знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > В театрі
"В театрі"
Коли мені було шість з половиною років я з матір'ю пішов до "Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва" на виставу "Білосніжка та сім гномів".
Я змалку дуже любив ходити з матір'ю до театру.
Пам'ятаю, як я з матір'ю увійшли до просторої зали театру і сіли на свої місця. Я був такий щасливий, що не міг і двох хвилин посидіти у кріслі спокійно, і весь час схоплювався зі свого місця, і з цікавістю крутив головою по сторонах розглядаючи оксамитові портьєри, ліпнину на стелі і важку гарну кришталеву люстру, що висіла на гаку прямо над нами.
—Не крутись Стасику, а інакше нас виженуть звідси,— сказала мені суворо мати і я слухняно сів на своє місце.
Світло згасло і почалася вистава "Білосніжка та сім гномів".
По ходу вистави я дуже нервував, щиро переживаючи за добру і наївну Білосніжку, яку хотіла вбити підступна зла мачуха-королева і від стресу весь час гриз нігті на правій руці.
—Стасику, не хвилюйся все з Білосніжкою буде добре,— підбадьорливо сказала мені мати.
Я недовірливо глянув на матір і продовжив гризти нігті на правій руці.
Коли мисливець повів Білосніжку, яка нічого не підозрювала, в ліс, щоб убити її там за наказом її злої мачухи—королеви, я не витримав психологічної напруги і раптом схопився зі свого місця та голосно загорлав на весь зал.
—Гей, мисливцю, не можна вбивати людей.
Мисливець зупинився і спочатку виглядав дуже розгубленим, але потім швидко знайшовся і відповів мені: "що він і радий би не вбивати Білосніжку, але ж зла мачуха-королева наказала йому вбити Білосніжку і принести їй серце Білосніжки в скриньці як доказ".
—Я тобі мисливцю російською мовою кажу, що не можна вбивати людей,— кричав йому я.
—Так, я хлопцю, і не хочу цього робити, але зла мачуха-королева наказала мені вбити Білосніжку і якщо я цього не зроблю, тоді мене самого вб'ють,— відповів мені мисливець.
—Я ж тобі мисливцю, вже вкотре кажу, що не можна вбивати людей, — кричав йому я.
—Стасику, негайно замовкни і сядь на своє місце,— сказала мені моя мати вся біла від хвилювання, але я її не послухав і продовжував кричати мисливцю, щоб він не вбивав бідну Білосніжку.
На мене з матір'ю вже стали невдоволено обертатися люди у залі.
—Що ви собі дозволяєте?
—Негайно вийдіть з дитиною з зали!
—Ви своєю хуліганською поведінкою зриваєте театральну виставу!, — голосно сказала якась огрядна жінка в фетровому капелюсі, що сиділа попереду нас, звертаючись до моєї матері.
—Ідемо Стасику,— сказала мені глибоко зітхнувши мати і ми пішли з зали.
Я як зараз пам'ятаю, що мені було сумно і прикро залишати театральну виставу, тим більше, що я тоді щиро вважав, що я рятую Білосніжку від смерті і вчиняю правильно.
Кінець