Слава ЗСУ!

"Випадок на машині швидкої медичної допомоги" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 16.04.2023

"Випадок на машині швидкої медичної допомоги"

  Самотня 83-річна пенсіонерка Лідія Іванівна вже з самого ранку почувала себе погано. У неї давило в грудях наче їй на груди поклали важкий могильний, гранітний камінь і їй було важко дихати. Піднявши слухавку стаціонарного телефону, вона зателефонувала 103 і викликала до себе додому швидку медичну допомогу. Швидка медична допомога приїхала до неї через десять хвилин. Троє парамедиків зі швидкої медичної допомоги з інвалідним кріслом з підлокітниками піднялися пішки по сходах на п'ятий поверх (бо старий ліфт у будинку як завжди не працював) і подзвонили у двері її квартири. Лідія Іванівна тримаючись однією рукою за стінку щоб не впасти в коридорі, підійшла до вхідних дверей, щоб подивитися в дверне вічко хто їй дзвонить у двері. Побачивши, що на сходовій клітці стоять парамедики зі швидкої медичної допомоги з інвалідним кріслом, вона відчинила вхідні двері квартири і відійшла в бік пропускаючи їх увійти до квартири. Парамедики котячи перед собою інвалідне крісло увійшли до квартири Лідії Іванівни залишаючи на блискучому лакованому дубовому паркеті брудні відбитки своїх підошв зі шматочками сухої землі. Навіть не спромігшись одягнути на ноги бахіли вони діловито пройшли на кухню куди прийшла Лідія Іванівна, щоб сісти на кухонну табуретку, тому що їй було дуже погано і важко довго стояти на ногах. Парамедики розмістилися на кухонних табуретках навколо неї.

— Як вас звуть запитав у неї один із парамедиків на ім'я Віктор.

—Мене звуть Лідія Іванівна відповіла йому вона.

— На що ви скаржитесь Лідіє Іванівно, — спитав у неї парамедик Віктор.

—У грудях з ранку тисне, так що дихати важко відповіла йому Лідія Іванівна.

Парамедик Віктор дістав зі своєї медичної сумки механічний тонометр та стетоскоп та виміряв артеріальний тиск у Лідії Іванівни.

—У вас Лідіє Іванівно, передінфарктний стан. Я зараз вам дам одну таблетку аспірину та одну аерозольну дозу нітрогліцерину, а потім ми вас заберемо до Олександрівської клінічної лікарні, сказав він їй.

—Спасибі вам велике подякувала йому Лідія Іванівна, тримаючись однією рукою за серце.

Парамедик Віктор поліз у медичну сумку і знайшов там таблетки аспірину та аерозоль із нітрогліцерином. Він дав їй розжувати одну таблетку 0,25 г ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) та 0,5 мг нітрогліцерину (одну дозу) розпорошив аерозолем їй у порожнину рота.

Після цього парамедики втрьох посадили Лідію Іванівну в інвалідне крісло та винесли з квартири на сходову клітку. Вставши з інвалідного крісла Лідія Іванівна зачинила замок вхідних дверей квартири ключами, а потім знову сіла в інвалідне крісло і парамедики знесли її вниз сходами до машини швидкої медичної допомоги, що стояла на тротуарі біля під'їзду її будинку.

Петро — водій швидкої медичної допомоги, в цей момент стояв біля машини і курив наодинці цигарку та побачивши парамедиків, що виносили на руках з під'їзду важке інвалідне крісло з Лідією Іванівною, кинув свою недокурену цигарку на тротуар і розтоптавши її каблуком туфлі кинувся відчиняти двері машини швидкої медичної допомоги, щоб парамедики могли встановити інвалідне крісло з Лідією Іванівною всередині машини. 

Встановивши інвалідне крісло з Лідією Іванівною всередині машини швидкої медичної допомоги, парамедики залізли самі в салон і сіли, розмістившись на сидіннях поряд з Лідією Іванівною. Петро заліз на водійське сидіння і зачинивши дверцята завів двигун машини. Машина швидкої медичної допомоги проїхала трохи вперед, потім розвернулася і виїхала з провулка на дорогу, поступово набираючи швидкість. Петро включив мигалку на даху і обрав на навігаторі найкоротший маршрут від будинку Лідії Іванівни до Олександрівської клінічної лікарні. На середині шляху до лікарні Лідія Іванівна раптом згадала, що забула вдома в серванті свій паспорт.

—А може, хтось із ваших рідних привезе вам до лікарні ваш паспорт запитав у неї з надією в голосі парамедик Сергій.

—У мене немає рідних. Я живу сама, відповіла йому Лідія Іванівна.

—Потрібно повертатися назад за паспортом, сказав їй парамедик Віктор.

—Та куди повертатися? Ми вже половину шляху до лікарні проїхали через перегородку в салоні сказав парамедику Віктору збентежений Петро.

—Без паспорта її ніхто до лікарні не покладе, відповів йому парамедик Віктор.

—Розвертайся Петро, і поїхали швидше назад за паспортом сказав йому парамедик Віктор.

—Добре, зітхнувши, відповів йому Петро.

Він розвернувся на дорозі і поїхав назад.

Через двадцять хвилин машина швидкої медичної допомоги під'їхала назад до будинку, де жила Лідія Іванівна.

—Ох, знову треба тягти важке інвалідне крісло з Лідією Іванівною назад по сходах на п'ятий поверх без ліфта, важко зітхнув парамедик Сергій.

—Добре я сама щоб вас не турбувати піднімусь по сходах на п'ятий поверх у квартиру за своїм паспортом відповіла йому Лідія Іванівна.

—Куди ви сама підете? У вас Лідіє Іванівно, передінфарктний стан відповів їй серйозним тоном парамедик Віктор.

—Мені вже краще і я піду пішки сама, а ви Вікторе, мене люб'язно підтримайте за руку якщо раптом в мене запаморочиться в голові. Я піду пішки щоб ваш колега-парамедик Сергій на мене не ображався, що йому треба нести по сходах на п'ятий поверх важке інвалідне крісло разом зі мною, відповіла Віктору Лідія Іванівна.

—Добре, зітхнувши відповів їй парамедик Віктор.

Парамедик Віктор допоміг Лідії Іванівні вилізти з машини швидкої медичної допомоги та тримаючи її під лікоть увійшов із нею до під'їзду її будинку. Через п'ятнадцять хвилин вони вийшли з під'їзду будинку та сіли до машини швидкої медичної допомоги.

—Ну все гаразд. Тепер вже можна їхати до лікарні сказав парамедик Віктор звертаючись до Петра.

Петро завів двигун машини швидкої медичної допомоги, увімкнув мигалку на даху і розвернувшись виїхав з провулка на дорогу поступово набираючи швидкість.

Коли вони вже проїхали дві третини свого шляху до лікарні в Лідії Іванівни раптово стався гострий інфаркт, і вона померла в машині швидкої медичної допомоги на руках у розгублених парамедиків.

—От, чорт вилаявся парамедик Віктор.

—Не треба було погоджуватися з нею і дозволяти їй підніматися пішки сходами на п'ятий поверх без ліфта сказав парамедик Віктор.

—Так, а куди ми тепер їдемо запитав у нього через перегородку салону розгублений Петро.

—Тепер Петро, ми міняємо свій маршрут і їдемо до моргу, відповів йому парамедик Віктор.

—Зрозуміло, коротко відповів йому Петро, ​​ змінюючи маршрут у навігаторі і розвертаючи на дорозі машину швидкої медичної допомоги щоб їхати до моргу.

Кінець

Ваш коментар буде першим!