Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Алхімік

Люди розійшлися. Ввечері юнак зустрівся з Фатімою й розповів їй про нараду.

— Вже другого дня після нашої зустрічі, — сказала Фатіма, — ти признався, що кохаєш мене. Пізніше ти розповів мені про Всесвітню Мову і Світову Душу. Тепер я стала твоєю частинкою.

Юнак прислухався до її голосу, що був наче шелестіння вітру в пальмах.

— Я давно тебе чекала тут, біля джерела. Я не дбала про минуле, про Традицію й про те, як мала би поводитись жінка пустелі. З дитинства я мріяла отримати від пустелі дарунок. Нарешті я отримала цей дар, тобто тебе.

Юнак хотів взяти її за руку. Але в руках Фатіма тримала глечик.

— Ти розповів про свої мрії, про короля і скарб. Ти розповів про знаки. Тепер я не боюся нічого, бо ці знаки звели нас із тобою. Я тепер частинка твоєї мрії, твоєї, як ти кажеш, Особистої Леґенди. Тому я хочу, щоб ти досягнув свого. Якщо треба зачекати до кінця війни, то зачекай. Але, якщо мусиш піти раніше, йди за своєю Леґендою. Вітер міняє обриси дюн, але пустеля залишається, якою була. Так буде й з нашим коханням.

— Мактуб, — сказала вона. — Якщо я частинка твоєї Леґенди, колись ти повернешся.

Після цієї зустрічі з Фатімою юнак зажурився. Він згадав пастухів, які вже мали дружин. Всім їм було нелегко розлучатися, коли надовго вирушали в поля. Любов вимагала, щоб вони залишалися з коханими.

Наступного дня він сказав усе це Фатімі.

— Пустеля забирає наших чоловіків і деколи не повертає, — відповіла вона. — Ми звикли до цього. Ті, хто не вернувся, живуть у хмарах, у звірях, у воді. Вони стають частинками усього — стають Світовою Душею. Дехто повертається. Тоді радіють усі жінки, бо вірять, що колись повернуться й їхні чоловіки. Дивлячись на цих жінок, я заздрила їхньому щастю. Тепер і я чекатиму. Я — жінка пустелі й пишаюся цим. Я хочу, щоб мій чоловік був вільним, як вітер. А якщо треба буде, я знайду його в хмарах, у звірях, у воді.

Юнак пішов шукати Англійця. Хотів розповісти йому про Фатіму. Він здивувався, коли побачив, що той побудував біля шатра маленьку піч. Це була дивна піч, зверху на ній стояла прозора колба. Англієць розпалював піч дровами й дивився на пустелю. Його очі були жвавіші ніж тоді, коли він читав свої книжки.

— Це перший етап моєї праці, — сказав він. — Я мушу відділити зайву сірку. І не повинен боятися невдачі. Страх перед невдачею — ось що заважало мені осягнути Архитвір. Тепер я починаю те, що міг би розпочати десять років тому. Добре, принаймні, що не двадцять.

Він далі розігрівав піч, вдивляючись у пустелю. Юнак сидів коло нього, поки пустеля не порожевіла у призахідньому сонці. Йому раптом забаглося піти туди, щоб довідатись, чи тиша пустелі не містить у собі відповідей на його питання.

Якийсь час він брів навмання, стараючись не згубити з виду пальми оази. Прислухався до вітру й намацував каміння під ногами. Час від часу він знаходив мушлю, бо колись давно ця пустеля була морем. Сів на камінь і відчув, як його заворожує обрій. Не міг відділити почуття любові від бажання володіти Фатімою, але вона була жінкою пустелі, тож тільки пустеля могла йому допомогти.

Коли він так сидів, заглибившись у думки, відчув над головою якийсь порух. Глянувши вгору, побачив високо в небі двійко яструбів.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

Ольга 09:30:27

Мені дуже сподобалася книга, бо
вона несе в собі життєву мудрість.
Автор вчить нас не зупинятися
перед перешкодами, а здійснювати
своі мріі, йти до своєі мети шляхом
власноі Легенди і любові.


Ольга 10.02.2018

1) помічати знаки;
2) слухати своє серце;
3) не здаватися після фортуни
початківця, а йти до цілі попри всі
уроки життя
Книга розширює мислення,
рекомендую щиро!✌


Agneshka 20.09.2017

Ох ця книга змусила битись моє серце частіше. Книга яку я прочитала на обному
диханні,я ніби була там і переживала все шо відбувалось з Юнаком, мені здавалось я
чула його голос та бачила його очі...


Додати коментар