Слава ЗСУ!

"Забули " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 06.09.2024

"Забули"

 Ніхто не приїхав на її день народження. Ганна цілий день стояла біля плити, готувала улюблені страви дітей та онуків, навіть у районне селище з'їздила, щоб купити заморське авокадо та смердючі чорні листи, з яких Ганна накрутила рулети з рисом та рибою. Онуки називали це ролами і дуже любили. 

Виповнювалось їй шістдесят років, ювілей, усі мали приїхати. Щоправда, за цей рік усі сварилися, але Ганна за місяць усіх дітей обдзвонила, і всі обіцяли бути. 

Доньки все ображалися, що Ганна більше сину Сергію допомагає, адже він наймолодший, тільки на ноги встав, і діти в нього маленькі зовсім, Оля семи років і Коля шести років. А в доньок вже великі діти, щоб їх балувати, працювати нехай ідуть. Ганна сама все життя працювала та дітей до праці привчала. Але доньки в неї були недолугі: одна в сорок років зі школи звільнилася і співачкою вирішила стати, друга втретє заміж нещодавно вийшла за якогось старого, молодого, чи що, не могла знайти, геть, усі зірки за молодих хлопців виходять. 

Обговорити дітей не було з ким. Були в Ганни подруги дитинства: кругловида Тетяна, низькоросла Ніна, в пару їй височенна Алевтина і старша Варюша, божа кульбаба. Але з подругами вона вже десять років не спілкувалася. 

Все це сталося через чоловіка Ганни. Той вирішив бізнесом зайнятися, вмовив Ганну підбити подруг, щоб вони вклали свої гроші у його прибуткову справу. Він добре розписав, коли всі збагатяться завдяки йому, і Ганна йому повірила. І подруг своїх переконала. 

Чоловік її зібрав гроші та поїхав з села. Зовсім поїхав. Виявляється, знайшов собі в місті молоду дружину. Бізнес його прогорів, оголосив себе банкрутом. І подруги Ганни усі гроші втратили. 

Може, вони б не посварилися, пошкодували б її, все ж таки чоловік її на старості років покинув, але подруги дізналися, що їй чоловік гроші повернув. І образилися на неї. Мовляв, вона мала на всіх гроші поділити. Та й Ганна сама гарна: образилася, наговорила їм гидот: що Тетяна розсаду ночами краде, тому в неї все й росте краще за всіх, що Алевтина, як була старою дівою, так нею і залишилася, що Ніна зозуля, сина матері, як віддала після розлучення, так той без матері й виріс. А Варвара з чоловіком Тетяни спала, а ще подруга називається! 

Виїжджати з села Ганна не хотіла, все життя тут провела, які тепер переїзди. Діти іноді кликали до себе, але Ганна розуміла, що звуть для того, щоб з онуками сиділа. Онуків вона любила, але не настільки, щоб удруге все це проходити. 

Вечоріло. Двоюрідна сестра з Владивостока надіслала електронну листівку. Треба ж і та пам'ятає, хоч давно вже трохи не в собі. А рідні діти забули.

У холодильник впхнути все це було неможливо. Ганна повздихала, покрутилася на кухні, пішла до кімнати плакати. Образливо їй було стільки праці, і хоч свиням викидай. Щоправда, вона вже давно не тримала свиней, тільки курей. Молоко купувала у єдиної сусідки, яка не тримала на неї зла, бо приїхала вже після того, як історія з грошима сталася. Здоров'я у Ганни було вже не те, що й казати! А рідні діти мало того, що не приїхали, то навіть не спромоглися їй зателефонувати. 

Раптовий стукіт у вікно легкою пташкою розбудив в Ганні надію. 

—Діти, діти приїхали! 

Вона поспіхом витерла сльози, поправила розпатлане волосся, побігла відкривати двері. 

На порозі стояли подруги. Ті, з ким вона вже десять років навіть не віталася. Кругловида Тетяна, вічна відмінниця, у якої квіти колосилися цілий рік на всій ділянці, Ніна, яка з роками все більше зменшувалася в зрості і була схожа на дрібну болонку зі своїм вибіленим пухнастим волоссям, Алевтина, висока та суха, як палиця, брови зведені у пряму лінію, і Варюша, божа кульбаба, найстарша з усіх і вже підсліпувата. У руках Тетяни рожевів букет півонії, Ніна двома руками насилу утримувала пузату пляшку з горілкою, у Алевтини величезна картина з чорною пантерою, Варюша надкушує єдиним зубом цукерку з шикарного набору з шести смаків. 

