Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
"Тополя" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 17.03.2024
"Тополя"
—Діти, а хто з вас вивчив напам'ять "Тополю" запитала на уроці в учнів 3-го-А класу вчителька Станіслава Олександрівна.
—Я вивчила, — потягла першою свою руку Оля.
—Ну давай розкажи нам Олю, "Тополю", — попросила її вчителька Станіслава Олександрівна.
—А можна Станіславо Олександрівно, я вам її заспіваю?
—Ну, добре якщо хочеш заспівай Олю.
І Оля, вставши з-за парти, стала співати активно жестикулюючи руками в такт словам пісні.
— "Там у тополі в полі,
На волі, на волі,
Там у тополі в полі,
Там у тополі в полі
На волі, на волі,
Там у тополі в полі,
Там у тополі в полі
На волі, на волі,
З буйним вітром свавільним
І диким, диким
Моя пісня, вогниста
Шалена, шалена.
Хтось на заході жертву
Приніс богам, певно
У моєму серці й бурі, й грози,
Й рокотання - ридання бандур
Моя пісне, вогнистих акордів
Дуй, дуй, дуй, дуй, дуй, дуй!
У моєму серці й бурі, й грози,
Й рокотання - ридання бандур
Моя пісне, вогнистих акордів
Дуй, дуй, дуй, дуй, дуй, дуй!
Там у тополі в полі
На волі, на волі,
Там у тополі в полі,
Там у тополі в полі
На волі, на волі,
Там у тополі в полі
Де тополі серед поля і співає, і шумить
Хилить вітер жита, віє, облітає хмарами,
Ой на-на-най, простори які!
Ой на-на-най, любо-мило землі
Ой на-на-най, де не глянь — колоски
Та всі в сріблі, в золоті
Там у тополі, на волі там,
Там біля простору я йду, я йду, я.
Ой там і хмара похмура,
Але не я, та не я!
Там у тополі, на волі там,
там біля простору я йду, я йду, я.
Там у тополі, на волі там.
Дуй, дуй, дуй, дуй, дуй, дуй!
Там у тополі в полі
На волі, на волі
Там у тополі в полі
Там у тополі в полі,
На волі, на волі,
Там у тополі у полі..."
—Олю, це не та "Тополя",— відповіла їй здивована вчителька Станіслава Олександрівна.
І весь клас почав сміятися з Олі.
—Як це не та? — запитала в неї розгублена Оля кліпаючи очима.
—Олю, я давала всім минулого разу домашнє завдання вивчити напам'ять вірш "Тополя" Тараса Шевченка, а ти мені зараз співаєш якусь сучасну низькопробну попсу відповіла їй вчителька Станіслава Олександрівна.
—Який вірш?, — перепитала у вчительки Станіслави Олександрівни розгублена і присоромлена Оля.
—Цей вірш Олю, який надруковано у підручнику на сторінці 107 відповіла їй вчителька Станіслава Олександрівна тицьнувши пальцем у підручник.
—"По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
марне зеленіє?
Навколо поле, як ті море
Широке, синє.
Чумак йде, подивитись
Та й голову схилити,
Чабан вранці з сопілкою
Сяді на могилі,
Подивитись — серце ниє,
Навколо ні біліні!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Не щебече соловейко
У лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоячи під вербою,
не співає сиротою,
Білим світом нудити:
Без милого батька, мати
Як чужі люди...
Покохала чорнобрива
Козака дівчина...
Покохала — не спинила,
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,
Була б не любила;
Якби знала, що загине,
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
не стояла б до півночі
З милім під вербою...
І то лихо -
Вперед знати,
Що нам у світі зустрінеться...
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю!
Саме серце знає,
Кого любить. Пусть в'яне,
Поки закопають,
Бо не довго, чорнобриві!
Карі оченяті,
Біле личко червоніє.
Не довго, дівчата!
до полудня, та й зав'яне,
Брови полиняють.
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серце знає.
Защебече соловейко
У лузі на калині,
Заспіває козаченько,
Ходячи долиною.
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати,
А він її запитає:
Чи не била мати?.."
—Олю, ти цей вірш вивчила напам'ять?, —запитала в неї суворим голосом вчителька Станіслава Олександрівна.
—Ні, Станіславо Олександрівно,— почервонівши від сорому відповіла їй Оля.
—Тоді Олю, сиди і вчи його напам'ять,— сказала їй суворим голосом Станіслава Олександрівна.
—Але ж він дуже сумний,— сказала Оля вчительці Станіславі Олександрівні.
—Це українська класика, яку треба знати кожному громадянину і громадянці нашої країни присоромила її вчителька Станіслава Олександрівна.
Червона від сорому Оля опустила очі у підручник і почала вголос читати вірш "Тополя" Тараса Шевченка.
—Олю, мовчки подумки читай вірш,—зробила їй зауваження суворим голосом вчителька Станіслава Олександрівна.
—Добре, Станіславо Олександрівно,— відповіла їй Оля і почала мовчки читати вірш "Тополя" Тараса Шевченка, водячи пальцем по сторінці підручника, щоб не дай Боже не втратити рядок.
Кінець