Слава ЗСУ!

Коли Стіва і Левін приїхали, Анна була саме зайнята розмовою з цим видавцем. Перш ніж побачити Анну, Левін побачив дивовижний портрет прекрасної жінки і навіть забув, де він, не слухав того, що говорилось, лише коли жива Анна звернулась до нього, змушений був відірватися від портрета. Вона вразила його своєю схожістю з портретом, хоча в житті тепер була не така яскрава, проте приваблювала новими рисами, яких не було на портреті. У манері спілкуватися з гостями, вести розмову Левін побачив справжню вишуканість і аристократизм. Анна говорила не просто розумно, а так, наче не надавала ніякого значення своїм словам, а в першу чергу даючи змогу співрозмовникові висловити свою думку. Ще ніколи жодна розумна думка, висловлена ним, не приносила Левіну такого задоволення, як тепер. Розмова точилася і навколо сучасного мистецтва, і про освіту й виховання — і всі судження мали глибокий зміст. Левін відзначив у характері Анни рису, яку він цінував у людях, — правдивість. Вона не приховувала всю складність свого становища, але несла з гідністю своє кохання. Левін несподівано відчув ніжність і жалість до цієї жінки. Він не помітив, як промайнув час у спілкуванні з Анною, і коли Стіва підвівся, аби їхати, Левіну здалося, що він тільки-но приїхав. І дорогою додому він не переставав думати про Анну.

Вдома на нього чекали листи з маєтку (про те, що за пшеницю дають дуже мало і тепер продавати невигідно) і від сестри, яка докоряла йому за те, що справа її ще не вирішилась. Левін із дивовижною для нього легкістю вирішив продавати пшеницю дешево, якщо більше грошей ніде було дістати. Перед сестрою йому було соромно, але він запевнив себе, що не було можливості присвятити справі більше часу. Кіті була сумна і нудьгувала. Левін розповів їй увесь свій день: що робив, де був і про те, що Стіва познайомив його з Анною. Він передав свої враження від Анни, і Кіті, здавалося, все сприйняла спокійно. Але коли Левін, переодягнувшись, повернувся у кімнату, він застав Кіті у сльозах. Вона дорікала йому, що він закохався в Анну, і запевняла, що завтра ж поїде до села. Він мав визнати, що почуття жалю у поєднанні з випитим вином так вплинули на нього, що Анна справила на нього особливе враження. Він щиро визнав, що від цього життя у Москві, відсутності діяльності, а наявності тільки обідів і розмов він просто очманів.

Анна несвідомо, як тепер майже завжди у товаристві молодих людей, прагнула причарувати Левіна. Але, як тільки він пішов, забула про нього. Вона чекала Вронського і намагалася зрозуміти, чому він стає дедалі більш байдужим до неї, адже всі, навіть цей добропорядний, розумний і відданий дружині Левін, зачаровуються нею. Анна відверто сказала собі, що всі її заняття, англійська сім’я, читання і писання книжок — усе це лише обман, прагнення забути дійсність, на зразок морфіну, який вона дедалі частіше приймає. Їй стало жаль себе, і вона заплакала. Але коли почула дзвінок Вронського, розкрила книжку, намагаючись виглядати спокійною. Між нею і Вронським наче йшла боротьба, і кожен із них не хотів зрозуміти іншого і скоритися. Коли Вронський розповів про вечір у клубі, Анна наче докоряє йому не за те, що він залишив її заради приятеля, а за те, що він врешті-решт залишив його програвати гроші. Але Вронський добре розуміє, що Анна не хоче визнати його права на свободу, що для неї найголовніше зараз примусити його визнати свою провину у самому прагненні бажати чогось ще, крім її кохання. Тому він приймає її виклик і говорить, що він залишився у клубі тому, що хотів цього: Анна називає це упертістю в бажанні бути переможцем у боротьбі з нею за свою чоловічу незалежність. Майже плачучи, вона говорить, що боїться сама себе, коли відчуває його ворожість, її щирий відчай примушує Вронського. знову кинутися до її ніг. Анна спробувала приховати радість перемоги над ним. Але вже через кілька хвилин за вечерею Вронський зробився холоднішим у ставленні до неї, не простивши її перемоги. І Анна, пригадавши, що цю перемогу принесли їй слова про жахливе нещастя, яке вона сама собі може заподіяти, розуміла, що ця зброя небезпечна, що нею не можна буде скористатися хоча б ще раз. Вона відчувала, що злого біса боротьби не може вже побороти їхнє кохання.

Якби три місяці тому Левіну сказали, що він, живучи бездіяльним життям, розтрачуючи безцільно гроші, підтримуючи дружні стосунки з чоловіком, у якого була колись закохана його дружина, сам причарувавшись іншою жінкою, що завдало такого болю Кіті, зможе спокійно заснути, він би ніколи не повірив. Але після довгої розмови і примирення з Кіті Левін міцно і спокійно заснув. Він пробудився серед ночі, бо відчув, що Кіті немає поруч з ним, та вона увійшла у спальню, сказала, що почувала себе трохи погано, але вже все минулося, лягла поруч, і він знову міцно заснув. Через деякий час Кіті сама збудила його — розпочалися пологи. Поглянувши на його перелякане обличчя, вона спробувала заспокоїти чоловіка. Левін похапцем одягнувся і хотів бігти по акушерку, але зупинився, дивлячись на дружину. Все, що було у ній кращого, все, за що він кохав її, все це зараз відкрилося йому в її милому і рідному обличчі. Кіті підійшла до нього і пригорнулася, наче шукала захисту, він бачив, що вона страждає, і не знав, хто винен у її стражданнях. Її очі сказали йому, що вона не винуватить його, а щаслива терпіти ці страждання.