—З днем народження!, — хором прокричали вони. 

Ганна подивилася на годинник. Стрілки якраз підкотили опівночі.

—Пізно прийшли вітати, хотілося сказати їй. Але слова застрягли в Ганни в горлі разом зі сльозами, які вона тільки-но зупинила. 

—Що застигла як статуя?, —гаркнула на неї Алевтина. 

—У мене рука зараз відніметься цю важку картину тримати,— сказала їй Алевтина.

—Пустиш у дім чи як?, —першою не витримала Ніна, — кинулась Ганні на шию і заридала. Тут і інші подружки приєдналися, вийшла купа мала, так що трохи пляшку з горілкою не розбили. Покотилися всією юрбою на кухню, заходилися наготовлені страви куштувати. Спочатку трохи ніяково було, все ж таки, десять років не розмовляли, але після пари чарок горілки ці десять років розчинилися без залишку, і всі разом заговорили, засміялися, почали молодість згадувати. 

—Дзвони Петру-баяністу!,—вирішила посеред ночі Тетяна. 

—Так він спить, — засумнівалася Ніна. 

—Вже я його розбуджу!, —засміялася Алевтина зовсім дівочим, дзвінким сміхом. 

На ранок в домі було вже не проштовхнутися: рулет з рибою давно з'їли, від торта Варюша нічого не залишила, дуже вже вона любила солодке. Навіть огірки з підпілля довелося діставати! Ганна сяяла як сонце: давно в неї такого веселого дня народження не було! 

Через баян мотора машини не почули, тільки коли двері грюкнули, Ганна зрозуміла, що хтось ще приїхав. Вже навіть зустрічати не пішла: такий гурт, одним більше, одним менше. Але тут уловила від воріт знайомий синовий бас. 

—Мамо, це що за балаган? 

Ганна аж підскочила на місці! 

—Глянь і справді діти до неї приїхали. Згадали, все ж таки про матір... 

Ганна скорчила скривджене обличчя, вийшла з дому. Доньки одразу обліпили її з двох боків, онуки злякано тулилися до дверей. 

—З днем народження, матусю! 

—Пізно вітаєте, — продовжувала ображатися вона на дітей. 

—Я вас учора чекала. Стільки всього наготувала, та вже всі з'їли. 

—У сенсі – вчора? 

—Ви забули, якого числа у матері день народження? 

—Так п'ятого ж! 

—Сьогодні, хіба ні? 

—Сьогодні вже шосте, — парирувала Ганна. 

—Ти чого, бабусю, —втрутився молодший онук Коля, — сьогодні п'яте. Ось дивись! 

Він дістав з кишені мобільний телефон, але без окулярів Ганна нічого не могла на ньому розглянути. 

—Я тобі листівку намалював, — додав Коля і дістав з пакета складений навпіл аркуш. 

—Так, — командним голосом гаркнула Алевтина. 

—Всі на вихід! До Петрівни діти приїхали, а ми потім догуляємо. 

—А ти вітаміни для пам'яті, чи що, попий, — звернулася вона до Ганни. 

—Сьогодні п'яте, зовсім пам'ять у тебе Ганно відбило. 

Вже потім, коли гості пішли, а доньки, перезираючись одна з одною, кинулися мити посуд і збирати в мішки порожні пляшки, сівши разом з сином Сергієм, Ганна здогадалася, що помилково два аркуші календаря за раз відірвала. —Соромно стало, сил немає! 

Син сміявся, онуки теж реготали, доньки закочували очі. Пригощати їх не було чим, від цього Ганні ще образливіше було, адже стільки всього наготувала, а сусіди все під'їли! 

—Мамо, ми зараз самі все приготуємо, — сказав їй заспокійливим тоном син Сергій. 

—Сиди, впораємося без тебе. 

Все ж таки, гарних дітей вона виховала, вирішила Ганна. А вітаміни для пам'яті вона поп'є...

Кінець

Ваш коментар буде першим!