Слава ЗСУ!

— Вирушає захоплювати в полон мого брата, — сказав принц Джон Морісуде Брасі, — і при цьому не відчуває докорів сумління, наче йдеться про позбавлення волі якогось саксонського Франкліна. Сподіваюся, що він суворо виконає наші веління і з належною повагою поставиться до особи нашого любого брата Ричарда.

Де Брасі замість відповіді лише посміхнувся.

— Клянуся Пресвятою Дівою, — вів далі принц, — ми дали йому точні вказівки. Тільки ти, можливо, не чув нашої розмови, тому що ми з ним стояли біля вікна. Я суворо наказав йому берегти Ричарда, і горе Вальдемарові, якщо він знехтує мою волю!

— Чи не краще мені піти до нього, — сказав де Брасі, — і ще раз повторити веління вашої світлості? Якщо я не чув ваших слів, то, можливо, й Вальдемар їх не розчув?

— Ні, ні! — сказав принц роздратовано. — Він розчув, повір мені. До того ж мені потрібно з тобою побалакати. Ходи сюди, Морісе, дай мені спертися на твоє плече.

У цій дружній позі вони обійшли всю залу, і принц завів приятельську бесіду в такому дусі:

— Якої ти думки про цього Вальдемара Фіцурса, мій милий де Брасі? Він сподівається бути при мені канцлером. Але ми гарненько розважимо, перш ніж доручити таку важливу посаду людині, яка не надто поважає нашу сім'ю, судячи з того, з якою охотою він узявся захопити Ричарда. Ти, можливо, гадаєш, що трохи втратив нашу прихильність через те, що так сміливо відмовився від цього неприємного доручення? Ні, Морісе. Моя повага до тебе радше посилилася через твою чесність і твердість. Я вважаю, що заарештувати мого бідолашного брата — не така велика заслуга, щоб за неї нагороджувати титулом канцлера. А натомість ти своєю лицарською відмовою заслуговуєш жезл головного маршала. Подумай-но про це, де Брасі, і виконуй свою справу.

— Примхливий тиран! — пробурмотав собі під ніс де Брасі, вийшовши від принца. — Горе буде тому, хто тобі довіриться. Твій канцлер! Скажіть на милість! Той, хто покладеться на твоє сумління, швидко стане жертвою. Проте головний маршал Англії, — промовив він, простягаючи руку, ніби бажав підхопити цей жезл, і велично розпростуючи плечі, — це таке звання, заради якого варто потрудитися.

Щойно де Брасі вийшов із його покою, принц Джон покликав слугу та звелів йому:

— Скажи Г'ю Бардону, нашому старшому розвідникові, щоб прийшов до мене негайно, щойно поговорить із Вальдемаром Фіцурсом.

За дуже короткий час, протягом якого принц тривожними, швидкими кроками походжав по кімнаті, старший розвідник з'явився до нього.

— Бардоне, — мовив принц, — що тобі наказував Вальдемар?

— Відіслати до нього двох відважних людей, які добре орієнтуються в північних лісових хащах і вміють розшукувати сліди людини й коня.

— І ти можеш дати йому таких людей?

— Будьте певні, ваша світлосте, — відповів голова шпигунів. — Один — із Гексамширу, він так само спритно вистежує злодіїв, як хорт чує слід пораненого оленя. Інший — із Йоркширу; він на своєму віку постріляв чимало дичини в Шервудських лісах; знає кожну стежину, кожен брід, кожну галявинку і яр звідси аж до Ричмонда.

— Ну, гаразд, — сказав принц. — А сам Вальдемар теж їде з ними?

— Звісно, ваша світлосте, — підтвердив Бардон.

— А хто ще при ньому? — запитав принц Джон безтурботно.

— Разом із ними поїдуть Торсбі Широкоплечий і Везерол, якого за його жорстокість прозивають Стівен Сталеве Серце, і ще троє жителів півночі з колишнього загону Ральфа Міддлтона.

— Добре, — мовив принц Джон і, помовчавши з хвилину, додав: — Бардоне, необхідно, щоб ти встановив суворий нагляд за Морісом де Брасі, але так, щоб він про це не здогадався. Час від часу доповідай нам, як він тримається, з ким розмовляє, що умишляє. Не схиб, тому що відповідатимеш сам.

Г'ю Бардон вклонився і вийшов.

— Якщо Моріс мене зрадить, — мовив принц Джон сам до себе, — якщо він мене зрадить, як того можна очікувати, судячи з його поведінки, я з нього голову зніму, хоч би в цю хвилину сам Ричард був біля воріт міста Йорка.

Розділ XXXV

В пісках збудити тигра молодого,

Із левом позмагатися за здобич –

Все краще, ніж розбурхати вогонь

Сліпого фанатизму.

Анонім

епер повернімся до Ісака з Йорка. Сівши верхи на мула, подарованого йому розбійником, він у супроводі двох-йоменів вирушив у пресепторію Темплстоу на перемовини щодо викупу своєї дочки. Проте не доїхавши чотирьох миль до Темплстоу, відчув біль у спині й в усьому тілі, а душевна тривога так розморила його й без того слабкий організм, що лише на превелику силу допхався він до невеликого торгового містечка, де мешкав юдейський рабин, відомий своїми медичними пізнаннями й добре знайомий Ісакові.