Слава ЗСУ!

Мірошник люто наступав, завдаючи ударів обома кінцями свого кия й намагаючись підійти ближче. Гурт лише захищався, витягнувши руки й швидко молотячи києм. На цій оборонній позиції він тримався доти, поки не помітив, що супротивник виснажився. Тоді він навідліг заніс кий. Тільки-но Мірошник зібрався відповісти на цей удар, як Гурт моторно перехопив кий у праву руку й щосили тріснув його по голові. Мірошник відразу розпластався на траві.

— Молодець, чесно побив! — закричали розбійники. — Хай живе добра забава й стара Англія! Сакс забере цілою скарбницю й збереже власну шкіру, а Мірошник наш зганьбився перед ним.

— Ну, друже мій, можеш іти своєю дорогою, — сказав Гурту ватажок розбійників, висловлюючи загальну думку. — Я дам тобі в провідники двох товаришів. Вони тебе доведуть найкоротшим шляхом до намету твого господаря й у разі чого захистять від нічних бурлак, у яких совість не така вразлива, як у нас. Нині вночі багато їх валандається тутешніми місцями. Стережися однак, — додав він суворо. — Адже ти не сказав нам свого імені, то й наших імен не запитуй і не намагайся дізнаватися, хто ми та звідки. Якщо не послухаєшся, нарікай на себе.

Гурт подякував ватажкові й обіцяв дотриматися його порад. Двоє розбійників взяли свої киї та повели Гурта манівцями через хащу вниз, до яру. На узліссі їм назустріч вийшли двоє людей. Вони обмінялися декількома словами із провідниками та знову зникли в глибині лісу. З цього Гурт зробив висновок, що банда велика й місце зборів охороняється пильно.

Вийшовши на порослу вересом відкриту рівнину, Гурт не знав би, куди йому прямувати, якби розбійники не повели його просто на вершину пагорба. Звідти було видно освітлений місяцем частокіл, що оточував арену, намети, розкинуті з обох його кінців, прапори, що майоріли над ними. Гурт міг навіть розчути тихий спів, яким розважалася нічна варта.

Розбійники зупинилися.

— Далі ми не підемо, — сказав один із них, — інакше нам самим буде непереливки. Пам'ятай, що тобі сказано: мовчи проте, що з тобою сталося сьогодні, і побачиш, що все буде добре. Але, якщо забудеш наші поради, від помсти не вбережешся, хоч би ти сховався в Тауері.

— Добраніч, добродії, — сказав Гурт, — я ваших наказів не забуду й сподіваюся, що ви не сприймете за образу, якщо я побажаю вам зайнятися безпечнішим і чеснішим ремеслом.

На цьому вони розійшлися. Розбійники повернули назад, а Гурт попрямував до намету свого господаря й, незважаючи на тільки-но вислухані настанови, не забарився розповісти йому про всі свої пригоди.

Лицар Позбавлений Спадщини був здивований щедрістю Ребекки (якою він, утім, вирішив не користуватися) не менше, ніж великодушністю розбійників. Втім, він недовго міркував про ці дивні події, тому що хотів швидше лягти спати. Йому було необхідно відпочити, щоб набратися сил для завтрашнього змагання.

Отже, лицар ліг на розкішну постіль, приготовлену в його наметі, а вірний Гурт розтягся на підлозі, покритій замість килима ведмежими шкурами, біля самого входу, щоб ніхто не міг пролізти до них, не збудивши його.

Розділ XII

Герольди зупинилися на мить –

І от уже гучна сурма сурмить.

Що скажеш! Захід викликає схід,

Списи нагострені уже пішли у хід.

Острожать коней лицарі як слід –

Одразу знати, хто сидить в сідлі.

Щита міцного пробиває спис…

У грудях вістря — чи жаданий приз

Чекає лицаря? Він вихопив меча,

На ворога розлючено помчав.

На друзки розлітається шолом

І бризкає багряна кров струмком.

Дж. Чосер

озцвів безхмарний, чудовий ранок. Сонце тільки-но з'явилося на небосхилі, і вже потягнулися з різних куточків зеленим лугом до арени, щоб раніше посісти зручні місця. Слідом за ними з'явилися маршали зі своїми служниками й герольди. Вони повинні були скласти списки учасників загального турніру; кожний лицар зобов'язаний був посвідчити, на чиїй стороні він збирається виступити. Така обережність була потрібна для того, щоб рівномірно розподілити бійців і не давати чисельної переваги ні тій, ні іншій партії.

Відповідно до турнірних звичаїв лицар Позбавлений Спадщини був визнаний головою першої партії, Бріан де Буа-Гільбер, як кращий після нього боєць попереднього дня, призначений був головою іншої. До нього пристали, звісно, всі лицарі-заводії турніру, за винятком Ральфа де Віпонта, який досі не оговтався після свого падіння. З обох боків не було нестачі в доблесних і знатних лицарях.