Слава ЗСУ!

"Дзеркало" - оповідання від 6muxaulo66 опубліковано 28.04.2020

Цього дня я зустрівся із підозрюваним. Факти і докази, що зібрали проти нього, неможливо спростувати. Я хотів зустрітися з ним, познайомитися ближче… Стільки років гонитви за цим «піратом»: жорстоким, безбожним головорізом, який не щадив нікого і нічого.
Пам’ятаю, як уперше почув про нього: ніби, якась купка розбійників напала на вантажне судно в морі, проте нам так і не вдалося дізнатися, як же вони це зробили, адже не залишилося жодного свідка. Корабель був переповнений щурами, а тіла мертвих були повсюди. Коли судно підійшло до порту, навіть найсміливіші не стримували емоцій та відвертого жаху. Двоє матросів, які заледве зуміли доставити місце злочину до міста, й самі майже втратили здоровий глузд.
Червоні стіни корабля були огидними, а такої кількості черепів я не бачив ніколи. Жах, який охопив мене у ту мить, неможливо передати: це були черепи людей, і дорослих, і дітей, і навіть тварин – схоже, розбійникам не відоме милосердя.
Нарешті, сьогодні саме той день, на який я чекав усі п’ятнадцять років: я схоплю цього виродка, який огидний самому богові. Ми зустрілися у корчмі на околиці міста. Той, кого я побачив, не відповідав жодному із моїх очікувань – переді мною стояв молодий юнак із приємною зовнішністю: його обличчя прикрашене невеличкою борідкою, за якою, очевидно, сумлінно доглядали, а коротке волосся точно не було звичним для піратів, принаймні тих, яких я зустрічав. Він більше був схожий на Александра Македонського чи Цезаря, проте аж ніяк не на головоріза та розбійника. Тож якби я зустрів цього чоловіка посеред вулиці, не вагаючись привітав би його кивком голови, вважаючи, що молодик – представник знатної сім’ї. Можливо, ви будете обурені тим, що я порівняв цього молодика з величними постатями світової історії, та я вимушений заперечити: як же можна втриматися?
Єдине, що мене лякало, – його погляд, який змушував відводити очі у бік. Священник без будь-якого сумніву сказав би, що це очі Диявола. Втім, чоловіка, який стояв навпроти мене, і справді називали Дияволом: у газетах, у розмовах посеред вулиці. Бо хіба ж людина здатна на такі огидні вчинки? Проте тепер я достеменно знаю, що так.
Вдивляючись у його очі, я бачив лише безодню. Напевне, найкраще це відчуття можна описати, як той момент, коли Господь, який одночасно є все і ніщо, перебуваючи в цьому бутті та небутті, бо саме буття є Господь, стоячи посеред безодні, запалив світло, що створило цей світ. Саме це я бачив у його очах. За коротку мить нашої зустрічі ця людина стала для мене найдорожчою у житті. Спілкуючись із ним, ми заходимо настільки далеко, де я ніколи і ні з ким іншим не бував; ніколи у житті я не зустрічав людини більш поважної. Емоції, мова, жести молодика – усе було переповнене добром. Я бачу перед собою сина Господнього, аж ніяк не Диявола.
Як же мені тепер повірити в те, у що я вірив учора? Переді мною син Господній, чия мораль вища за наші судження, тож як я можу піддавати сумніву його вчинки, якщо лише його слово визначає сутність Добра і Зла?
Я дивився у дзеркало.

---

Ваш коментар буде першим!