Слава ЗСУ!

- Аж ніяк! - сказала Гусінь.

- Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно. [46]

- Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?

Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову.

Випроставшись, вона вельми поважно промовила:

- Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

- Чому? - запитала Гусінь.

Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

- Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.

Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

- Май терпець! - сказала Гусінь.

- Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

- Ні, - відказала Гусінь.

Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати.

Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:

- Отже, на твою думку, ти змінилася, так?

- Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!

- Чому нічого? - запитала Гусінь. [47]

- Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.

- То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.

Аліса схрестила руки й почала:

- Ти старий, любий діду*, - сказав молодик, -

І волосся у тебе вже сиве.

А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -

На твій вік це не дуже красиво.

- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,

Що це може відбитись на мізку,

Та моя голова - я вже знаю - пуста,

На ній можна стояти без риску.

- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -

І, нівроку, гладкий, як діжчина,

А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,

Ти скажи мені, в чому причина ?

- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі

Розтирав я чарівною мастю,

Коли хочеш - за гроші хороші й тобі

Дам коробочку-дві того щастя.

- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,

Не вжувати їм навіть кандьору, -

*Цей вірш - один з визнаних шедеврів поетичного жарту - є майстерною пародією на давно забутий повчальний вірш Роберта Сази (1774-1843) "Дідусеві радощі". У вірші старенький благочестивий татусь Вільям на власних прикладах навчає сина добропорядності і здорового способу життя.[48]

Та ти гуску з кістками строщив залюбки,

Де ти взяв таку силу бадьору?

- Молодим, - мовив дід, - я постійно сваривсь

Із дружиною вдень по три рази.

І від того мій рот на весь вік укріпивсь,

Мов стальні, моїх щелепів м'язи.

- Ти старий, - каже хлопець, - і, справа ясна,

Твої очі вже добре не бачать,

А на кінчику носа ти держиш в'юна, -

Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

- Скільки можна дурних задавати питань!

Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?

Все, терпець мій урвався, благаю: відстань!

Вимітайся, бо дам духопеликів!

- Це не те, - сказала Гусінь.

- Не зовсім те, - знічено мовила Аліса. - Декотрі слова немовби змінилися.

- Це зовсім не те. Від початку і до кінця! - твердо сказала Гусінь.

Запала хвилинна мовчанка.

Гусениця озвалася перша.

- Тобі який зріст потрібен? - спитала вона.

- Ох, байдуже який, - поквапливо сказала Аліса. - Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...

- Не знаю, - сказала Гусінь.

Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець. [49]

- А цим ти задоволена? - поцікавилася Гусінь.

- Якщо ваша ласка, пані, - сказала Аліса, - то я б не проти трішки підрости. Три дюйми - такий нікудишній зріст!

- Ба ні, це зріст хочкудишній - вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.)

- Але я до нього не звикла, - жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: "Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!"

- З часом звикнеш, - сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.

Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.

- Один край зробить тебе вищою, а другий - нижчою, - кинула вона Алісі на прощання.

"Один край чого?. Другий край чого?" - спантеличено подумала Аліса.

- Гриба, - відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві.