповів мені він, а потім підвівся з-за столу і кудись пішов.

—Що було далі?

—Я пішла за ним і побачила як Ігор виходить з нашого сараю ховаючи щось в кишеню своєї куртки і йде до хвіртки щоб вийти на вулицю.

—Я пішла за ним, але він сказав, щоб я за ним не ходила, бо він хоче піти до сусіда Олександра Івановича і поговорити з ним.

—Що було далі?

—Я дуже злякалася, що Ігор знову влаштує бійку з сусідом Олександром Івановичем і захотіла його супроводжувати.

—Що було далі?

—Ігор повернувся і так зло на мене подивився що я злякалася.

—Іди додому Віро сказав мені він жорстким тоном.

—І ви пішли додому?

—Я вдала, що пішла додому, а сама сховалася за дерево і стала спостерігати за тим, як Ігор підходить до хвіртки сусіда Олександра Івановича і дзвонить у дверний дзвінок.

—Що було далі?

—Сусід Олександр Іванович відкрив хвіртку після третього дзвінка і з невдоволеним виглядом подивився на Ігоря.

—Чого тобі треба запитав він у Ігоря.

—Поговорити з тобою прийшов відповів йому Ігор.

—Давай кажи Ігорю, я тебе уважно слухаю, відповів йому сусід Олександр Іванович.

—А можна в хату увійти, щоб не кричати на всю вулицю для сусідів запитав у нього Ігор.

—Загалом у мене зараз сім'я снідає відповів йому сусід Олександр Іванович.

—Це багато часу не займе. Лише на кілька хвилин відповів йому Ігор.

—Ну гаразд заходь повагавшись відповів йому сусід Олександр Іванович.

—Він відсторонився пропускаючи Ігоря увійти у двір, а потім зачинив за ним хвіртку на замок.

—Разом вони увійшли до будинку, а потім через хвилину в будинку прогримів вибух такої сили, що повилітали шибки...

—Що було далі?

—Я дуже злякалася і побігла до будинку сусіда Олександра Івановича. 

—Я почала з усіх сил смикати хвіртку, але хвіртка була замкнена на замок і тоді я викликала по мобільному телефону поліцію та швидку медичну допомогу.

У цей момент із операційної вийшов втомлений та засмучений хірург Віктор Анатолійович.

—Як він хором запитали у нього слідчий поліції Віктор Миколайович та дружина Ігоря Віра Іванівна.

—Чому ви мовчите з тривогою спитала у хірурга Віктора Анатолійовича дружина Ігоря Віра Іванівна.

—На жаль, ми не змогли врятувати життя вашого чоловіка Ігоря Петровича відповів їй хірург Віктор Анатолійович сумно подивившись їй прямо в очі.

—Як же так заплакала Віра Іванівна.

—Поранення його були дуже серйозними. Ми зробили все можливе щоб його врятувати, але ми, на жаль, не Боги і не чарівники відповів їй хірург Віктор Анатолійович.

—Я... я... я вам не вірю.... Ви мене обманюєте крізь сльози говорила Віра Іванівна уткнувшись обличчям у його плече.

—Поплачте і вам буде легше сказав їй хірург Віктор Анатолійович по-батьківському гладячи її зверху по голові.

—Оскільки ваш чоловік зараз помер, то заведену в поліції кримінальну справу на нього буде закрито у зв'язку зі смертю підозрюваного сказав Вірі Іванівні слідчий поліції Віктор Миколайович.

—До побачення Віро Іванівно і прийміть будь-ласка мої щирі співчуття з приводу смерті вашого чоловіка сказав їй він.

З цими словами слідчий поліції Віктор Миколайович розвернувся і пішов по коридору на вихід з лікарні.

Кінець

Ваш коментар буде першим!