Слава ЗСУ!

— Тільки не з церкви, сподіваюся, добрий брате мій? — запитав пріор.

— І з церкви, і з мирян, — відповів самітник, — а тому, сер пріор, tacite vobis amicos de Mammone iniquitatis — подружися з мамоною беззаконня, бо ніяка інша дружба тобі не допоможе.

— Люблю веселих мисливців, усім серцем люблю! — сказав пріор спокійніше. — Ну доволі, до чого ця суворість! Я й сам майстер ловецької справи, вмію сурмити в ріжок так гучно й чисто, що кожен дуб до мене озивається. Зі мною можна й м'якіше обійтися.

— Дайте йому ріжок — мовив Локслі, — нехай покаже своє мистецтво.

Пріор Еймер просурмив сигнал. Ватажок лише головою похитав.

— Сер пріор, — сказав він, — сурмити ти вмієш, але цим від нас не відскіпаєшся. Ми не можемо відпустити тебе на волю за одну музику.

— Годі, друже, — мовив абат невдоволено, — тобі, я бачу, важко догодити. Якщо вже мені доведеться послужити дияволу, скажи щиро: скільки ти бажаєш з мене взяти, щоб відпустити на всі чотири сторони без десятка конвоїрів?

— Чи не зробити так, — шепнув ватажкові загону його помічник, — щоб абат призначив викуп з єврея, а єврей нехай призначить, скільки взяти з абата?

— Ти хоч і безмозкий хлопець, а вигадав чудову штуку! — відповів Локслі. — Агов, юдею, ходи-но сюди! Поглянь, це преподобний отець Еймер, пріор заможного абатства в Жорво. Скажи, чи багато можна взяти з нього викупу? Я впевнений, що ти достеменно знаєш, які доходи має їхній монастир.

— О, ще б пак мені не знати, — сказав Ісак. — Я постійно веду торговельні справи з преподобними отцями, купую в них і пшеницю, і ячмінь, і різні плоди, а також багато вовни. О, це найбагатша обитель, і святі отці в себе в Жорво їдять ситно й п'ють солодкі вина. Якби в такого знедоленого бідняка, як я, було таке пристановище та ще й такі щорічні та щомісячні доходи, тоді я дав би багато золота й срібла в нагороду за своє звільнення з полону!

— Годі, собако! — вигукнув пріор. — Тобі, я гадаю, краще за всіх відомо, що ми дотепер у боргу за недобудований боковий вівтар до храму…

— І за доставку у ваші льохи постійних запасів гасконського вина торік, — перебив його єврей, — але це дрібниці.

— Що ти верзеш, нечестивий собако! — сказав пріор. — Якщо послухати його, то можна подумати, що наша свята братія заборгувала за вино, яке нам дозволяється пити propter necessitatem, et ad frigus depellendum[71]. Підлий юдей блюзнить проти святої церкви, а християни слухають і не зупинять його!

— Це все порожні балачки, — урвав його Локслі. — Ісак вирішить, скільки з нього здерти, щоб цілком не облупити шкіри.

— Шістсот крон, — відповів Ісак. — Цю суму поважний пріор цілком може сплатити вашій доблесній милості. Від цього він не розориться.

— Шістсот крон, — повторив поважно ватажок. — Гаразд, я задоволений. Ти справедливо вирішив, Ісаку. То, виходить, шістсот крон. Таке. рішення, сер пріор.

— Ухвалено, ухвалено! — полинув лемент розбійників. — Сам Соломон не міг би краще розсудити.

— Ти чув вирок, пріоре? — запитав ватажок.

— Чи ви не втратили глузду, добродії! — залементував пріор. — Де ж я візьму таку суму? Якщо я продам і дароносицю, і свічники з вівтаря, навряд чи виручу половину цієї суми! А для цього потрібно мені самому поїхати в Жорво. Втім, можете залишити в себе заручниками моїх двох ченців.

— Ну, на це не можна покладатися, — сказав ватажок. — Краще ти в нас залишайся, а ченців ми пошлемо по викуп. Ми голодом тебе не моритимемо: склянка вина та шматок запеченої дичини завжди до твоїх послуг, а якщо ти справжній мисливець, ми тобі покажемо таке полювання, якого ти й не бачив ніколи.

— Якщо ваша ласка, — втрутився Ісак, бажаючи заслужити милість розбійників, — я можу послати в Йорк по шість сотень крон, взявши їх позичково з довіреного мені капіталу, аби лише його високопреподобіє пан пріор погодився видати мені розписку.

— Розписку він тобі дасть, яку захочеш, Ісаку, — сказав Локслі, — і ти відразу сплатиш викуп і за пріора Еймера, і за себе.

— За себе! Отакої, доблесні добродії, — вигукнув єврей, — я навіки розорена людина! Справжнісінький жебрак: якщо я заплачу за себе, скажімо, п'ятдесят крон, мені доведеться старцювати.

— Ну, це нехай розсудить пріор, — заперечив ватажок. — Отче Еймер, як ви гадаєте, чи може цей єврей дати за себе гарний викуп?

— Чи може він? — підхопив пріор. — Так, адже це Ісак із Йорка, такий багатій, що міг би викупити з ассірійського полону всі десять колін ізраїлевих! Я особисто з ним дуже мало знайомий, але наш келар і скарбник ведуть із ним справи, і вони кажуть, що його будинок у Йорку повен золота й срібла. Навіть соромно, як таке можливо в християнській країні.

---

  71 З необхідності і для захисту від холоду (лат.).