Слава ЗСУ!

«Це Урім і Туммім, камінці для віщування».

Юнак знову поклав їх до торби й вирішив зробити пробу. Старий казав, треба ставити дуже точні питання, бо камінці служать тільки тому, хто знає, чого він хоче.

Тому юнак запитав, чи благословення старого й далі лишається з ним.

Витягнув один із камінців: «Так».

— Чи знайду я скарб? — було наступне питання.

Запхавши руку до торби, він почав мацати за камінцем, коли зненацька вони обидва вислизнули через дірку в тканині. Юнак навіть не зауважив, що в нього подерлася торба. Він нахилився за Урімом і Туммімом, але, побачивши їх на землі, згадав ще одну річ.

«Навчися читати знаки», — сказав старий король.

Знак. Юнак посміхнувся. Він підібрав камінці й кинув їх у торбу. Не дбав про дірку — камінці могли вилетіти будь- коли. Зрозумів, що про деякі речі не варто питати, щоб не дражнити долю.

«Я обіцяв, що все вирішуватиму сам», — нагадав він собі.

Але камінці підтвердили, що старий залишається з ним, і це надало йому певності. Він ще раз обвів поглядом порожній базар, але вже без недавнього розпачу. Це не чужий світ, а новий.

Зрештою, він завжди хотів саме цього: пізнавати нові світи. Хай навіть йому не пощастить дійти до Пірамід, все одно, — адже ще ніхто з чабанів не забирався так далеко.

«О, коли б вони тільки знали, скільки цікавого можна побачити, пропливши лише дві години кораблем».

І хоча цей новий світ був усього-на-всього порожнім базаром, він пам’ятає, як базар вирував життям, і ніколи цього не забуде. Йому пригадався меч — він дорого заплатив за те, що захопився ним, але ж досі він не бачив нічого подібного. Хто ж він тепер? Нещасна жертва злодія? Відчайдушний шукач пригод?

«Я — відчайдух, який шукає скарб», — подумав він, поринаючи в сон.

Хтось розбудив його штурханами. Він спав посеред базару, на якому вже знов нуртувало життя.

Роззирнувся за вівцями й усвідомив, що він — в іншому світі. Замість смутку відчув радість. Кінець пошукам їжі й води — час на пошуки скарбу. Не мав ані шеляга в кишені, але вірив у себе. Відучора він — шукач пригод, наче герої його улюблених книжок.

Рушив поволі майданом. Купці виставляли крам, і юнак допоміг цукерникові розкласти прилавок. На обличчі цукерника світилася посмішка: він був щасливий, бо знав, чого чекати від життя, і був готовий починати свою щоденну працю. Ця посмішка чомусь нагадувала старого — таємничого старого короля. «Цей цукерник виготовляє ласощі не тому, що хоче мандрувати або одружитися з донькою крамаря. Просто йому це подобається», — подумав хлопець і завважив, що здатен, як і старий, відчути, далеко чи близько є та чи інша людина від своєї Леґенди. Досить одного погляду. «Це так легко, а раніше я цього не помічав».

Розклавши прилавок, цукерник дав юнакові щойно зробленого цукерка. Юнак зі смаком з’їв, подякував і пішов собі далі. Йому раптом стрілило в голову, що, встановлюючи прилавок, вони розмовляли один арабською, а другий — іспанською мовами.

І чудово розуміли один одного.

«Існує мова без слів», — подумав юнак. «Я говорив нею з вівцями, а тепер — з людьми».