Слава ЗСУ!

«Мусиш завжди знати, чого ти хочеш», — казав старий король. Юнак знав, тому й працював тут. Мабуть, його скарбом стало те, що, опинившись на чужині, без шеляга в кишені, він усе ж таки зумів подвоїти свою отару.

Він був гордий за себе. Бо навчився важливих речей — таких як торгівля кришталем, як мова без слів, як розуміння знаків. Одного вечора йому трапився чоловік, котрий нарікав, що, видряпавшись нагору, тут годі знайти порядне місце, де можна було б погамувати спрагу. Знаючи мову знаків, юнак звернувся до старого:

— Чого б нам не продавати чай тим, хто добувся на цей пагорб?

— Тут повно місць, де продають чай, — відповів Торговець.

— А ми можемо подавати чай у кришталевих чарах. Тоді ті, кому засмакує чай, захочуть купити й чари. Адже краса зваблює.

Торговець довго й мовчки дивився на юнака. А ввечері, проказавши молитви й зачинивши крамницю, запросив його покурити разом чудернацьку арабську люльку- кальян.

— Які в тебе плани? — запитав старий Торговець Кришталем.

— Я вже казав: хочу відкупити своїх овець. Для цього мені потрібні гроші.

Торговець доклав до кальяну кілька жаринок і глибоко затягся.

— Я вже тридцять років маю цю крамничку. Знаю, як відрізнити добрий кришталь від поганого, і знаю все про торгівлю. Я звик до певного її обсягу. Якщо почнемо подавати чай у кришталевому посуді, треба буде розширювати крамничку. І доведеться міняти стиль життя.

— А що ж тут поганого?

— Я вже до всього звик. Раніше я думав, що змарнував тут багато часу, тоді як усі мої друзі виїхали й дехто збанкрутував, а дехто сягнув більшого. Це мене дуже гнітило. А тепер бачу, що все було не так уже й кепсько — я маю саме таку крамничку, якої прагнув. Не хочу нічого міняти, бо не знаю, що з того вийде. Мені й так добре.

Юнак не знав, що сказати. А старий вів далі:

— Ти став моїм благословенням. Та сьогодні я зрозумів, що кожне знехтуване благословення стає прокляттям. Я нічого не хочу від життя. А ти мене змушуєш добачати невидимі обрії та скарби. Тепер, коли я все це знаю, коли я збагнув свої можливості, мені буде ще гірше, ніж раніше. Бо я знаю, що багато можу, а нічого не хочу,

«Добре, що я тоді не говорив з пекарем», — подумав хлопець.

Вони палили люльку, а сонце тим часом почало заходити. Розмова велася по-арабськи, і юнак був задоволений, що це вже не створювало труднощів. Колись він думав, що вівці могли його навчити будь-чого. Але вони не здатні були навчити його арабської мови.

«На світі, мабуть, є й інші речі, яких вівці не годні навчити», — подумав юнак, дивлячись на мовчазного Торговця. «Бо вони шукають лише їжу та воду. І взагалі, не вони мене вчили, а я вчився сам»,

— Мактуб, — мовив нарешті Торговець.

— Що це?

— Треба вродитися арабом, щоб зрозуміти, — відповів Торговець, — Але приблизно це означає: «Так написано».

Гасячи жаринки, що дотлівали в кальяні, він сказав юнакові, що той може розпочати торгівлю чаєм у кришталевому посуді. Іноді ріку життя годі зупинити.

Зіп’явшись на пагорб, чоловіки відчули втому. Але на самім верху вулиці була крамничка з кришталем, де продавали м’ятний чай. Вони зайшли туди попити чаю, який їм подали у чудових кришталевих чарах.