Слава ЗСУ!

"Поліглот" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 24.08.2023

"Поліглот"

   У мене є знайомий перекладач Ігор, який старший за мене на 16 років. Мені 38 років, а йому 54 роки відповідно. Він перекладає художню та технічну літературу з різних мов світу на українську. Загалом він великий розумник і знає понад 20 іноземних мов. Чоловік він добрий, хоч і досить уїдливий якщо його сильно розсердити. Кілька днів тому я прийшов до нього додому, щоб привітати його з днем народження і приніс йому "Празький" торт і пляшку коньяку "Shabo".

Він живе на Подолі сам один після розлучення з дружиною Вірою у двокімнатній квартирі, що залишилася йому у спадок від померлих батьків.

Вже дорослі діти Вадим та Олена з ним давно не спілкуються.

Я прийшов до нього в гості вдень без попередження і він відчинив мені вхідні двері квартири, одягнений у картату запрану сорочку і сині потерті джинси, витираючи рукавом сорочки сльози які проступили на очах від яскравого світла .

—Це ти сказав він мені відчинивши двері квартири.

—Так. Це я.

—А кого ти хотів побачити, запитав я в нього.

—Нікого якщо чесно відповів мені він.

—Можна мені увійти?

—Так. Заходь якщо прийшов.

Я зайшов у квартиру і Ігор відразу ж швидко зачинив за мною вхідні двері квартири на замок.

—Стій тут на лінолеумі біля порога, а я капці для гостей тобі зараз дам сказав він мені.

Він приніс мені пару стоптаних домашніх капців, а сам пішов на кухню, щоб поставити чайник з водою грітися на плиту.

Я змінив своє брудне взуття на домашні капці, а потім пройшов за ним на кухню.

—А чому в тебе з собою торт і коньяк спитав він у мене, ставлячи чайник з водою на плиту і запалюючи конфорку.

—Сьогодні якесь свято спитав він у мене.

—Сьогодні Ігорю, твій день народження відповів йому я ставлячи на кухонний стіл торт і коньяк.

—Ти що Ігорю забув?

—Я Станіславе, зовсім про це забув.

—Як можна забути Ігорю, про свій день народження?

—У мене напередодні було багато справ у видавництві, і довелося багато їздити містом.

—Крім того, Станіславе, я не люблю святкувати свої дні народження.

—Чому?

—Тому що кожен новий день народження робить мене на цілий рік старшим і наближає мене до смерті.

—Раніше Ігорю, ти не був таким песимістом сказав я йому.

—Раніше Станіславе, я був молодим і наївним дурнем, а тепер ось на старості років порозумнішав відповів він мені.

—Ну 54 роки це ще не старість заперечив я йому.

—Ти Станіславе, ще скажи мені, що це юність із сарказмом сказав він мені.

—Ні Ігорю, це не юність – це зрілість чоловіка відповів я йому.

Ігор раптом засміявся дивлячись мені в обличчя.

—Ну ось Ігорю, тепер ти смієшся сказав я йому.

—Станіславе, 54 роки – це молодість старості відповів він мені.

—Це все індивідуально і залежить від способу життя людини, сказав я йому.

—А який спосіб життя може бути в людини в нашій країні, запитав він у мене.

—Ну ось тепер Ігорю, тобі країна не подобається сказав йому я.

—Мені Станіславе, не країна не подобається, а те, що щодня відбувається в країні, відповів він мені.

—Ти Ігорю, не можеш змінити систему влади в країні, але ти цілком можеш змінити своє життя на краще сказав я йому.

—Знаєш Станіславе, я десять років тому серйозно думав про те, щоб змінити своє життя на краще і поїхати з України до Німеччини, а тепер шкодую, що тоді не поїхав, відповів він мені вимикаючи конфорку.

—Ти будеш чай чи каву запитав він у мене.

—Каву відповів йому я.

Ігор дістав з буфету чашки та банку розчинної кави "Nescafé Gold" і насипав у кожну чашку по чайній ложці розчинної кави і поклав дві ложки цукру.

—Вибач мене, я не спитавши поклав тобі дві чайні ложки цукру на свій розсуд сказав він мені вибачаючись.

