Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Алхімік

— Ну, може, я хочу знати майбутнє, щоб бути до нього готовим.

— Якщо має статися щось добре, це буде приємною несподіванкою, — вів своє провидець. — Якщо ж погане, страждатимеш передчасно.

— Я хочу знати майбутнє, бо я — людина, — сказав нарешті погонич. — А люди будують життя з думкою про майбутнє.

Провидець промовчав. Він славився тим, що гадав на галузках; кинувши їх на землю, тлумачив усе залежно від того, як вони впали. Того дня він цього не зробив. Загорнув галузки у шматок тканини й запхав їх до кишені.

— Я живу, провіщаючи людям майбутнє, — сказав він. — Я знаю мову галузок і знаю, як з їх допомогою проникати туди, де все написано. Там я можу читати минуле, відшукувати забуті речі й розуміти знаки сучасного. Коли до мене звертаються люди, я не розкриваю їм майбутнього, я тільки вгадую його. Майбутнє належить Богові, й лише він відкриває його за надзвичайних обставин. Як я вгадую майбутнє? Завдяки знакам сучасного. Секрет тут, у теперішньому часі. Придивляючись до сучасного, можна його поліпшити. А коли поліпшиш сучасність, то й прийдешнє зміниться на краще. Забудь про майбутнє й живи щодня згідно з Писанням, тому що Бог дбає про своїх дітей. Кожен день несе у собі Вічність.

Погонич верблюдів запитав, за яких надзвичайних обставин Бог дозволяє побачити майбутнє.

— Коли Він сам його показує. А Бог відкриває майбутнє лише тоді, коли воно написане так, щоб його змінити.

«Бог показав юнакові майбутнє», — подумав погонич. Чому саме його обрав він своїм знаряддям?

— Піди до вождів племені, — сказав погонич верблюдів. — Розкажи їм про військо, що наближається.

— Вони ж мене засміють.

— Це чоловіки пустелі, вони звикли до знаків.

— Тоді вони вже й самі все знають.

— Це якраз не їхня справа. Вони вірять, що коли Аллах захоче, щоб вони щось знали, хтось їм про це скаже. Так було завжди. Нині цим вісником станеш ти.

Юнак подумав про Фатіму. І вирішив, що піде до вождів.

— Я бачив у пустелі знаки, — сказав юнак вартовому, котрий стояв біля входу до величезного білого шатра в центрі оази. — Мушу зустрітися з вождями.

Вартовий нічого не відповів. Зник на якийсь час у шатрі й повернувся разом із молодим арабом в золотисто-білому одязі. Юнак розповів йому про побачене. Той звелів зачекати, і щез у шатрі.

Настав вечір. За цей час у шатрі побували різні воїни й купці. Одне за одним загасли вогнища, і в оазі стало тихо, мов у пустелі. Лише у великому шатрі світилися вогні. Увесь цей час юнак думав про Фатіму й ніяк не міг збагнути останню з нею розмову.

Нарешті, після довгого чекання, вартовий запросив юнака досередини.

Хлопець був вражений тим, що побачив. Він і уявити не міг, що посеред пустелі може бути щось подібне. Долівка була встелена розкішними килимами, а згори звисали золоті ковані світильники, в кожному з яких палала свіча. Вожді племені сиділи півколом у глибині шатра, спираючись на гаптовані шовком подушки. Снували слуги зі срібними тацями, заставленими приправами й чаєм. Інші служники підтримували вогонь у кальянах. Повітря було насичене солодким ароматом диму.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Ольга 28.07.2019

Мені дуже сподобалася книга, бо
вона несе в собі життєву мудрість.
Автор вчить нас не зупинятися
перед перешкодами, а здійснювати
своі мріі, йти до своєі мети шляхом
власноі Легенди і любові.


Ольга 10.02.2018

1) помічати знаки;
2) слухати своє серце;
3) не здаватися після фортуни
початківця, а йти до цілі попри всі
уроки життя
Книга розширює мислення,
рекомендую щиро!✌


Agneshka 20.09.2017

Ох ця книга змусила битись моє серце частіше. Книга яку я прочитала на обному
диханні,я ніби була там і переживала все шо відбувалось з Юнаком, мені здавалось я
чула його голос та бачила його очі...


Додати коментар