—Я люблю солодку каву відповів йому я.

Ігор відкрив пляшку коньяку і налив собі столову ложку коньяку прямо у каву.

—Люблю пити каву з коньяком відповів він мені спіймавши мій здивований погляд.

—А що тобі заважає зараз виїхати з країни, запитав я в нього відпиваючи каву з чашки.

—Війна заважає відповів він мені.

—До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого минулого року я займався перекладом українською мовою роману "Часосховище" сучасного болгарського письменника Георгія Господинова і мріяв поїхати і пожити деякий час у Болгарії, але мої плани закреслила ця проклята війна сказав він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком.

—Коли війна закінчиться ти зможеш реалізувати свої плани відповів я йому відпиваючи каву з чашки.

Він раптом засміявся мені просто в обличчя.

—Чому ти знову смієшся здивовано запитав я у нього відпиваючи каву з чашки.

—Я вранці діставав газети зі своєї поштової скриньки і наткнувся на повістку, відповів він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком.

—Повістку у військкомат?

—Ну, а куди ж ще?

—Я думав у суд.

—Ні.

—І що було далі?

—Я вийняв її з ящика і порвав на дрібні шматочки, а потім викинув їх в сміттєвий бак на вулиці, відповів мені він, відпиваючи з чашки каву з коньяком.

—Ти що зробив Ігорю?

—Те, що вважав за потрібне.

—Офіційно її я не отримував, бо підпису про вручення немає.

—Ігорю це ж...

—Що Ігорю?

—Тільки не треба мені зараз будь-ласка говорити пафосні слова про необхідність захисту Батьківщини від ворога сердитим голосом сказав він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком.

Ігор підвівся і дістав з буфету дві тарілки та довгий кухонний ніж.

Поставивши тарілки на стіл, він порізав "Празький" торт на частини і поклав собі і мені на тарілку по великому шматку торта.

—Але Батьківщина потребує захисту від ворога відповів йому я відпиваючи каву з чашки.

—Перш ніж щось захищати, треба спочатку чимось володіти, сказав він мені серйозним тоном відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

—Наша країна Станіславе, за 32 роки незалежності повністю розграбована нечесними на руку політиками та олігархами, а працьовитий народ України доведений до крайньої міри бідності сказав він мені.

—Ти взагалі знаєш, що Україна одна з найбідніших країн Східної Європи?

—Чим ти Станіславе володієш у цій країні, крім рахунків за комуналку?

—Ігорю, але те, що ти говориш це ж аморально сказав я йому відпиваючи каву з чашки.

—Станіславе, мене як пересічного громадянина України держава по праву сильного регулярно найоб@є податками і я це терплю від безвиході та неможливості захистити свої права в продажних українських судах, але тепер держава вже хоче забрати у мене моє життя, а цього я віддавати державі не маю наміру сказав він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

—А як же тисячі молодих чоловіків та жінок, які добровільно пішли на фронт захищати Україну від російських окупантів?

—Це їхній вибір Станіславе і я його поважаю, але сам я не маю наміру віддавати своє життя за цю корумповану країну і за політиків і олігархів, що зажерлися, і їхніх молодих нащадків, які благополучно проживають за кордоном тринькаючи гроші батьків у нічних клубах, сказав він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

—Зараз молоді чоловіки та жінки віддають свої життя на фронті не за політиків та олігархів та їхніх дітей, які живуть за кордоном, а за те, щоб їхні власні сім'ї жили в Україні у мирі та безпеці сказав Ігорю я відпиваючи каву з чашки.

—Моя сім'я зараз живе в Польщі зі статусом біженців, відповів він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

 До речі, чому ти сам Станіславе не йдеш на фронт воювати з ворогом?

—Я непридатний для військової служби за станом здоров'я, але я волонтерю і допомагаю військовим сказав я йому відпиваючи каву з чашки.

—Воювати і волонтерити це не одне і теж саме відповів він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

—Якщо всі думатимуть так само як ти Ігорю, тоді наша країна програє цю війну, сказав йому я, відпиваючи каву з чашки.

—Я не змушую нікого думати як я. Це моя особиста думка.

Але я не дозволю державі відбирати у себе життя, відповів він мені.

—Якщо до Києва знову прийдуть рашисти, то тоді я зі зброєю в руках захищатиму від них своє майно. Хоча навряд чи їх сильно зацікавить моя стара і "вбита" двокімнатна квартира сказав він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

—А поки що...

—Що поки що спитав я в нього відпиваючи з чашки кави.

—Поки що я збираюся жити стільки скільки відпущено мені Богом, або Долею відповів він мені відпиваючи з чашки каву з коньяком і відкушуючи шматок торта.

—Ти Станіславе не їстимеш свій шматок торта?

—Ти до нього навіть не доторкнувся сказав мені Ігор.

—Чогось у мене немає апетиту, відповів йому я, подивившись на недоторканий шматок торта, що лежав у мене на тарілці.

Після його слів у мене справді зник апетит.

—Я мабуть піду Ігорю, сказав я йому, ставлячи порожню чашку з-під кави на стіл і піднімаючись з-за столу.

—Стривай Станіславе, я зачиню за тобою вхідні двері квартири сказав він мені доїдаючи свій шматок торта.

Він встав з-за столу і витерши жирні руки в шоколадному кремі об кухонний рушник, що висів на гачку на стіні над кухонною мийкою  пішов за мною в коридор, щоб випустити мене з квартири і зачинити за мною вхідні двері квартири.

—Знаєш Ігорю, я налаштований більш оптимістично ніж ти сказав я йому стоячи на порозі.

—Я вірю, що Україна переможе росію, вступить до ЄС та НАТО, завдяки репараціям росії та міжнародній допомозі західних країн-партнерів повністю відбудується і розквітне після закінчення війни сказав я йому.

—Я не сумніваюся в тому, що Україна врешті-решт Переможе росію, відповів він мені, але ціна цієї Перемоги буде дуже високою для народу.

—А хочеш Станіславе знати, що буде після закінчення війни?

—Після закінчення війни в Україні довгі роки будуть хаос, розруха, безробіття, бандитизм і наркоманія, а жадібні до чужих грошей олігархи будуть з потрійною енергією "доїти" зубожілий народ, чим вони власне і займалися всі 32 роки незалежності, відповів він мені.

—Народ України після закінчення війни змінить корумповану владу в країні і усуне олігархів від впливу на політику, сказав я йому.

—Народ України з промитими телевізором мізками змінить корумповану владу в країні?

—Ти це серйозно?

—Єдині, хто може змінити корумповану та злочинну владу в країні, це військові, але вони зараз тисячами гинуть на фронті.

—Я вже не молодий хлопець Станіславе, а ти на 16 років мене молодший і можеш прожити довше за мене.

—Так от я готовий зараз укласти з тобою парі на 100 доларів, що Україна не стане членом ЄС і НАТО ні через 5, ні через 10, ні через 20, ні через 30, ні через 40, ні навіть через 50 років. Навіть через 50 років тут буде так само погано жити пересічному українцю. А всьому виною наша корупція, кумівство, безладність і поганий кадровий відбір людей на вищі керівні посади у державі.

Слухати це вже було вище за мої сили.

—Ну так що Станіславе?

—Укладатимеш зі мною парі?

—Ні, Ігор я не укладатиму з тобою парі твердо відповів йому я.

—До побачення Ігорю, сказав я йому і в буквальному значенні слова вибіг з його квартири на сходову клітку і швидко побіг униз сходами до виходу з під'їзду.

—До побачення Станіславе, закричав він мені услід.

—А якщо тобі пощастить жити довго і ти проживеш в Україні ще 50 років, ти переконаєшся в правильності мого прогнозу щодо перспективи членства України в ЄС і НАТО закричав він мені навздогін, а потім зачинив за мною вхідні двері квартири.

Я вибіг з під'їзду будинку як ошпарений і довго блукав вулицями Києва, намагаючись заспокоїтися і зібратися з думками.

Я почував себе так, ніби мене щойно морально та психологічно зґвалтували. На душі у мене шкрябали кішки і я питав у самого себе: "навіщо я пішов вітати свого знайомого Ігоря з днем народження?" і не міг знайти відповіді на своє запитання.

Кінець

Ваш коментар буде першим!